16.2. Організація аналітичної роботи в органах внутрішніх справ

Аналітична робота в органах внутрішніх справ здійснюється всіма підрозділами всіх рівнів, їх галузевими службами, працівниками цих служб в межах їх компетенції (функціональних обов’язків) з метою якісного виконання поставлених завдань. Вимоги до організації аналітичної роботи для кожного рівня системи різні в зв’язку з різними завданнями цих органів і їх неоднаковими можливостями. Як складова частина управлінської діяльності аналітична робота притаманна кожному органу, кожному його структурному підрозділу і співробітнику, але, маючи забезпечуючий характер, вона більш розвинута на рівні МВС України, ГУМВС, УМВС, де є навіть спеціальні аналітичні підрозділи.

У підході до організації аналітичної роботи в системі органів внутрішніх справ з наукових позицій можна визначити два його рівні: стратегічний і тактичний. Стратегічний рівень передбачає створення оптимальної інформаційної структури, інформаційного забезпечення і їх відповідну нормативну регламентацію.

З чисто прагматичних позицій реалізація вимог стратегічного рівня означає насамперед раціоналізацію потоків інформації і створення інформаційного фонду.

Раціоналізація інформаційних потоків потребує, в першу чергу, визначення видів і обсягу необхідної інформації, котра повинна накопичуватися в органах внутрішніх справ і їх галузевих службах з метою повного задоволення потреб у різного роду відомостях при вирішенні поточних аналітичних завдань. При розробці переліку такої інформації треба враховувати рівень управління, на якому здійснюється її збирання, накопичення та зберігання. Інформація повинна використовуватися оптимально, тому кожній службі, кожному співробітнику органів внутрішніх справ необхідно мати лише певний її обсяг. Недостатність, а також надлишок інформації однаково шкідливі.

360

Велике значення має цільовий характер накопичення інформації з урахуванням функцій системи управління. Бажана і можлива розробка переліків ("наборів") інформації для органу внутрішніх справ в цілому, Для кожної його служби, а також спеціально для розв’язання типових ситуацій. Подібні переліки можуть забезпечити необхідний для глибокого аналізу мінімум інформації та звільнити інформаційний фонд від надлишкових та непотрібних відомостей.

В основу розробки переліків обов’язкової для аналітичної роботи інформації можуть бути покладені система оціночних показників, що характеризують стан злочинності і охорони громадського порядку, результати практичної діяльності органів внутрішніх справ, а також сукупність даних про фактори, що впливають на стан оперативної обстановки.

Доцільно весь масив інформації, що концентрується для подальшого аналізу, підрозділяти на основні групи, які відповідають вже названим блокам структурної моделі оперативної обстановки, тобто: 1) середовище (соціально-економічні, демографічні, географічні та деякі інші характеристики регіону, що обслуговує орган внутрішніх справ; 2) відомості про структуру, рівень, динаміку та поширеність злочинів та інших правопорушень; дані, що характеризують їх суб’єктів в кримінально-правовому та соціальному аспектах; 3) дані про наявність і розстановку сил та засобів органу внутрішніх справ; 4) відомості про результати оперативно-службової діяльності щодо запобігання та розкриття злочинів, розшуку злочинців; показники ефективності використання сил та засобів органу внутрішніх справ.

Вказану інформацію необхідно також згрупувати: по всій території обслуговування; по містах і районах (для УМВС областей); по відділеннях залізниці (для УМВСТ); по ділянках дільничних інспекторів міліції; населених пунктах, мікрорайонах, а в ряді випадків і по окремих підприємствах, організаціях (для міськрайлінорганів внутрішніх справ); по станціях, вокзалах, портах (для ОВДТ).

