Основна література

Рекомендація 1513 (2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи "Виконання обов'язків і зобов'язань, взятих Україною при вступі до Організації"

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» 18 березня 2004 року №1629-IV

Указ Президента України “Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів” від 10 травня 2006 року №361/2006

Михеенко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – “-ге вид., перероб. І доп. – К.: Либідь, 1999. – С.4-11.

Курс советского уголовного процесса. Общая часть /Под ред. А.Д. Бойкова и И.И. Карпеца. - М.: Юрид. лит., 1989. - С.407-440.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

В. П. Нажимов. Типы, формы и виды уголовного процесса. Калининград, 1977. 91 с.

Давид. Р. Основные правовые системы современности. М., 1988.

Калиновский К. Б. Законность и типы уголовного процесса: Дис. … канд. юрид. наук. СПб., 1999.

Калиновский К.Б. Основные виды уголовного судопроизводства: Учебное пособие. СПб.: Издательство юридического института (Санкт-Петербург), 2002. 63 с.

Лупинская П.А.Уголовно-процессуальное право.- Издательство: "Юристъ", 2005 . – глава 1.

Мещеряков Ю.В. Формы уголовного судопроизводства. Л., 1990.

Смирнов А.В. Типология уголовного судопроизводства.Дисс. .... докт. юрид. наук. М., 2001

Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права. Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах. -С.-Пб., 1995.

Тема 32. Кримінальний процес зарубіжних держав

Завдання для самостійної роботи:

Час – 6 годин

Опорні поняття: англо-саксонська система права, романо-германська система права, доктрина контролю над злочинністю; англо-американська система доказів.

Методичні рекомендації

У ході відпрацьовування положень розглянутої теми необхідно звернути, насамперед, увагу на загальну характеристику кримінального процесу іноземних держав. Це допоможе засвоїти положення, що характеризують кримінальний процес окремих країн світу.

Спільність типу кримінального процесу розвинених західних держав не виключає розмаїтості його конкретних форм, процесуальних категорій. Розходження відносяться до меж компетенції суду, процесуальним гарантіям прав особистості, особливостям процесу доказування, процесуальному положенню обвинуваченого й обвинувача. Відповідно до цих категорій розрізняються наступні форми кримінального процесу: обвинувальний, пошуковий (інквізиційний), змішаний, змагальний.

Найбільш поширеними у судочинстві сучасних найбільш розвинених держав світу держав є дві форми процесу: змішаний і змагальний.

Змішаний процес одержав своє найменування завдяки своєму компромісному характеру. З одного боку, у ньому знайшли відбиття прогресивні демократичні принципи кримінального судочинства (усність, гласність, змагальність, безпосередність), а з іншого, - збереглися окремі елементи історично більш ранніх форм кримінального процесу, зокрема, інквізиційного, що проявляється у вигляді різних обмежень процесуальних прав обвинуваченого й захисту.

Змішана форма кримінального процесу характерна в цей час для багатьох найбільш розвинених держав світу (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Японія й ін.).

Змагальний процес будується на засадах процесуальної рівності сторін і поділу функцій між обвинувачем, захистом і судом. Західна юриспруденція трактує його як спір у суді між рівноправними сторонами - обвинувачем і обвинуваченим, уважається, що державі слід «узяти на себе тягар доказування» і доводити винність обвинуваченого без будь-якого сприяння з його боку.

Змагальна форма кримінального процесу поширена в цей час у країнах англосаксонської системи права (Великобританія, США, Канада, Австрія, Нова Зеландія й ін.).

Правова реформа, що почалася в цих країнах у 60-х роках та, яка триває дотепер, у тім або іншому ступені торкнулася практично всіх галузей їхнього сучасного права. Однак зовсім особливий, а в деяких відносинах і винятковий характер, реформа набула саме у сфері кримінального й кримінально-процесуального права. Це обумовлено тією обставиною, що галузі права є найбільш діючим інструментом держави при виконанні правоохоронної функції, що особливо важливо в умовах росту злочинності.

Численні реформаторські пропозиції включають і такі, які передбачають застосування найбільш оперативних і рішучих санкцій, що глибоко зачіпають права й законні інтереси громадян.

Більша підготовча робота з наукового забезпечення реформи показала, що правоохоронна діяльність кримінальної юстиції вимагає значних матеріальних витрат, які рік у рік зростають. За даними англійських юристів, вартість провадження по одній складній кримінальній справі нерідко досягає 50 000 фунтів стерлінгів, а по окремих справах наближається до 250 000.

У цих умовах з реформою кримінально-процесуального права зв'язувалися надії на таку організацію кримінального процесу, що за рахунок спрощення провадження, навіть шляхом істотного обмеження процесуальних гарантій, дала б певний економічний ефект.

