20.5 Стратегічні напрямки зниження собівартості продукції
Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв при постійному контролі рівня витрат і стимулюванні їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.
Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.
Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.
З позиції економічної теорії будь-яке виробництво правомірно розглядати як перетворення витрат в результати. При такому підході виявляється, що управління витратами охоплює всі сторони управління виробництвом. Але ці явища не тотожні: друге більш широке, перед ним (виробничим менеджментом) стоїть і безліч цілей, що не входять в перше. Проте, на практиці доцільне відособлення менеджменту витрат через його найважливішу роль у виробничому процесі, як відособленого виду управління (рис. 20.4).
Рисунок 20.4 – Місце і роль управління витратами підприємств
в системі управління виробництвом
Роль менеджменту витрат в тому, щоб знайти і забезпечити найбільш економічний спосіб виробництва продукції (як зараз, так і в перспективі, що піддається прогнозуванню). Власнику небайдуже, а, навпаки, найбільш важливо, за допомогою якої величини витрат створюється продукція.
Оцінка ролі витрат поступово міняється у бік визнання ключової ролі управління витратами в забезпеченні ефективного розвитку підприємств. Не буде перебільшенням твердження, що управління витратами стає одним найважливіших сегментів виробничого менеджменту. При цьому послідовно розширяється коло задач, що стоять перед фахівцями даного напряму.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин можлива реалізація цілісної концепції управління витратами, яка б відображала ступінь реагування управлінського персоналу на мінливі умови функціонування підприємства. Ефективна система управління витратами при цьому є гарантом у підтримці керівництва в його діяльності під час реалізації намічених планів.
План за витратами продукції є одним з найважливіших розділів плану економічного й соціального розвитку підприємства. Планування витрат продукції на підприємстві має дуже важливе значення, тому що дозволяє знати, які витрати будуть потрібні підприємству на випуск продукції, які фінансові результати можна чекати в плановому періоді.
На практиці найбільше поширення одержали два методи планування собівартості продукції: нормативний і планування по техніко-економічних факторах. Як правило, вони застосовуються в тісному взаємозв’язку.
Сутність нормативного методу полягає в тім, що при плануванні собівартості продукції застосовуються норми й нормативи використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто нормативна база підприємства.
Метод планування собівартості продукції за техніко-економічними факторами є кращим у порівнянні з нормативним методом, тому, що він дозволяє врахувати багато факторів, які будуть істотно впливати на собівартість продукції в плановому періоді. При цьому методі враховуються наступні фактори:
технічні, тобто впровадження на підприємстві в плановому періоді нової техніки й технології;
організаційні. Під цими факторами розуміється вдосконалення організації виробництва й праці на підприємстві в плановому періоді (поглиблення спеціалізації й кооперування, удосконалення організаційної структури управління підприємством, НОП тощо);
зміна обсягу, номенклатури й асортиментів продукції, що була вироблена;
рівень інфляції в плановому періоді;
специфічні фактори, які залежать від особливостей виробництва.
Всі ці фактори в остаточному підсумку впливають на обсяг випуску продукції, продуктивність праці (виробку), зміну норм і цін на матеріальні ресурси і відповідна собівартість продукції.
Крім цього, поглиблення процесів бюджетування забезпечує зацікавленість широкого кола працівників у результатах діяльності кожного місця виникнення витрат, дає змогу змінити зміст роботи фінансових служб підприємства та організувати планово-фактичний контроль витрат за місцями їх виникнення.
Отже, на сьогодні перше місце в системі управління підприємством займає фінансове планування. Одним із його інструментів є бюджетне планування. Організація системи бюджетного планування позитивно впливає на фінансовий стан будь-якого підприємства. Ця система дає можливість знаходити внутрішні фінансові резерви, запобігати критичним ситуаціям, своєчасно на них реагувати, впевнено здійснювати управління підприємством.
Визначення витрат підприємства необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрівиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Витрати на виробництво і реалізацію продукції є одним з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то при інших рівних умовах розмір прибутку за цей період обов’язково повинний зменшитися за рахунок цього фактора на таку ж величину. Собівартість є однієї з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об’єкта управління.
В умовах економічної зацікавленості в кінцевих результатах діяльності підприємствам потрібна така система управління витратами, головна функція якої була б зумовлена ефективністю використання ресурсів. На сьогодні ж досвід підприємств і організацій у здійсненні управління витратами поводиться переважно до перевірки виробничих показників, фінансових результатів, стану майна. Вирішення завдання організації системи управління витратами передбачає реорганізацію всієї системи управління. До неї мають входити дві підсистеми: зовнішня – фінансова, що забезпечує облік майна, виявлення результатів діяльності підприємства та складання звітів, і внутрішня – управлінська, що забезпечує вирішення управлінських завдань на основі одержання оперативної, своєчасної, достовірної інформації про витрати і результати в цілому по підприємству та його окремих ділянках. Напрямки удосконалення цієї системи можна пов’язувати з організацією здебільшого нової системи управління економікою на мікрорівні.
Для покращення фінансових результатів необхідно оптимізувати витрати, пов’язані з усіма видами діяльності підприємства.
