25.3 Поняття банкрутства та його причини
У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» банкрутство – це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. У ринковій економіці інститут банкрутства є одним із способів селекції тих суб’єктів господарювання, що найбільш ефективно використовують виробничі ресурси.
Порушення справи про банкрутство виконує три основні функції:
служить механізмом запобігання непродуктивного використання активів підприємств;
сприяє найбільш повному задоволенню претензій кредиторів;
є інструментом реабілітації підприємств, що перебувають на грані банкрутства, але мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація припускає фінансову реструктуризацію;
Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безперечні вимоги кредиторів до боржника сумарно становлять не менш трьохсот мінімальних заробітних плат, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їхнього погашення строку. Фінансова криза спричиняє неплатоспроможність значної кількості підприємств. Необхідно розрізняти поняття неплатоспроможність і банкрутство.
Неплатоспроможність – це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Причини банкрутства підприємств можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.
Зовнішні - об'єктивні по відношенню до підприємства-банкрута:
світова фінансова криза
різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;
підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;
нестабільна політична та соціально-економічна ситуація в державі.
Внутрішні – суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів підприємства:
помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об'єктів діяльності тощо
несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі;
помилки у виробничо-технічній та економічній політиці;
нераціональна організаційна структура тощо.
Класифікація видів банкрутства підприємства наведена на рис. 25.2.
Рисунок 25.2 – Види банкрутства підприємства
Приховане банкрутство розпочинається з моменту невідповідності стратегії підприємства і є об’єктом прогнозу.
Навмисне банкрутство проявляється в тому, що керівник або власник в особистих або інших інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним.
Фіктивне банкрутство – це заздалегідь фальшиве оголошення про неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочки платежів (боргів) або їх зниження.
На рис. 25.3 подано розвиток арбітражного процесу порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні (боржником називається суб'єкт господарської діяльності, нездатний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, протягом трьох місяців після закінчення встановленого строку їхньої сплати).
Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства служить письмова заява кого-небудь із кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби в господарський суд. Крім того, боржник може звернутися в господарський суд за власною ініціативою із заявою про свою фінансову неспроможність (неплатоспроможність) або загрозу такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс і інша інформацію про його фінансове й майнове становище (ця інформація необхідна, зокрема, і для виявлення фіктивного банкрутства).
Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора, громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності і повинна містити такі загальні відомості:
найменування господарського суду, до якого подається заява;
найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;
найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор – фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;
номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);
виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунка боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;
перелік документів, що додаються до заяви.
Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і надсилає сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (рис. 25.4).
[
Рисунок 25.3 – Розвиток справи про банкрутство підприємства
Рисунок 25.4 – Судові процедури, що застосовуються до божника
Мораторій на задоволення вимог кредиторів – призупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
3 метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна.
Розпорядник майна – фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.
Розпорядження майном боржника – система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.
Мировою угодою у справі про банкрутство є домовленість між боржником і кредиторами про відстрочки та (або) розстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.
Ліквідація – припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З моменту визнання боржника банкрутом: 1) припиняється підприємницька діяльність боржника; 2) до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й всі його майнові права й зобов'язання; 3) визнаються минулими строки всіх боргових зобов'язань банкрута; 4) припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості банкрута. Ліквідаційна комісія оцінює і реалізує все майно банкрута (рис. 25.5).
Рисунок 25.5 – Форми реалізації майна банкрута
На жаль, для України характерна ситуація, коли ліквідаційна комісія складається із представників банків-кредиторів, енергетичних компаній і податкових органів. Вони, як правило, абсолютно не зацікавлені в «збереженні» боржника й вся їхня діяльність спрямована на продаж найбільш ліквідної частини майна боржника – того, на якому базується вся робота підприємства. Кошти, виручені від продажу майна боржника, направляються на задоволення претензій кредиторів.
Термін «санація» походить від латинського «sanatio», що переводиться як оздоровлення або лікування. Більшість економістів трактує це поняття як систему заходів, що застосовуються для запобігання банкрутства, виведення суб'єкта господарювання із кризи й відновлення або досягнення його прибутковості й конкурентоспроможності в довгостроковому періоді. Особливе місце в процедурі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, що відображають фінансові відносини, які виникають у процесі мобілізації й використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їхнього виникнення, відновлення або забезпечення ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу й формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Рішення про проведення санації приймають у таких випадках.
1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності й оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до того, як хто-небудь із кредиторів звернеться в господарський суд з вимогою визнати це підприємство банкрутом (випадок досудової санації).
2. Після того як боржник за власною ініціативою звернувся в господарський суд із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансово неспроможним або існує реальна можливість такої неспроможності). Право вибору умов санації при цьому залишається за боржником. Одночасно з подачею заяви і різної фінансово-майнової інформації боржник представляє в господарський суд умови санації.
3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в органі друку оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства, у тому випадку, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, що бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника й поданих пропозицій, про санацію, акцептованих комітетом кредиторів. За згодою кредиторів з умовами й механізмами задоволення їхніх претензій, господарський суд приймає рішення про призупинення процедури банкрутства й про проведення санації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Відповідно до Закону України «Про банки й банківську діяльність», банківська установа має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, як-то:
а) передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку;
б) реорганізувати боржника;
в) змінити порядок платежів;
г) направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи утримувача застави цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою підприємства, заставоутримувач має право здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників в управлінські органи підприємства, обмеження права розпорядження випущеною продукцією й іншим майном цього суб'єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставоутримувач має право звернутися в господарський суд із заявою про стягнення закладеного майна.