При розробці переліків потрібної для аналізу інформації слід передбачати і основні джерела її здобування. До них відносяться насамперед статистичні матеріали, які характеризують економічний, демографічний, соціально-культурний розвиток даної територіальної або виробничої одиниці, їх вивчення дає змогу з’ясувати зв’язок злочинності та її причин з різними процесами суспільного життя. Найважливішим джерелом інформації є, безумовно, державна статистична звітність правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, прокуратури, суду. Комплексний аналіз її матеріалів дає змогу здобути найбільш повну характеристику динаміки і структури злочинності, контингенту правопорушників, а також заходів боротьби зі злочинністю, що здійснюються цими органами та громадськістю.

361

У числі інших джерел інформації треба відмітити соціальну літературу, нормативні акти, матеріали засідань колегій (оперативних нарад), плани роботи органів внутрішніх справ та їх галузевих служб, акти інспекторських перевірок та інші аналітичні і довідкові матеріали. Джерелами цінної інформації є: вивчення громадської думки про роботу органів внутрішніх справ шляхом опитування населення; аналіза листів, скарг, заяв населення, відповідних матеріалів преси, радіо, телебачення.

Для здійснення запрограмованого збирання відомостей важливо розробити формалізовані носії інформації, що забезпечують її поточне накопичення в міру надходження в орган внутрішніх справ, періодичне узагальнення по календарних періодах, систематизацію та приведення до вигляду, прийнятного для аналізу. Бажано, щоб носії інформації давали змогу узагальнювати зібрані відомості в будь-який момент на запит суб’єкта управління. Така інформація повинна відображати, з одного боку, стан правопорядку по тих чи інших лініях роботи, а з другого – розстановку наявних сил та засобів, забезпечуючи тим самим можливість оцінки їх відповідності обстановці і своєчасного внесення змін в дислокацію сил. Форми накопичення і систематизації інформації можуть бути самими різноманітними. Це всілякі таблиці, журнали, картотеки, схеми, календарні графіки, карти, магні-топлани і т. п.

Певна річ, значну частину проблем цього напряму можна було б розв’язати за допомогою більш широкого впровадження в діяльність органів внутрішніх справ комп’ютерної техніки і автоматизованих робочих місць.

Кожний орган внутрішніх справ і його підрозділи повинні мати переліки постійно чи періодично розв’язуваних завдань, довідкові документи з вказівкою номенклатури, обсягу, джерел здобування інформації, а також форм її накопичення і систематизації. При розробці цих переліків, безперечно, треба враховувати специфіку функцій, які виконує конкретний структурний підрозділ, і зміст аналітичних документів, що вони готують. Крім того, всі служби і підрозділи повинні мати чіткі обов’язки щодо здійснення аналізу того чи іншого напряму діяльності. Для правильної організації аналітичної роботи важливо визначити та закріпити в нормативному порядку перелік аналітичних документів, що подаються тим чи іншим підрозділом з вказівкою їх виду, характеру, цільового призначення, періодичності підготовки та осіб, які відповідальні за їх складання. Структура документів, що розробляються систематично, за певними періодами, повинна бути єдиною, типовою. Це значно спрощує їх підготовку, зіставлення та узагальнення матеріалу, що в них міститься.

У рамках цього ж підходу актуальним завданням є удосконалення методики аналітичної роботи в органах внутрішніх справ. Основний шлях її вирішення полягає у використанні ними наукових методів аналізу соціальних процесів і в спеціальних

362

розробках прикладних прийомів виконання конкретних аналітичних завдань.

Об’єктивний аналіз соціальної інформації неможливий без використання системного підходу. При аналізі соціальної інформації треба постійно враховувати, що закономірності явищ, що вивчаються, виявляються в масі одиничних фактів. Отже, поряд із якісним, змістовним аналізом доцільно використовувати і кількісні, тобто статистичні й математичні методи. Системний підхід передбачає розгляд досліджуваного явища в динаміці. Стосовно аналітичної роботи це виявляється у дослідженні якісних характеристик явища, що вивчається, за ряд років. Наприклад, виявлення усталених тенденцій злочинності можливо лише на основі аналізу її стану за достатньо великі проміжки часу. Системний підхід передбачає цілісний, комплексний підхід до аналізованого явища. Це зобов’язує дослідників проблем управління в органах внутрішніх справ аналізувати в комплексі стан і його суб’єктів, і об’єктів, і зовнішнього середовища. Аналіз злочинності, наприклад, не може бути об’єктивним без врахування таких елементів оперативної обстановки, як середовище, сили та засоби органу внутрішніх справ і результати його діяльності.

