Глава 15

про сплату аліментів. Однак через деякий час мати дитини та-

ку вимогу все ж пред'являла, і суд її задовольняв, посилаю-

чись на те, що мати не може відмовитися від права дитини на

аліменти.

Позов батька про визнання недійсним договору дарування

суд не задовольняв, вважаючи, що для цього немає достатньої

підстави. Ось так, шляхом фактичного обману, батько зали-

шався без будинку, а мати - з будинком та аліментами.

2. Можливість укладення договору, за яким припиняється

право дитини на аліменти, передбачена у нашому законодавст-

ві вперше. За цим договором відбувається не відмова від пра-

ва на аліменти, а лише заміна суб'єкта виконання аліментно-

го обов'язку. Крім того, дитина стає власником чи співвлас-

ником нерухомого майна, що має забезпечити її хоча би від-

носну матеріальну самостійність на майбутнє.

Право дитини на аліменти від одного з батьків, ціна якого

не може бути наперед визначена, перетворюється у право

власності на реально існуючий об'єкт.

3. Суб'єктами цього договору є мати та батько дитини. Як-

що на момент укладення договору дитині виповнилося чотир-

надцять років, вона є стороною в цьому договорі, перетво-

рюючи його із двостороннього у тристоронній.

Стаття 190 СК не передбачає можливості укладення такого

договору з іншою особою, з якою проживає дитина, - бабою,

дідом чи старшою сестрою. Однак, якщо виникне потреба

укласти такий договір, наприклад, між бабусею та батьком

дитини, який проживає окремо від неї, для цього не буде пе-

решкод - на допомогу прийде аналогія закону (частина пер-

ша статті 10 СК).

4. У частині другій статті 190 СК визначається, хто може

бути набувачем за договором. Пропонуються два варіанти:

1) набувачем нерухомості є лише дитина;

2) набувачами із правом спільної часткової власності є ди-

тина і той з батьків, з ким вона проживає.

Предметом роздумів був і третій варіант: набувачем є лише

той з батьків, з ким проживає дитина. Однак він був відкину-

тий як такий, що загрожує інтересам дитини, оскільки у разі

його смерті нерухоме майно, одержане за договором, має бути

380

Стаття 190

включене до складу спадщини зі всіма правовими наслідками

цього.

У першому варіанті матеріальний інтерес того з батьків, з

ким проживає дитина, є певною мірою обмежений, якщо вра-

хувати, що на нього повністю лягає обов'язок по утриманню

дитини - і за себе, і за другого з батьків.

У другому варіанті відображені інтереси і дитини, і одного

з батьків. При цьому частки дитини і одного з батьків у праві

спільної власності не обов'язково мають бути рівними. Вибір

одного з цих варіантів залежатиме від різних обставин, зокре-

ма від сімейного та матеріального стану того, з ким проживає

дитина.

Якщо мати, з якою проживає дитина, перебуває в повтор-

ному шлюбі, то її чоловік матиме право вимагати визнання

частки, виділеної дружині, спільною сумісною власністю по-

дружжя, якщо буде доведено, що дитина одержувала утри-

мання із сімейного бюджету.

Практична порада: щоб застерегтися від подібного розвитку

подій, слід обирати перший варіант, який, однак, може дещо

ускладнити відносини з чоловіком у повторному шлюбі.

5. Юридична природа цього договору складна. На його під-

ставі батько (передбачається, що саме він найчастіше є відчу-

жувачем) звільниться від обов'язку по утриманню дитини і

втратить право власності на нерухомість. Дитина збереже

право на утримання і одержить право власності на нерухо-

мість. Мати дитини може одержати лише подвоєний алімент-

ний обов'язок і велике задоволення від того, що її дитина ма-

тиме власний дах над головою.

6. На укладення договору потрібен дозвіл органу опіки та

піклування. Він має стосуватися як доцільності укладення

договору взагалі, так і його умов, зокрема щодо того, хто має

бути набувачем за договором.

Відмова органу опіки та піклування у дозволі на укладення

цього договору може бути оскаржена до суду.

7. За цим договором батько-відчужувач звільняється від

обов'язку по утриманню дитини, але не звільняється від обо-

в'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

381

РОЗДІЛ III