6. З ініціативи Національного банку України, якщо мова йде про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки й банківську діяльність».
Цілісний погляд на етапи розробки концепції санації окремого підприємства становить так звана класична модель санації (рис. , що широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах з розвиненою економікою.
Відповідно до класичної моделі, функціональна схема якої показана на рис. 25.6, процес фінансового оздоровлення підприємства розпочинається з виявлення й аналізу причин фінансової кризи. На підставі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів) визначаються зовнішні й внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан підприємства.
У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансове становище на основі розрахунку ряду коефіцієнтів, з яких самі основні:
1) коефіцієнти платоспроможності;
2) коефіцієнти ліквідності;
3) коефіцієнт фінансового левериджу;
4) коефіцієнти прибутковості.
Відповідно до обраної стратегії розробляють програму санації, тобто систему прогнозованих, взаємозалежних заходів, спрямованих на вихід підприємства із кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливість залучення зовнішнього капіталу й стратегічних завдань санації.
Проект санації розробляється на основі програми й містить:
техніко-економічне обґрунтування санації;
розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей;
конкретні графіки й методи мобілізації фінансового капіталу;
строки освоєння інвестицій і їхньої окупності;
оцінку ефективності санаційних заходів;
прогноз результатів виконання проекту санації.
ліквідація санація
Рисунок 25.6 – Класична модель санації підприємства
Рішення про проведення санації приймають на основі даних санаційного аудита (причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності). Санаційний аудит має багато спільного із загальним фінансовим аналізом підприємства. Проте, він має свої особливості як відносно об'єктів і цілей проведення, так і відносно методів. Характерною рисою санаційного аудита є те, що він проводиться не підприємством, що знаходиться в кризі, а третіми особами. Основна його ціль полягає в оцінці придатності підприємства для санації, тобто у визначенні глибини фінансової кризи й виявленні можливостей його подолання.
Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатності з наступним ухваленням рішення про доцільність санації або ліквідації підприємства.
Залежно від масштабів кризового стану підприємства. і умов надання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:
а) без зміни статусу юридичної особи. Таку санацію здійснюють із метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан – тимчасове явище;
б) зі зміною статусу юридичної особи підприємства. Ця форма санації має назву реорганізації підприємства й передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяльності тощо. Реорганізацію підприємства проводять у випадку глибокого кризового стану.
Відповідно до законодавства України санація вводиться на термін не більше дванадцяти місяців. На клопотання комітету кредиторів або керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжене ще до шести місяців або скорочено.
Протягом трьох місяців від дня винесення постанови про санацію боржника керуючий санацією зобов'язана подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.
План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, при їхній наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, термін і черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і умови відповідальності інвестора за невиконання взятих відповідно до плану санації зобов'язань.
План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства.
У випадку наявності інвесторів план санації розробляється й узгоджується при участі інвесторів.
Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, у плану санації, можуть бути:
реструктуризація підприємства;
перепрофілювання виробництва;
закриття нерентабельних виробництв;
відстрочка або розстрочка платежів, списання частини боргів, про що складається мирова угода;
ліквідація дебіторської заборгованості;
реструктуризація активів боржника; продаж частини майна боржника;
зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом перекладу на нього боргу (частини боргу) і його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; виконання зобов'язань боржника власником майна боржника і його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);
одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються відповідно до плану санації. Кредит відшкодовується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника; звільнення працівників боржника, які не можуть бути притягнуті до процесу реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку виплачується за рахунок інвестора, а при його відсутності – за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, отриманого для цієї мети; інших способів відновлення платоспроможності боржника.
Особливу увагу слід приділити показникам фінансової стійкості санаційного проекту, використанню та строкам повернення інвестицій.
Порівнюючи базовий та перспективний періоди, слід звертати особливу увагу на динаміку прибутковості та факторів, які забезпечили зростання прибутку, на обсяг і структуру розподілу прибутку; на джерела зниження витрат на виробництво, прискорення обороту оборотних коштів.
Обсяг санаційних коштів (Іс) для оздоровлення фінансового стану неплатоспроможного підприємства можна розрахувати за формулою:
Іс = В-(Р + Д), (25.1)
де В – необхідна загальна сума витрат на здійснення санаційних заходів, які забезпечують рентабельну роботу неплатоспроможного підприємства;
Р – обсяг внутрішніх резервів неплатоспроможного підприємства, що його використано для фінансового оздоровлення;
Д – обсяги фінансової допомоги з боку інших підприємств, які заінтересовані в рентабельній роботі неплатоспроможного підприємства.
Мобілізацію внутрішніх резервів можна здійснити за рахунок реалізації продукції за більш низькими цінами; скорочення дебіторської заборгованості; продажу зайвого устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей; здавання в оренду приміщень, устаткування тощо.
Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери за кооперованими зв'язками; підприємства (холдинги), які володіють контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори, які впевнені в позитивних наслідках фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства.
Якщо протягом шести місяців від дня винесення постанови про санацію в господарський суд не буде представлений план санації боржника, господарський суд має право ухвалити рішення щодо визнанні боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.