Для розроблення ефективної системи управління витратами треба врахувати такі складники:
наявність системи обліку витрат, що будується на чіткому розподілі зон відповідальності й повноважень між керівниками центрів відповідальності;
складання звітів про показники функціонування з інформацією про відхилення, що аналізуються за категоріями контрольованих і неконтрольованих витрат, і вжиття коригувальних заходів для унеможливлення їх в подальшому.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин можлива реалізацій цілісної концепції управління витратами, яка б відображала ступінь реагування управлінського персоналу на мінливі умови функціонування підприємства. Ефективна система управління витратами при цьому є гарантом у підтримці керівництва в його діяльності під час реалізації намічених планів.
В процесі управління витратами важливе місце відводиться бюджетуванню і аналізу. Функції бюджету полягають у наступному:
планування операцій, що забезпечують досягнення цілей підприємства;
координація різних видів діяльності і окремих підрозділів, інтересів окремих робітників і груп в цілому по організації;
стимулювання керівників всіх рангів в досягненні цілей своїх центрів відповідальності;
контроль поточної діяльності;
контроль виконання робіт центрами відповідальності;
навчання менеджерів.
Вивчивши існуючі підходи до сутності управління витратами пропонуємо своє бачення даного складного, багатогранного процесу. Пропонуємо під управлінням витратами продукції розуміти планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню витрат на виробництво і реалізацію продукції, виявлення резервів її зниження.
Дані про витрати на виробництво за економічними елементами визначаються в розрахунках до бізнес-планів підприємств.
Важливим елементом управління витратами є планування. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і пошук можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточним і перспективним. Перспективний план розробляється на декілька років. При поточному плануванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємством одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво. Промислові підприємства, що випускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівняльної продукції і величину витрат на одну гривну товарної продукції.
Розрахунки планової собівартості продукції використовуються при плануванні прибутку, визначенні заходів технічного прогресу, а також при встановленні цін.
При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зниження і досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому складанню плану по собівартості повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів зменшення витрат.
Послідовність складання плану по витратам наступна: складається розрахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних факторів; визначається сума витрат на обслуговування виробництва і управління; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної і реалізованої продукції; складається кошторис витрат на виробництво.
Економічно обґрунтоване планування витрат повинне спиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування направлена на організацію контролю витрат і отримання прибутку, а також координацію всіх планів організації. Організація внутрішньовиробничого планування і обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрачання персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.
Нормування – це метод розробки і встановлення граничних величин запасу і витрачання виробничих та інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва продукції.
Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів; співставлення виробничих витрат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об’єктивної оцінки оплати праці і стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.
На будь-якому підприємстві норми і нормативи повинні обов’язково переглядатися у зв’язку із зміною технології і організації виробництва, характеристик матеріалів, оновленням продукції, що випускається.
Норми і нормативи встановлюються з метою: недопущення зайвого витрачання ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик продукції, що випускається; дотримання нормальних умов праці і охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.
Вдосконалення нормативної бази передбачає широке запровадження більш точних методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахунково-обґрунтованих норм на всі види робіт і процесів, використання обчислювальної техніки для розробки, затвердження, автоматизації, збору, накопичення, систематизації і оновлення норм і нормативів, використання економіко-математичних методів.
Управління витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, покращує політику закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їх ефективне використання в майбутньому.
Іншим найважливішим елементом управління є облік витрат на виробництво. Його основне призначення контроль за виробничою діяльністю і управління витратами на її здійснення.
Основними задачами обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції є:
– формування повної і достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва і управління, а також для використання податковими і банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податковими, фінансовими і банківськими органами та іншими зацікавленими організаціями і особами; облік фактичних витрат на виробництво продукції і контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових та інших ресурсів в зіставленні із затвердженими нормами, нормативами і кошторисами в цілях виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;
– калькуляція витрат на виробництво і реалізацію продукції і контроль за виконанням плану за витратами підприємства;
– виявлення і оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства;
– виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, їх мобілізація і ефективне використання;
– систематизація інформації виробничої діяльності для ухвалення рішень, що мають довгостроковий характер; окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортименту продукції, що випускається, ефективність капітальних вкладень в основні фонди і виробничі запаси.
Економічний аналіз, як елемент управління витратами знаходиться в тісному взаємозв’язку з рештою його складових. Він будується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів. Головна мета аналізу – виявлення можливостей більш раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво і реалізацію і забезпечення прибутку.
Детальний аналіз рівня витрат, що склався в базисному періоді повинен передувати плануванню і прогнозуванню витрат на виробництво і реалізацію продукції. В процесі аналізу виявляються резерви зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, які потім враховуються при розробці поточних і перспективних планів.
Аналізу належить найважливіша роль в забезпеченні оптимального рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, а, отже, максимізації прибутків і підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Проте, останніми роками аналізу господарської діяльності не уділялося достатньої уваги, оскільки в ньому не було об’єктивної необхідності. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалення методології аналізу з урахуванням особливостей ринкової економіки і міжнародного досвіду.
Ефективне управління витрати неможливе без строгого і регулярного контролю за рівнем витрат на виробництво.
Контроль – завершальний процес планування і аналізу, що спрямовує діяльність підприємства на виконання встановлених завдань, що дозволяють розкривати і усувати виникаючі відхилення. Вважають, що витрати виробництва краще всього контролювати по місцях виникнення, центрах витрат, центрах відповідальності.
Таким чином, слід ще раз відзначити, що всі елементи методу діють не ізольовано один від одного, а в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності.