Тема 26. Провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру

Завдання для самостійної підготовки

Час – 7 годин.

Опорні поняття: підстави застосування примусових заходів медичного характеру; умови застосування примусових заходів медичного характеру; предмет доказування у справах про застосування примусових заходів медичного характеру.

За цією темою передбачене практичне заняття. Для успішної підготовки до цього заняття необхідно у навчальній літературі проробити наступні питання:

1. Підстави провадження в справах неосудних та обмежено осудних осіб.

2. Особливості предмета доказування у справах неосудних та обмежено осудних осіб.

3. Загальні особливості провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб.

4. Особливості досудового провадження у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неосудними особами, та злочини, вчинені обмежено осудними особами.

5. Особливості судового провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб.

6. Рішення суду у справах неосудних і обмежено осудних осіб. Зміна і скасування примусових заходів медичного ха­рактеру.

Методичні рекомендації

Готуючись до першого навчального питання, студенти повинні усвідомити, що осудність — це можливість особи усвідомлювати свої дії (без­діяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

Питання про осудність чи неосудність виникає кожного разу, коли у кримінальній справі з'являються дані про психічну хворобу особи, яка вчинила діяння, що є предметом досудового слідства чи судового розгляду. Психічна хвороба може зумовлювати три стани особи.

1. Неосудність — це відсутність можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок:

• хронічного психічного захворювання або

• тимчасового розладу психічної діяльності або

• недоумства або

• іншого хворобливого стану психіки.

Згідно зі ст. 2 КК кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Неосудність особи виключає її винність, а, отже, і кримі­нальну відповідальність. Тут слід зважати на таке:

• якщо особа перебувала в неосудному стані під час вчинення діяння, то тоді вона взагалі не підлягає відповідальності;

• якщо особа вчинила діяння в осудному стані, а потім (до поста­новлена рішення у справі судом) стала неосудною, то до неї засто­совують примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

2. Обмежена осудність — такий стан особи, за якого вона через наявний у неї психічний розлад не здатна повною мірою усві­домлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 20 КК).

Визнання особи обмежено осудною суд враховує при призна­ченні покарання і це може бути підставою до застосування при­мусових заходів медичного характеру.

З процесуального погляду стан неосудності або обмеженої осуд­ності особи — це обмежена можливість її участі в доказуванні та неможливість самостійно захищати свої права.

3. Стан осудності. За такого стану наявність психічної хвороби не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) і керувати ними. В такому разі провадження у кримінальній справі здійснюється у звичайному порядку.

Розглядаючи друге питання, слід відмітити, що предмет доказування у цих справах має особливості. Наприклад, якщо діяння вчинила неосудна особа, то питання про встановлення вини (умислу чи необережності), мотив та інші ознаки суб'єктив­ної сторони не розглядають, так само, як і питання щодо обставин, що впливають на ступінь і характер покарання (бо таке не призна­чають).

Окремої (спеціальної) статті, в якій би було повно визначено предмет доказування у справах неосудних і обмежено осудних осіб, у КПК немає.

Хоча в ч. 2 ст. 417 КПК йдеться про те, що під час досудового слідства провадять всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування:

• обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння;

• особи того, хто його вчинив;

• обставин, що характеризують цю особу;

• обставин, що характеризують її психічне захворювання.

Якщо поєднати елементи предмета доказування у кримінальній справі, передбачені ст. 64 КПК, та обставини, зазначені у ч. 2 ст. 417 КПК (конкретизувавши останні), то до предмета доказування у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб можна віднести такі елементи:

1. час, місце, спосіб та інші обставини вчинення діяння, перед­баченого КК;

2. вчинення такого діяння саме цією особою;

3. наявність у особи, яка вчинила діяння, психічного захворю­вання у минулому, ступінь і характер психічної хвороби в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, а також на час розсліду­вання чи судового розгляду справи;

4. обставини, що характеризують цю особу;

5. характер і розмір шкоди, завданої в результаті суспільно не­безпечного діяння.

На можливий стан неосудності особи можуть вказувати такі ознаки:

• перенесені травми голови (в т. ч. під час пологів);

• неадекватна, така, що відхиляється від нормальної, поведінка особи вдома, на роботі, під час провадження з нею слідчих дій, в камері ізолятора тимчасового тримання чи слідчого ізолятора. Озна­ками такої поведінки можуть бути невмотивовані чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі;

• перебування на обліку у лікаря-психіатра.

Дані щодо цих ознак можна встановити із таких джерел:

• від самої особи, щодо якої здійснюється провадження у кри­мінальній справі. Іноді ця особа наполягає на призначенні судово-психіатричної експертизи, зазначаючи, що у неї були травми голови, але до лікарні вона не зверталася. В неї паморочиться і болить голова тощо. За наявності таких даних слід призначати психіатричну експертизу;

• від родичів та інших осіб, в т. ч. співкамерників, працівників ІТТ, СІЗО, чергового по райвідділу;

• довідки (історії хвороби) із психіатричного (психоневроло­гічного) диспансеру за місцем проживання;

• довідки (історії хвороби) із військкомату;

• військового квитка (в разі звільнення особи від проходження військової служби в ньому роблять відповідний запис);

• характеристики з місця проживання, роботи, навчання, служби тощо.

Під час підготовки до третього навчального питання, слід вказати на те, що провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осуд­них осіб відрізняється від загального порядку провадження.

1. Обов'язковим є провадження досудового слідства, в тому числі:

• у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК);

• у справах про злочини, передбачені ст. 425 КПК.

2. Обов'язковою є участь у кримінальній справі захисника (п. 5 ч. 1 ст. 45 КПК), в тому числі і під час провадження окремих слід­чих дій із підзахисним.

3. Є додаткові обставини, що підлягають доказуванню у кримі­нальній справі (див. вище).

4. Особу, щодо якої здійснюється провадження, не наділено пра­вами, що дають їй можливість захищатися (її не притягають як обвинуваченого).

5. Функції кримінального процесу набувають особливого змісту (за винятком функції вирішення кримінальної справи).

6. Принцип змагальності реалізується без участі особи, що якої здійснюється провадження.

• Обов'язковим є призначення судово-психіатричної експертизи (п. 3 ст.76, ст. 204 КПК).

8. Психічне захворювання обвинуваченого, що є тимчасовим, може бути підставою до зупинення досудового слідства (п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК). Якщо хвороба тривала (хронічна), то слідство закін­чують складанням постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 3 ст. 417 КПК).

9. Є можливість закрити кримінальну справу в разі визнання непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру (ч. 1 ст. 421 КПК).

10. Справи підсудні місцевому суду (ч. 1 ст. 419 КПК).

11. Суд (суддя) не може постановити вирок; виносять ухвалу (постанову) про застосування до особи примусових заходів медич­ного характеру (ч. 1 ст.421 КПК).

Відповідаючи на четверте питання, необхідно вказати що особливості залежно від того, в якій стадії досудового провадження вони виявляються, поділяють на дві групи.