20.3 Типова структура калькуляційних статей

Перелік статей калькуляції, їх склад і методи розподілу за видами продукції, робіт, послуг визначають галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру і структури виробництва.

В якості приклада розглянемо калькуляційні статті витрат, які широко використовуються на заводах машинобудування.

1. Сировина та матеріали (з вирахуванням залишків виробництва).

2. Покупні вироби, напівфабрикати та послуги кооперативних підприємств.

3. Заробітна плата основних виробничих працівників.

4. Заробітна плата додаткових виробничих працівників.

5. Відрахування на соціальне страхування з заробітної плати основних і додаткових виробничих працівників.

6. Витрати на підготовку і засвоєння виробництва.

7. Витрати на збереження та експлуатацію обладнання.

8. Цехові витрати.

9. Загальнозаводські витрати.

10. Втрати від браку.

11. Невиробничі витрати.

Перші вісім статей витрат створюють цехову собівартість. Цехова собівартість плюс загальнозаводські витрати та втрати від браку складають виробничу собівартість.

Але сьогодні на багатьох малих і середніх підприємствах використовують скорочену номенклатуру калькуляційних статей, які містять:

• матеріальні витрати (на сировину, матеріали, паливо і енергію у технологічних цехах) у прямому розрахунку;

• витрати на оплату праці (також у прямому розрахунку);

• інші прямі витрати;

• витрати з управління і обслуговування виробництва (непрямі).

До складу прямих матеріальних витрат входить вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, яка виробляється, і які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції (виконанням робіт), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. До складу інших прямих витрат входять усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

На відміну від статей калькуляції, групування яких носить рекомендований характер, витрати, що створюють собівартість продукції (робіт, послуг), групують відповідно до їхнього економічного змісту за наступними загальноприйнятими елементами:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати.

До складу елементу «Матеріальні витрати» входять витрати операційної діяльності на:

1) сировину й матеріали;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергію всіх видів. Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання, входять до відповідних елементів витрат;

4) тару й тарні матеріали;

5) будівельні матеріали;

6) запасні частини, які використовуються для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;

7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він триває понад один рік.

При визначенні витрат на сировину і матеріали необхідно враховувати, що при відпусканні матеріальних цінностей у виробництво оцінка їх здійснюється за одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);

• нормативних затрат.

Підприємство самостійно обирає метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпусканні у виробництво.

При цьому для всіх одиниць обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюються за методом ідентифікованої собівартості.

Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена через причини різноманітності номенклатури і велику кількість однакових матеріальних цінностей.

Потреба у виробничих запасах визначається за такими розрахунками:

ВЗН = ОН*НВН,

ВЗВ = ОН*НВН*Ц, (20.1)

ВЗН = ОВ*НВВ/Ц,

ВЗВ=ОВ*НВВ

де ВЗН і ВЗВ – потреба у виробничих запасах відповідно в натуральному і вартісному виразі;

ОН і ОВ – обсяги господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

НВН і НВВ – норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці обсягів господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

Ц – ціна за натуральну одиницю виробничих запасів, грн.

До складу елементу «Витрати на оплату праці» входять:

• заробітна плата за окладами й тарифами;

• надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;

• премії та заохочення;

• матеріальна допомога;

• компенсаційні виплати;

• оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

• інші витрати на оплату праці.

Механізм формування витрат на оплату праці розглянуто в темі 15 «Продуктивність, мотивація та оплата праці».

До складу елементу «Відрахування на соціальні заходи» входять:

• відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, викликаними народженням і похованням;

• відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

• відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності;

• відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

• відрахування на інші соціальні заходи.

Механізм формування витрат на соціальні заходи розглянуто в темі 18 «Витрати підприємства на соціальні заходи».

До елементу «Амортизація» входять сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

До елементу «Інші операційні витрати» належать:

• витрати на відрядження фізичних осіб;

• витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

• витрати щодо сплати за участь у семінарах;

• витрати на проведення аудиту; витрати на транспортне обслуговування;

• витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що видаються для ведення господарської діяльності;

• витрати на охорону праці;

• витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

• витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

• витрати зі страхування ризиків;

• податки, збори й інші обов'язкові платежі;

• витрати на оприлюднення річного звіту;

• інші витрати.