Тема 14. Притягнення особи як обвинуваченого

Завдання до самостійної роботи

Час – 10 годин.

Опорні поняття: обвинувачення, обвинувачений, кримінальне переслідування, захист.

За цією темою не передбачено лекційних занять. Тому, слухачі повинні самостійно вивчити такі теоретичні питання та підготуватися до практичного заняття:

Теоретичні питання

1. Сутність і значення притягнення особи як обвинуваченого.

2. Підстави та умови притягнення особи як обвинуваченого.

3. Процесуальний порядок (процедура) притягнення особи як обвинуваченого.

4. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.

Методичні рекомендації

Готуючись до першого навчального питання, слухачі повинні усвідомити, що притягнення особи як обвинуваченого і притягнення особи до кримі­нальної відповідальності — тісно пов'язані, але не тотожні поняття. У зв'язку з цим притягнення особи як обвинуваченого — це кримі­нально-процесуальне поняття, це лише наявність претензій держави на реалізацію свого права щодо публічного визнання особи винною. Притягнення особи як обвинуваченого означає попереднє визначення змісту кримінально-правового спору між державою та обви­нуваченим, однак не передбачає визнання останнього винним, зло­чинцем. Акт притягнення особи як обвинуваченого може мати міс­це лише в стадії досудового слідства.

Обвинувачення — це вимога спочатку органів досудового слідства, а потім — прокурора (в справах приватного обвинувачення — ви­мога потерпілого) щодо судового визнання належного державі права публічно оголосити притягуваного до суду злочинцем і обґрунтовано, відповідно до закону, справедливо його покарати.

Термін "притягнення особи як обвинуваченого" має в теорії кримінального процесу кілька значень:

1. процесуальний акт (дія);

2. етап стадії досудового слідства;

3. кримінально-процесуальна процедура (певна послідовність дій слідчого);

4. форма первинної процесуально-обвинувальної діяльності дер­жави щодо конкретної особи.

Притягнення слідчим особи як обвинуваченого в сучасному україн­ському кримінальному процесі слід розуміти як первинну форму процесуально-обвинувальної (процесуальної) діяльності щодо кон­кретної особи або як здійснення первинного (слідчого) обвинува­чення, що полягає у винесенні слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого, пред'явленні їй обвинувачення з роз'яс­ненням прав і допиті обвинуваченого.

Головні положення притягнення особи як обвинуваченого:

1. На етапі притягнення як обвинуваченого вперше формується первинне офіційне (публічне) обвинувачення. Надалі сформульо­вана на цьому етапі процесу обвинувальна теза може змінюватися, удосконалюватися ("шліфуватися"), однак і в первинному вигляді вона відіграє суттєву роль для всього подальшого процесу досліджен­ня обставин справи в стадії досудового слідства.

2. Акт притягнення як обвинуваченого свідчить про виникнення кримінально-процесуальних правовідносин між обвинуваченим і орга­нами обвинувальної влади.

3. Він визначає загальний напрям подальшого розслідування (перевір­ка пояснень обвинуваченого; деталізація обвинувачення; вста­новлення обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання; встановлення розміру завданої злочином шкоди тощо).

4. Є основою для складання слідчим обвинувального висновку (зміст описової частини повністю відтворюється в обвинувальному виснов­ку). Більше того, обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до прийнят­тя остаточного рішення в справі (якщо його не змінить прокурор у суді).

Для відповіді на друге питання слід знати, що у ст. 131 КПК підстави до притягнення як обвинуваченого сфор­мульовано таким чином: "Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану поста­нову про притягнення цієї особи як обвинуваченого".

Поняття підстав до притягнення особи як обвинуваченого, як випливає зі змісту цієї норми, містять дві взаємопов'язані категорії:

1. матеріально-правові (злочин, винність);

2. процесуально-правові (доведеність вчинення злочину, межі доказування).

Отже, підставами для притягнення особи як обвинуваченого є на­явність достатньої сукупності доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою.

Щоб притягнення обвинуваченого було обґрунтованим, у будь-якому разі має бути доказано:

1. склад злочину (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктив­на сторона). Якщо склад злочину не встановлено — справа підлягає закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК;

2. вчинення цього діяння конкретною особою, яка за своїми характеристиками може бути суб'єктом злочину (фізична; осудна; та, що досягла віку кримінальної відповідальності);

3. характер і розмір завданої шкоди;

4) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідаль­ності (покарання) обвинуваченого: зазначені в статтях 66, 67 КК; ознаки злочину, що кваліфікують (наприклад повторність).

Водночас законодавець не вимагає від слідчого обов'язкового встановлення всіх елементів предмета доказування. На момент прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого має бути встановлено обов'язково ті елементи, що впливають на квалі­фікацію діяння.

Поряд з підставами, є й умови притягнення як обвинуваченого:

1. у справі немає обставин, що виключають у ній провадження (ч. 1 ст. 6 КПК);

2. у слідчого немає сумнівів щодо необхідності притягнення як обвинуваченого;

3. одержання фактичних даних із процесуальних джерел, з вико­ристанням процесуальних засобів.

Готуючись до третього навчального питання, необхідно звернути увагу, якщо у справі здобуто докази, що вказують на вчинення злочину конкретною особою, слідчий зобов'язаний пред'явити їй обвину­вачення. Відкладення прийняття такого рішення є порушенням прав особи, щодо якої здійснюється провадження. Чим раніше (за наявності до того підстав) особу буде притягнуто як обвинуваче­ного, тим скоріше вона дістане можливість реалізувати права із захисту від обвинувачення. На жаль, у слідчій практиці непоодино­кими є випадки, коли обвинувачення пред'являють безпосередньо перед закінченням досудового слідства, а іноді й одночасно з озна­йомленням особи з матеріалами слідства. Така ситуація стає мож­ливою через те, що законом не врегульовано, коли саме слідчий повинен пред'явити обвинувачення. Цьому сприяє й об'єктивна при­чина: слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке не піддається регламентації.