Важливу роль при аналізі соціальної інформації відіграють статистичні методи, які використовуються для визначення кількісних параметрів розглядуваного явища. Однак при оперуванні великими масивами інформації вони дають змогу виявляти його якісні характеристики. Застосування вказаних методів при аналізі соціальної інформації передбачає такі знання:

основ загальної теорії статистики; вимог, що пред’являються до статистичного спостереження; принципів групування та розподілу статистичних величин, порядку визначення середніх і відносних показників; прийомів перетворення показників динамічного ряду; правил проведення вибіркових обстежень. При аналізі соціальних явищ, їх кількісних параметрів і якісної своєрідності все ширше використовуються методи екстраполяції, факторного та кореляційного аналізу, лінійного і динамічного програмування та ін. Оскільки перераховані методи базуються на кількісному виразі досліджуваних закономірностей, перед суспільними науками виникає проблема формалізації соціологічних показників, їх квантифікації, виміру якісних ознак і надання їх в кількісній формі. Той чи інший метод дослідження застосовується в аналітичній роботі, як правило, в комплексі з іншими прийомами та способами.

Конкретне аналітичне дослідження в органах внутрішніх справ передбачає дев’ять основних етапів: О визначення його мети; 2) вибір об’єктів і складання програми дослідження (що треба вивчати); 3) розробку методики дослідження (як треба вивчати); 4) складання робочого плану проведення дослідження (організаційні питання); 5) перевірку методики дослідження;

6) збирання матеріалу; 7) аналіз зібраного матеріалу, його уза-

363

гальнення, формулювання висновків; 8) перевірку висновків аналізу на практиці; 9) розробку пропозицій за результатами

дослідження.

З урахуванням потреб практики суб’єкт управління насамперед оцінює виникаючі проблеми. На цій основі ним визначаються цілі і завдання дослідження, висуваються гіпотези, котрі треба перевірити у процесі вивчення. При складанні його програми з’ясовуються приблизний обсяг майбутньої роботи, питання, які повинні бути вивчені, а також період дослідження.

Методика дослідження має давати уявлення про те, як треба вивчати кожне питання програми, яку інформацію для цього необхідно використовувати, де і якими способами її можна здобути. Тут же визначаються матеріали, котрі будуть аналізуватися (наприклад, відомості державних статистичних органів, статистична звітність органів внутрішніх справ, картки первинного статистичного обліку злочинів і осіб, які вчинили їх, кримінальні справи і т. п.). Для збирання інформації розробляються анкети, картки спостереження, різні запитальники.

Робочий план призначений для розв’язання організаційних питань, що пов’язані з дослідженням. Зокрема, в ньому наводяться: розрахунок сил та засобів, що здійснюється на основі приблизного обсягу майбутньої роботи (хто, якими силами і засобами буде проводити дослідження); послідовність і тривалість операцій; склад і функції учасників вивчення.

Розроблені "інструменти" збирання інформації – анкети, картки спостереження, запитальники – піддають, як правило, первинній перевірці з метою визначення можливості їх ефективного використання. Для цього можуть бути проведені так звані пілотажні дослідження, за допомогою яких уточнюється, удосконалюється вибрана методика збирання і аналізу інформації.

Основними методами збирання соціальної інформації є: вивчення документів, опитування, спостереження, експеримент. Кожний з них має ряд часткових модифікацій.

Вивчення документів включає підбір і аналіз текстів літератури з тематики дослідження, вивчення нормативних актів, звітної документації, довідок, поточної переписки, матеріалів конкретних справ, листів, заяв і пропозицій громадян, публікацій в періодичній пресі. Поряд із традиційним, тобто якісним, змістовним аналізом текстів документів, тепер все ширше застосовуються методи їх формалізованого, кількісного вивчення (так званого контент-аналізу ).

Основними різновидами опитування, що використовуються в соціологічних і, зокрема, кримінологічних дослідженнях, є анкетування та інтерв’ювання.

Анкетування дозволяє охопити більшу кількість одиниць спостереження і розраховано на застосування кількісних методів обробки даних. В практиці діяльності органів внутрішніх справ анкетування застосовується не тільки для опитування конкретних

364

осіб, але й для збирання необхідної інформації при вивченні, наприклад, матеріалів кримінальних справ.

Інтерв’ювання передбачає вивчення меншої кількості одиниць спостереження, але більш детальний якісний аналіз результатів опитування. Існує два основних види інтерв’ю: вільне (не-формалізоване) і стандартизоване (формалізоване). Перше з них припускає зміну кількості і змісту запитань залежно від ходу бесіди; друге ж чітко обмежене сформульованими запитаннями.

Спостереження може бути стороннім і включеним. У першому випадку дослідник спостерігає соціальний процес збоку, а в другому – сам є його учасником. Як метод збирання інформації спостереження широко використовується в кожному дослідженні. Воно присутнє при ознайомленні зі станом справ на місцях, вивченні оперативної обстановки, при узагальненні позитивного досвіду роботи та розв’язанні інших завдань.

В аналітичній роботі органів внутрішніх справ застосовуються і різноманітні експериментальні методи збирання соціальної інформації, які дають змогу, зокрема, отримати дані про можливі наслідки реалізації того чи іншого варіанта управлінського рішення.

При проведенні конкретних соціологічних досліджень збирання інформації здійснюється, як правило, шляхом вибіркового обстеження досліджуваної сукупності об’єктів (тобто їх частини), оскільки суцільне обстеження зв’язано з великими витратами матеріальних засобів і часу, а також із значними організаційними труднощами. Практика довела, що вибіркове дослідження дозволяє успішно розв’язувати багато проблем. Здобуті з його допомогою результати достатньо повно і об’єктивно характеризують всю сукупність об’єктів, що досліджуються. Основна проблема тут полягає в установленні репрезентативного обсягу вибірки, тобто кількості об’єктів, що підлягають вивченню. В умовах скорочення трудових витрат на збирання і обробку матеріалів воно має бути мінімально необхідним, але разом з тим достатньо представницьким (репрезентативним).

Репрезентативність кількості об’єктів, що вибрані для дослідження, визначається за допомогою вироблених статистикою формул для визначення обсягу представницької вибірки із їх генеральної сукупності. Репрезентативність в якісному відношенні означає найбільш повне наближення характеристик вибірки до характеристик усієї маси явищ, що вивчаються. Навіть при достатньо великому обсязі вибірки репрезентативність може бути забезпечена лише в тому разі, якщо сама вибірка за своєю структурою являє модель генеральної сукупності, яка достатньо детально і точно відтворює її основні співвідношення. Так, якщо в генеральній сукупності є 30% осіб у віці до 30 років, то і у виборці питома вага даної вікової групи має складати також 30%. Вибіркові кримінологічні та інші дослідження, що проводяться в органах внутрішніх справ, часто бувають нерепрезентативними не

365

через малий обсяг вибірки, а саме тому, що сама техніка відбору не забезпечила достатнє наближення вибіркової і генеральної сукупності.

