Тема 20 витрати підприємства
20.1 Класифікація витрат на підприємстві
Кожне підприємство, фірма перш ніж почати виробництво продукції, надання послуги визначає, який прибуток, який дохід вона зможе отримати. Прибуток продукції (робіт, послуг) залежить від двох показників: ціни на продукцію (роботу, послугу) та витрат на виробництво чи надання. Ціна продукції на ринку – наслідок взаємодії попиту та пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення і умов вільної конкуренції ціна не може бути вищою або нижчою за бажанням виробника або покупця, вона вирівнюється автоматично. Інша справа – витрати на виробництво. Вони можуть збільшуватися або зменшуватися в залежності від обсягу споживання трудових або матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації виробництва та інших факторів.
У загальному вигляді витрати на виробництво і реалізацію (собівартість продукції, робіт, послуг) являють собою вартісну оцінку природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг).
Усі виробничі витрати, що формують собівартість продукції, групують за певними ознаками. За роллю в процесі виробництва і за цільовим призначенням витрати поділяються на основні й накладні (рис. 20.1).
Рисунок 20.1 – Класифікація витрат за певними ознаками
До основних належать витрати, які беруть безпосередню участь у виробництві продукції й становлять її речову основу. Без них виробництво певного виду продукції неможливе взагалі (сировина, корми, насіння, комплектуючі вироби, пальне, заробітна плата тощо).
Накладні – це витрати, пов'язані з організацією виробництва й управлінням підприємством взагалі, а саме:
на оплату праці працівників апарату управління та спеціалістів;
на службові відрядження й утримання легкового транспорту;
конторські, друкарські, поштово-телеграфні й телефонні;
амортизацію та утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю загальногосподарського призначення;
на підготовку кадрів, охорону підприємства тощо.
За способом введення до собівартості продукції всі витрати поділяються на прямі й непрямі.
Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певних видів продукції або наданням послуг, а тому до їх собівартості вводяться прямо на підставі даних первинних документів.
Непрямі (або розподільні) витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт обліку. До них належать усі витрати на організацію виробництва й управління підприємством, амортизація, поточний ремонт тракторів і комбайнів, відрахування на соціальні виплати, їх розподіляють пропорційно до встановленого базису.
За складом витрати поділяються на прості й комплексні.
Прості витрати складаються з однорідних елементів, а комплексні із декількох простих.
У короткотерміновому періоді всі види витрат, яких зазнають підприємства на виробництво продукції. мають з нею неоднаковий зв'язок. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяються на постійні та змінні.
Постійні витрати є функцією часу, їх обсяг не змінюється залежно від обсягу виробленої продукції. Здебільшого постійні витрати пов'язані з функціонуванням виробничих засобів та обладнанням підприємств і повинні бути оплаченими, навіть якщо вони не використовувалися в звітному періоді. Загальний показник постійних витрат залишається незмінним за всіх рівнів виробництва. До них належать:
амортизація техніки та приміщень;
орендна плата за землю, майно й інші ресурси;
земельний податок і податок на нерухомість;
страхові платежі за посіви, майно і худобу;
оплата праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо не пов'язується з обсягом виробленої продукції;
витрати на організацію виробництва й управління підприємства, ремонт приміщень.
Для зменшення цих витрат з розрахунку на одиницю продукції необхідно, щоб використовувані тваринницькі приміщення були повністю заповнені, а придбана техніка відповідала нормам навантаження.
Змінні витрати – такі, сума яких безпосередньо залежить від виробництва продукції. Це витрати на:
вартість сировини та матеріалів;
напівфабрикати;
технічний догляд, ремонт техніки й обладнання,
електроенергію та воду;
вартість паливно-мастильних матеріалів;
оплату праці найманих працівників та оплату праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо пов'язується з обсягом виробленої продукції;
транспортні тощо.
