Розділ 4 інноваційна діяльність і виробнича база підприємства

Тема 15 інноваційна діяльність

15.1 Поняття, змістовна характеристика й окремі види інноваційних процесів

Інновації, згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність», – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, ка також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміну «інновація» залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або аналізу об'єкта. У зв'язку з цим, розрізняють такі основні типи інновацій:

– товарна інновація – введення нового продукту;

– технологічна інновація – введення нового методу виробництва;

– ринкова інновація – створення нового ринку товарів або послуг;

– маркетингова інновація – освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

– управлінська інновація – реорганізація структури управління;

– соціальна інновація – впровадження заходів для поліпшення життя населення;

– екологічна інновація – впровадження заходів для охорони навколишнього середовища.

Згідно з законодавством України, інноваційна діяльність – це діяльність, яка спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

• фізичні та юридичні особи України;

• фізичні та юридичні особи іноземних держав;

• особи без громадянства;

• об'єднання юридичних та фізичних осіб, які проводять в Україні інноваційну діяльність, залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, в якому понад 70 % обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційними продуктами або інноваційною продукцією, визнається інноваційним підприємством.

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку, венчурної компанії тощо (рис. 15.1).

Впродовж терміну чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше як через вісімнадцять місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктів інноваційної діяльності здійснюється у певному порядку. Пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової служби про початок реалізації інноваційного проекту.

У процесі господарської діяльності підприємства протікають певні процеси та явища, які умовно поділяються на дві групи:

– традиційні (характеризують звичайне функціонування підприємства);

– інноваційні (характеризують функціонування підприємства на якісно новому рівні).

Інноваційні процеси – це сукупність безперервно виникаючих у часі й просторі прогресивних, якісно нових змін на підприємствах, які охоплюють весь комплекс відносин виробництва і споживання та становлять період від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у практику господарювання – нововведенням.

Інноваційні процеси підлягають класифікації, наведеній на рисунку 15.2.

Будь-які локальні і глобальні нововведення різного спрямування можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо підприємства використовують їх постійно, комплексно й гармонічно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових організаційно-технічних рішень). Про силу впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує їхні істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну деталь) зменшується на 25-30%, накладні витрати – більше ніж на 80 %, виробничі площі зменшуються на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. З-поміж глобальних технічних нововведень за силою впливу на економіку підприємства варто назвати роторні та роторно-конвеєрні лінії, які забезпечують проти традиційних знарядь: підвищення продуктивності праці – у 4-10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі – у 2-2,5 разів; скорочення тривалості циклу виготовлення – у 15-20 разів, а обсягу транспортування виробів – у 25-30 разів.

Рисунок 15.1 – Види інноваційних підприємств

Рисунок 15.2 – Види інноваційних процесів

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, а й на соціальні процеси. Це потребує пильної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва.

Проте ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу. У зв’язку з цим можна використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи тієї сукупності запроваджених впродовж року (кількох років) нових технічних та організаційних рішень. Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники.

Приріст обсягу виробленої продукції:

, (15.1)

де – кількість вивільнених працівників за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

– продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн/осіб;

– обсяг виробленої продукції, тис. грош. од.

Приріст продуктивності праці:

, (15.2)

де – загальне зростання продуктивності праці в розрахунковому році (періоді), %;

– фактична чисельність персоналу, осіб;

– продуктивність праці у базовому році (періоді).

Приріст фондоозброєності праці:

, (15.3)

де – темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %;

– вартість основних виробничих фондів, тис. грош. од.;

– фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн/осіб.

Приріст фондовіддачі:

, (15.4)

де – темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

– фондовіддача у базовому році (періоді), грн.

Частка економії (%) від провадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

, (15.5)

де – середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

– загальна сума прибутку у тому ж році (періоді).

Приріст рентабельності виробництва:

, (15.6)

де – рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

– загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив технічних та організаційних нововведень на ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України.

За загальної помітної тенденції постійного зниження фондовіддачі техніко-організаційні нововведення забезпечують значне підвищення цього показника (приблизно на 18%). Проти загальної позитивної динаміки показників витрат на виробництво (собівартості продукції) і рентабельності виробництва, темпи їх відповідно зниження і збільшення цих показників, зумовлені організаційно-технічними чинниками, були майже у 1,5-2 рази вищими. При цьому частки зміни розрахункових показників під впливом технічних та організаційних нововведень становили у середньому 62-63 і 37-38 відсотків загальної позитивної їхньої динаміки.