За результатами аналізу зібраної інформації, як правило, складається узагальнюючий документ, в якому формулюються висновки. Однак вони нерідко ще не можуть повною мірою створити підстави для вироблення конкретних пропозицій за результатами аналізу. Тому дуже важливою є перевірка висновків на практиці- Дослідникові треба використати всі додаткові можливості для такої перевірки, забезпечити теоретичний аналіз встановлених тенденцій, вивчити більш ранній етап виникнення причин того чи іншого явища. В цьому разі необхідна комплексна оцінка великої кількості фактів, що відносяться до розглядуваного явища, оскільки висновки, зроблені на основі якого-небудь одного показника, можуть бути помилковими.

Велику роль при перевірці висновків аналізу відіграє соціальний експеримент. Тому доцільно створити базові органи внутрішніх справ для експериментальної перевірки можливих наслідків реалізації тих чи інших управлінських рішень. На основі такої перевірки розробляють конкретні пропозиції, наприклад, по усуненню обставин, що сприяють вчиненню злочинів.

Показником ефективності аналітичної роботи е вироблення професійно компетентних, законних та своєчасних управлінських рішень, які спрямовані на усунення існуючих недоробок, розв’язання суттєвих проблем з урахуванням наявних сил та засобів, підвищення остаточних результатів по боротьбі зі злочинністю.

Для оцінки оперативної обстановки і результатів службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України Штаб МВС України спільно з Управлінням оперативної інформації МВС України, їх підлеглі підрозділи в ГУМВС, УМВС, УМВСТ розробляють, виходячи з особливостей регіону та про позицій галузевих служб, конкретний перелік інформації, яку необхідно витребувати з інших відомств та установ. Падалі управління (відділи) оперативної інформації повинні створити систему отримання, узагальнення і надання галузевим службам міністерства та їх підрозділам на місцях інформації інших міністерств і відомств, передусім органів державної статистики, юстиції, суду, прокуратури, охорони здоров’я, служби зайнятості, на підставі якої можливо робити висновки щодо соціально-економічних, демографічних, інших процесів та явищ, що впливають на стан злочинності, організацію і результати попередження правопорушень серед населення.

На всі штабні підрозділи покладається обов’язок підготовки комплексних аналізів оперативної обстановки органів внутрішніх справ відповідного рівня. За своїм змістом такий аналіз, на думку керівництва Штабу МВС України, повинен мати такі розділи:

366

а) соціально-економічна та демографічна характеристика регіону: територія, структура господарства, чисельність населення, рівень життя громадян, сфера суспільно-політичних відносин;

б) основні фактори, які впливають на стан правопорядку, динаміку і структуру злочинності в цьому регіоні;

в) загальна характеристика злочинності та її видів;

г) основні результати оперативно-службової діяльності (у порівнянні з відповідними попередніми періодами) та її недоліки;

д) стан адміністративної практики;

е) система виконання покарань;

ж) протипожежна безпека;

з) стан кадрової роботи;

і) висновки, завдання і пропозиції по заходах реагування.

З метою упорядкування і розмежування аналітичних функцій МВС України визначило, що на основі наявної інформації Штаб і галузеві служби МВС (ГУМВС, УМВС, УМВСТ) здійснюють підготовку таких аналітичних документів:

штабні підрозділи:

аналітичні довідки про оперативну обстановку та надзвичайні події (щоденно);

комплексний аналіз криміногенної ситуації і результатів оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ за півріччя і рік, а у разі необхідності й за інші періоди;

прогноз розвитку криміногенної ситуації на наступний календарний рік;

аналітичні довідки за результатами досліджень найбільш важливих та актуальних питань боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку згідно з планами роботи і дорученнями керівництва МВС України (ГУМВС, УМВС, УМВСТ);

аналітичні довідки про стан обліково-реєстраційної дисципліни в органах внутрішніх справ – за півріччя та рік;

галузеві служби:

аналітичні довідки про стан оперативної обстановки та результати роботи по лінії служби, в яких обов’язково повинно бути відображено:

основні результати роботи за звітний період;

стан загального керівництва службою та забезпечення належної організації роботи, подання методичної та практичної допомоги в удосконаленні діяльності;

добір, розстановка та виховання кадрів, підвищення їх кваліфікації, створення належних умов для продуктивності праці;

стан відомчого контролю за дотриманням законності у службовій діяльності;

організація взаємодії з іншими галузевими службами та правоохоронними органами;

стан вивчення, узагальнення та впровадження в повсякденну роботу передових форм і методів організації роботи по боротьбі зі злочинністю;

367

наявність обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення службової діяльності.