Встановивши підстави до притягнення особи як обвинуваченого, слідчий здійснює сукупність дій, які фіксуються у відповідних про­цесуальних документах.

Дії слідчого	Документ, в якому вони фіксуються
1. Прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого	Постанова про при­тягнення як обвинува­ченого (ст. 132 КПК)
2. Пред'явлення обвинувачення. Має відбутися (правила): • не пізніше двох днів з моменту винесення постанови і будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу; • з обов'язковою участю захисника, за ви­нятком випадків, коли обвинувачений відмовився від нього і таку відмову прийняв слідчий. Послідовність: упевнитися в особі обвинуваченого; оголосити йому постанову; роз'яснити обвинуваченому суть обви­нувачення і всі його права; вручити копію постанови.	Протокол про від­мову від участі за­хисника з указанням мотивів відмови. Про прийняття відмови чи її відхилення слідчий складає постанову (ч. 2 ст. 46 КПК) Протокол про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови
3. Допит обвинуваченого. Здійснюється негайно після явки обвину­ваченого або приводу і в будь-кому разі не пізніше доби після пред'явлення обвинува­чення. Процесуальна характеристика допиту обвинуваченого: провадиться без постанови слідчого; провадиться без санкції прокурора і без рішення суду; провадиться без понятих; мета допиту: з'ясувати ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення; одержати фактичні дані щодо юридич­но значущих обставин кримінальної справи; підстава до провадження допиту: факт пред'явлення обвинувачення; місце допиту: місце провадження досудового слідства; місце перебування обвинуваченого (в ра­зі необхідності); 7) правила допиту: допит треба здійснити негайно після явки або приводу обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше доби після пред'яв­лення обвинувачення — ч. 1 ст. 143 КПК; обвинувачених допитують окремо (за відсутності інших обвинувачених) — ч. 5 ст. 143 КПК; обов'язковим є вжиття слідчим заходів до того, щоб обвинувачені в одній і тій самій справі не могли спілкуватися між собою — ч. 5 ст. 143 КПК; • слідчому заборонено ставити навідні запитання (запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї) — ч. 6 ст.143 КПК; 8) процесуальний порядок (процедура) до­питу: на початку допиту слідчий запитує обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні; обвинувачений дає показання у вільній формі по суті пред'явленого обвинува­чення; в разі необхідності слідчий ставить за­питання; процесуальне оформлення факту, змісту і результатів допиту (складання протоколу; ознайомлення з ним обвинуваченого та інших осіб, якщо вони були присутні; внесення до протоколу доповнень, заува­жень). 9) учасники допиту: обов'язкові: слідчий, обвинувачений; необов'язкові: прокурор; захисник (за винятком випадків, коли його участь у справі є обов'язковою, — ч. 1 ст. 145 КПК); перекладач; спеціаліст; особа, яка розуміє знаки глухих і німих; педагог або лікар, батьки чи інші за­конні представники неповнолітнього, який не досяг віку 16 років або якщо його виз­нано розумово відсталим — ч.2 ст. 438 КПК); 10) способи фіксації: основний: протокол допиту обвинува­ченого (ст.145 КПК); додаткові: застосування фото-, кіно­зйомки; звуко-, відеозапису; складання планів, схем та інших матеріалів, які по­яснюють його зміст.	Протокол допиту обвинуваченого

Таким є загальний порядок притягнення особи як обвинува­ченого.

Є й особлива процедура здійснення цього акту, що пов'язана із особливим правовим статусом особи, щодо якої у справі зібрано достатні докази, які вказують на вчинення нею злочину:

• Президента України притягають як обвинуваченого згідно зі ст. 111 Конституції України за спеціальною процедурою ("процедура імпічменту");

• народного депутата України не може бути притягнуто як об­винуваченого без згоди Верховної Ради України (ч. З ст. 80 Консти­туції України; ч. 1 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України");

• суддю не може бути притягнуто без згоди Верховної Ради України (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів"; ч. 2 ст. 28 Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України").

Для відповіді на останнє запитання необхідно знати, що зміна обвинувачення — це зміна його на обвинувачення у вчи­ненні:

• більш тяжкого злочину, тобто кваліфікованого за законом, що передбачає більш суворе покарання. Наприклад, зміна обвину­вачення з ч. 1 ст. 122 КК "Умисне середньої тяжкості тілесне уш­кодження" на ч. 2 цієї ж статті;

• злочину, що істотно відрізняється за своїми фактичними об­ставинами (зміна формулювання обвинувачення – наприклад, формулюють обвинувачення у замаху на злочин замість підготовки до злочину; ставлення в вину іншого злочину — наприклад, за­мість ст. 186 КК "Грабіж" ст. 187 КК "Розбій");

• менш тяжкого злочину. Наприклад, замість ст. 187 КК — ст. 186 КК.

Доповнення обвинувачення — це одночасне ставлення у вину обвинуваченому первинного обвинувачення та у вчиненні іншого, самостійного злочину. Наприклад, одночасно із первинним обви­нуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 КК, ста­виться у вину ще й злочин, передбачений ст. 187 КК.

У зазначених вище випадках слідчий зобов'язаний виконати всю процедуру притягнення як обвинуваченого (ч. 1 ст. 141 КПК). Якщо ж частину пред'явленого обвинувачення не було під­тверджено, слідчий своєю постановою закриває кримінальну справу в цій частині, про що оголошує обвинуваченому.