Поділ витрат на змінні й постійні спрощує визначення їхньої загальної суми на одиницю за певний період за формулою
Сз = Сзв + ΣЗпв / Вп (20.1)
Сз – загальні (сукупні витрати);
Сзв – змінні витрати на одиницю продукції, грн.;
ΣЗпв – постійні витрати за певний період, грн.;
Вп – обсяг виробленої продукції в натуральному виразі.
Отже, формула засвідчує, що зі зростанням кількості виробленої продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Цю закономірність використано для визначення критичного обсягу виробництва продукції, збільшення якої забезпечує прибутковість галузі (рис. 20.2).
Рисунок 20.2 – Точка беззбитковості залежно від обсягу витрат
і виробництва продукції
Графічний метод зображення процесу взаємодії постійних, змінних, сукупних витрат і грошової оцінки виробленої продукції висвітлює точку критичного обсягу виробництва певного виду продукції. її ще називають точкою беззбитковості. За умови зростання обсягу виробництва частка постійних витрат знижується, внаслідок чого зменшуються збитки, а після досягнення критичної точки виробництво продукції стає нерентабельним.
Поділ витрат на змінні й постійні має суттєве значення для кожного підприємства, оскільки змінними можна управляти в короткотерміновому періоді через зміну обсягу виробництва і відповідно до цього регулювати розмір постійних. Зазвичай, змінні витрати на одиницю продукції на початку процесу виробництва зростають дещо нижчими темпами, ніж на його завершенні. Така поведінка змінних витрат зумовлена законом спадної віддачі ресурсів. Його засвідчують такі поняття, як граничний ресурс і граничний продукт.
Граничний ресурс – це надлишкові витрати певного ресурсу, застосовані для виробництва додаткової продукції. Його визначають як різницю між кількістю витраченого ресурсу на останньому етапі та його попередньою кількістю. Граничний ресурс формується за умови, коли в реальному житті є можливість у процесі виробництва внести різну кількість добрив, згодувати більшу кількість кормів тощо.
Граничний продукт – той обсяг приросту продукції, який одержало підприємство від додатково використаного ресурсу. Його визначають як різницю між рівнем виробництва продукції на останньому етапі та її попередньою кількістю.
Граничні витрати – обсяг витрат, необхідний для виробництва ще однієї додаткової одиниці продукції.
Для ефективного використання витрат і досягнення максимального рівня їх віддачі на підприємстві потрібно здійснювати управління ними.
Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат за видами, місцем і носіями за умови постійного контролю їх рівня і стимулювання зниження. Система управління витратами повинна охоплювати такі організаційні підсистеми:
нормування та планування витрат за їх видами;
облік і аналіз витрат;
пошук і виявлення чинників економії ресурсів;
стимулювання економії ресурсів, зниження витрат.
Управління витратами на підприємстві передбачає встановлення місця витрат і центру відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування (окремі підрозділи, цехи, колективи). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, що відповідає за їхній рівень. На практиці місцем витрат є територіальні підрозділи, відокремлені просторово, а центром – економічний відділ, який розробляє планові й обчислює фактичні витрати для виробничих підрозділів і загалом для підприємства.
Виявлення і використання чинників економії ресурсів і зниження витрат є обов'язком кожного члена підприємства, зокрема спеціалістів і керівників. У зв'язку з цим на підприємстві розробляють норми витрат усіх видів ресурсів, у тому числі насіння, кормів, електроенергії, отрутохімікатів, паливно-мастильних матеріалів, витрат праці тощо.
Установлені норми витрат – це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технологічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення суворого режиму економії, а відтак – і зниження собівартості продукції, що відповідно посилює конкурентоспроможність підприємства. У процесі планування виробництва встановлюються граничні загальні витрати як у підрозділах, так і загалом для підприємства, а також на одиницю продукції. Фактичний рівень обсягу витрат з розрахунку на одиницю продукції обчислюється за даними поточного і звітного обліку. Порівняння фактичних витрат з нормативними дає змогу в процесі аналізу оцінити роботу підрозділів із використання ресурсів, з'ясувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їх зниження, а також відшукати шляхи для цього.