Реформу права не можна розглядати як регіональне явище, характерне лише для якихось окремих держав. Реформаторські тенденції чітко простежуються в рамках континентальної правової системи Франції, Німеччині, Італії, Іспанії й інших державах. У державах англосаксонської системи права - Англії, США й ін. - реформа відрізняється особливою складністю й суперечливістю у зв'язку з особливостями нормотворчої функції суду, обумовлюється співвідношенням з їхнім законодавством. Тут необхідність реформи обумовлюється не тільки соціальними мотивами й міркуваннями, але й досить істотними факторами чисто юридичного характеру.

Неконтрольоване нагромадження судових прецедентів, непогодженість і суперечливість їх змісту привели до надзвичайної невизначеності кримінально-процесуального права. Однак подальший неконтрольований ріст несистематизованого й внутрішньо суперечливого нормативного матеріалу міг привести до деформації принципових початків англосаксонського кримінального процесу. Це породило природне прагнення поставити під більше твердий централізований контроль подальший розвиток нормотворчої функції суду.

У 80-ті роки темпи розвитку правової реформи істотно зросли, що виявилося, зокрема в Англії, виданням таких найважливіших законів, як Закон про кримінальну юстицію 1982 р., Закон про обвинувачення 1985 р., Закон про кримінальне правосуддя 1988 р., які деякою мірою консолідували кримінальний процес країни.

У теоретичному плані пануючої у сучасній західній юриспруденції, особливо англосаксонської, є доктрина контролю над злочинністю. Ця концепція передбачає обмеження кримінально-процесуальних гарантій прав і законних інтересів особистості, виправдує допустимість порушення законності правоохоронними органами, в ім'я посилення боротьби зі злочинністю, надає доказове значення показанням анонімних свідків, підсумкам психофізіологічного тестування на поліграфі, даним негласного електронного спостереження. Характерно для цієї доктрини зміщення акцентів з відносно строго врегульованої нормами судової процедури до переважно поза процесуальної діяльності поліції. А це спричиняє посилення ролі поліції у кримінальному процесі.

Необхідно звернути увагу на ту обставину, що багато положень доктрини контролю над злочинністю останнім часом одержали своє нормативне закріплення в рамках кримінально-процесуального законодавства. У жовтні 1984 р. Президент США підписав Закон про контроль над злочинністю; у тому ж році в Англії був прийнятий Закон про поліцію й докази по кримінальних справах. Аналогічні закони, що реалізують ідеї доктрини контролю над злочинністю, прийняті й в інших країнах Європи.

Разом з тим слід зазначити, що сучасний розвиток кримінального процесу в цих країнах свідчить про те, що багато уваги приділяється реалізації в ньому загальнолюдських цінностей. Так, у рамках реформи США розвивається так зване право бідності, завдяки якому матеріально неспроможні обвинувачені одержують можливість користуватися послугами адвоката безкоштовно; в Англії усунутий майновий ценз для присяжних засідателів; у Франції посилена кримінальна відповідальність за незаконну затримку; у ФРН вжиті заходи до огородження правосуддя від впливу преси, груп тиску.

У державах англосаксонської системи права кримінально-процесуальне й доказове право розглядаються в якості самостійних правових галузей. Відповідно до цього в західній кримінально-процесуальній літературі став фігурувати узагальнюючий термін «англо-американська система доказів».

Під доказовим правом розуміється система правил про докази. Англо-американська система доказів займає проміжне місце між іншими двома системами доказів - формальної й вільної оцінки. Зі змістовної сторони доказове право містить у собі наступні основні інститути: відносність і допустимість доказів, способи встановлення фактів, що шукають, тягар доказування, юридичні й фактичні презумпції.

Значна увага приділяється проблемі допустимості деяких джерел доказів.

У багатьох країнах значне поширення одержала практика використання в процесі доведення по кримінальних справах даних оперативно-розшукового характеру, і зокрема інформації, джерелом якої є негласний поліцейський інформатор.

У кримінальному процесі США використання поліцейських агентів як підстави для застосування арешту, обшуку й інших примусових заходів не вимагає навіть розкриття особистості агента, розголосу його ім'я. Така норма закріплена в багатьох законодавчих актах, і зокрема в § 1042 Доказового кодексу штату Каліфорнія.

Подібна практика, як визнають дослідники цього питання, вступає в протиріччя з конституційним принципом захисту громадян від необґрунтованих арештів і обшуків. Як відомо, четверте виправлення до Конституції США проголошує, що «право народу на охорону особистості, житла, документів і майна від необґрунтованих обшуків і арештів не повинне порушуватися, і ордера на обшук і арешт не будуть видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою або врочистою обіцянкою».