Тема 1. Поняття, предмет, метод, система права

СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Соціальне забезпечення - це форма розподілу матеріальних благ з

метою задоволення життєво необхідних індивідуальних потреб гро-

мадян при настанні соціального ризику за рахунок спеціальних соціа-

льних фондів або за рахунок бюджетів різних рівнів (Державного та

місцевих) у випадках та на умовах, встановлених у законі. Воно є од-

ним із напрямків соціальної політики України.

ФункцЛ соціального забезпечення: 1) економічна (полягає у

компенсації заробітку, втраченого у зв'язку з віком, непрацездатністю,

втратою годувальника; частковій компенсації особі додаткових видат-

ків при настанні визначених законом життєвих обставин; наданні мі-

німальної грошової допомоги чи соціальних послуг малозабезпеченим

громадянам);

2) політична (сприяє підтриманню соціальної стабільності в

суспільстві, яке характерне значним розривом у рівні життя різних груп

населення);

3) демографічна (покликана стимулювати відновлення

народонаселення, необхідного для нормального розвитку держави);

4) соціально-реабілітаційна (спрямована на відновлення грома-

дянського статусу інвалідів та інших соціальне незахищених громадян).

Теорії соціально-забезпечувальних відносин. Предмет будь-якої

галузі права складають якісно відособлені суспільні відносини, які ха-

рактеризуються певною внутрішньою єдністю, правове забезпечення

яких досягається за допомогою норм певної галузі.

Вперше теоретичні засади формування системи соціально-

забезпечувальних відносин дослідив В.С. Андрєєв у 1966 р. Він обгру-

нтував особливості цих відносин:

(1) аліментарний характер;

(2) специфічний суб'єктний склад (громадяни та державні

органи);

(3) фінансове джерело - суспільні фонди;

(4) підстава виникнення - особа не

працює через непрацездатність або звільнена державою від цього

обов'язку.'

Згодом у галузевій правовій літературі з'явилось декілька конце-

пцій обгрунтування сфери соціально-забезпечувальних правовідносин,

що дозволяли виділити їх в окрему галузь права. Найбільш поширени-

ми є чотири: непрацездатності: соціальної аліментарності: індивіду-

альної (Ьоуми розподілу; соціального ризику.

Концепція непрацездатності (автори: В.С. Андрєєв, Я.М.

Фогель) відносини соціального забезпечення - це відносини щодо

надання допомоги за рахунок суспільних фондів лише непрацездатним

громадяиш. Непрацездатність - це неспроможність людини здій-

снювати суспільно-корисну діяльність за станом здоров'я, за віком та з

інших причин.

Концепція непрацездатності є дещо застарілою в сучасних умо-

вах; вона не зовсім повно визначає систему соціально-

забезпечувальних відносин. Адже за рахунок соціальних фондів також

здійснюється фінансування соціальних виплат і працездатним грома-

дянам. Зокрема, дана теорія не дозволяє віднести до предмета права

соціального забезпечення відносини щодо забезпечення сімей з дітьми

державними допомогами; відносини щодо надання населенню субсидій,

щодо надання матеріальної адресної допомоги малозабезпеченим

сім'ям.

Концепція соціально-аліментарного характеру соціально-

забезпечувальяих правовідносин (А.Д. Зайкін, Р.І. Іванова, А.Е.

Пашерстник, В.К. Субботенко, О.Є. Мачульська): соціальне алі-

ментарний характер відносин полягає у тому, що матеріальне забезпе-

чення та послуги за рахунок державних позабюджетних фондів соціа-

льного призначення. Державного чи місцевих бюджетів здійснюється

безоплатно, поза зв'язком з трудовою діяльністю чи сплатою страхо-

Гвих внесків, безеквівалентно, але з врахуванням трудового (страхово-

го) стажу, чи частково нееквівалентно, як правило на недоговірній ос-

нові.

Як видається, соціальна аліментарність є переважаючою, однак

не визначальною особливістю правової природи соціально-

забезпечувальних правовідносин, а тому не може бути основним

критерієм обґрунтування предмета права соціального

забезпечення. Так, спираючись на концепцію соціальної

аліментарності не можливо розмежувати правову природу

відносин щодо надання державних допомог та відносин в сері

державної форми навчання.

Концепція індивідуальної форми розподілу (автор

В.Ш. Шайхатдинов). За нею відносинами щодо соціального

забезпечення є відносини щодо безпосереднього матеріального

(грошового) забезпечення конкретного громадянина

(наприклад, надання пенсії) Таке обгрунтування відносин

соціального забезпечення є не безспір-ним. Індивідуальна

форма розподілу не може стати визначальним критерієм при

визначенні системи відносин соціального забезпечення,

оскільки одним із видів соціального забезпечення є соціальне

обслуговування. Соціальне обслуговування є колективною

формою споживання соціальних фондів (в його систему

входять: соціальне обслуговування громадян в будинках -

інтернатах, будинках - пристарілих тощо), а відтак зрозуміло,

що індивідуальна чи колективна форма споживання не може

стати визначальним критерієм окреслення предмета права

соціального забезпечення.

Ми обстоюємо позицію, що систему соціально-

забезпечуальних відносин доцільно визначати за