Порядок і терміни підготовки аналітичних документів у галузевих службах визначаються їх керівниками за погодженням з заступниками міністра (заступниками начальників ГУМВС, УМВС, УМВСТ), які відповідають за цю службу.

З метою підвищення рівня інформаційного забезпечення, поліпшення координації і взаємодії, штабні підрозділи і галузеві служби здійснюють взаємний обмін узагальненими аналітичними документами:

штабні підрозділи надсилають у галузеві служби комплексні оцінки оперативної обстановки і результатів службової діяльності органів внутрішніх справ, прогнози криміногенної обстановки, а також інші документи комплексного характеру;

галузеві служби надсилають до штабних апаратів, а у разі потреби – й до інших зацікавлених служб:

а) копії узагальнених аналітичних документів і статистичних даних;

б) копії звітів, доповідних записок та узагальнених інформацій до органів влади і управління, міністерств і відомств про стан злочинності, правопорядку і результати оперативно-службової діяльності;

в) копії довідок з характерними прикладами попередження і розкриття злочинів, впровадження передового досвіду, досягнень науки і техніки, наукової організації праці, нових форм і методів використання сил та засобів органів внутрішніх справ і громадськості у розв’язанні комплексних проблем боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку;

г) пропозиції за результатами перевірки оперативно-службової діяльності підлеглих органів для включення в комплексну оцінку оперативної обстановки.

Враховуючи важливість прогнозування розвитку криміногенної ситуації в країні та її окремих регіонах, на штабні підрозділи всіх рівнів покладається обов язок щорічно проводити подібні кримінологічні дослідження для оцінки стану і перспектив розвитку злочинності. Метою прогнозу є упереджу вальне опрацювання спільно з іншими правоохоронними структурами та органами влади ефективних заходів протидії злочинності. Прогноз повинен ґрунтуватися на об’єктивних передумовах суспільно-політичного та економічного характеру, всебічних відомостях, що характеризують злочинність, експертних оцінках фахівців, причетних до правоохоронної діяльності (оперативні працівники, слідчі, керівники органів внутрішніх справ, прокурори, судді, науковці).

Прогноз розвитку криміногенної ситуації повинен відображати такі аспекти:

загальні тенденції розвитку криміногенної ситуації;

368

очікуване навантаження на працівників основних служб органів внутрішніх справ;

оцінка перспектив щодо стану (рівня) розкриття злочинів;

очікувані зміни в динаміці і структурі злочинності;

фактори, що стимулюють посилення кримінальної активності певних верств населення;

економічна злочинність та актуальні напрями захисту інтересів держави;

протидія корупції та хабарництву;

розвиток злочинності у молодіжному середовищі;

рецидивна злочинність;

незаконний обіг зброї та боєприпасів;

наркоманізація та алкоголізація населення.

Підготовка проектів звітних та інформаційних документів до органів влади і управління, міністерств та відомств відповідно до переліку, що додається до річного плану роботи МВС України, ГУМВС, УМВС в областях, УМВСТ, забезпечується штабними підрозділами згідно з вимогами і рішеннями директивних органів, а також відомчих нормативних актів.

Звітні та інформаційні документи у відповідні інстанції підписує начальник органу або особа, яка виконує його обов’язки.

Відповідальність за підготовку звітних та інформаційних документів, що виконуються декількома службами, покладається на службу, яка вказана першою у списку виконавців. Служби-співвиконавці подають відповідальному виконавцю всі необхідні матеріали у термін, вказаний головним виконавцем.