20.4 Методика обчислення окремих статей калькуляції

При розрахунку планових (нормативних) витрат підприємства за окремими їх елементами застосовуються такі формули (табл. 20.1).

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою:

ТС = FC + VC*Q, (20.2)

де ТС – загальні витрати;

FC – постійні витрати;

VC – змінні витрати;

Q – обсяг виробництва продукції у натуральному виразі.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, тобто вони не залежать від обсягу виробництва.

Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких залежить від обсягів виробництва продукції. У свою чергу вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробленої продукції (робіт, послуг). Для них коефіцієнт пропорційності k_п=1 – це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Таблиця 20.1 – Розрахунок планових (нормативних) витрат підприємства за окремими їх елементами

Витрати	Формула	Роз’яснення
Матеріальні витрати	МВ = ОН*ННВ*ОЦ МВ = ОН * НВН МВ = ОВ * НВВ	ОН і ОВ – обсяг господарської діяльності відповідно в натуральному (кількість продукції, робіт, послуг) та вартісному виразі; ННВ, НВВ і НВН – норма витрат сировини і матеріалів відповідно у натуральному виразі на натуральну одиницю продукції, вартісному виразі на вартісну одиницю продукції, та вартісному виразі на натуральну одиницю; ОЦ – облікова ціна натуральної одиниці сировини і матеріалів, грн
Витрати на оплату праці	ЗП = РПО * ОН ВОП = ОН * РОП ВОП = ОВ * РОД	ЗП – затрати праці на одиницю продукції (робіт, послуг), господарську операцію, люд.-год; РПО – розцінка оплати праці за одиницю затрат праці, грн; РОП – розцінка оплати праці за одиницю продукції (робіт, послуг), грн; РОД – розцінка оплати праці за одиницю обсягу господарської діяльності у вартісному виразі, грн
Витрати на соціальні заходи	ВСЗ = БН * СТ, ВСЗ = ОВ 8 СО	БН – база для нарахування витрат на соціальні заходи; СТ – ставка платежів на одиницю бази для нарахування витрат на соціальні заходи, грн; СО – ставка платежів на соціальні заходи на одиницю обсягів господарської діяльності у вартісному виразі
Амортизація	А=ВОЗ*НАВ/100,% А = ОН * НАП, А = ОВ*НВА	ВОЗ – вартість основних засобів (необоротних активів), грн; НАВ – норма амортизації основних засобів до їх вартості, %; НАП – норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції в натуральному виразі, грн; НВА – норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції у вартісному виразі, грн

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва, k_п1. Вони виникають, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції (витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткову рекламу, торговельні витрати тощо). Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва, k_п1. До них належать широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

Змагальні витрати на одиницю продукції (АТС) визначаються за наступною формулою:

. (20.3)

Зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції.

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично:

, звідси, , (20.4)

де Р – ціна одиниці продукції.

Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі:

QP_кр=ΣVC+F, (20.5)

де QP_кр – критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

ΣVC – загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Собівартість – це вираження в грошовій формі сукупності витрат на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві. Чим ефективніше працює підприємство, тим нижче його собівартість.

Залежно від часу розрахунку виділяють: планову, фактичну, нормативну, кошторисну собівартості. Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартості. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньо галузеву.

Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного підприємства і використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств.

Середньогалузева – відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі, використовується головним чином для ціноутворення.

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльність за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні.

Для зниження резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження.

Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг) розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначаються її рівень та динаміку.

Розрізняють такі фактори зниження собівартості продукції:

1) підвищення технологічного рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів;

2) поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; впровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо;

3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Індексний метод дає змогу врахувати вплив перелічених факторів на зниження собівартості продукції.

Відносне зниження собівартості за рахунок економії матеріальних витрат (%∆С_М) у результаті зміни норм витрат сировини, матеріалів, енергії на одиницю продукції та цін на ресурси визначають за формулою:

%∆С_м=(1-І_мІ_ц)α_м.з.*100 %, (20.6)

де І_м – індекс норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції;

І_ц – індекс цін на одиницю матеріального ресурсу;

α_м.з. – частка матеріальних витрат у собівартості продукції в базовому періоді.

Індекси норм витрат матеріальних ресурсів та індекси цін розраховують за формулами:

(20.7)

де q₁ – обсяг виготовленої продукції; за планом (звітом);

т_0, т₁ – норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції відповідно у базовому і плановому (звітному) періодах;

р₀, р₁ – ціна ресурсу відповідно в базовому і плановому (звітному) періодах.

Відносне зниження собівартості за рахунок зростання продуктивності праці та економії заробітної плати (%∆С_п.п.) обчислюють за формулою:

(20.8)

де І_з.п. – індекс зростання заробітної плати;

І_п.п. – індекс зростання продуктивності праці;

α_п.з. – частка заробітної плати у собівартості продукції базового періоду.

Індекс середньої заробітної плати та індекси продуктивності праці (обчислюються для робітників, що працюють за відрядною системою оплати праці) розраховують так:

, (20.9)

де 3₀, 3₁ – середня заробітна плата відповідно в базовому і плановому (звітному) періодах;

П_о, П₁ – продуктивність робітників відповідно у базовому і плановому (звітному) періодах.

Відносне зниження собівартості продукції за рахунок зменшення умовно-постійних витрат (% ∆ С_у.п.) розраховують за формулою:

, (20.10)

де І_у.п. – індекс зростання умовно-постійних витрат;

І_q – індекс зростання обсягу випуску продукції;

α_у.п. – частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції.

Для обчислення впливу структурних змін в асортименті продукції на зміну витрат (%∆С_стр.), що відносять на собівартість, застосовують формулу:

, (20.11)

де С_о – собівартість товарної продукції в базовому періоді;

С_оі – собівартість одиниці і-го виду продукції в базовому періоді;

А_1і, – кількість і-ї продукції в плановому (звітному) періоді.

Вплив зміни якості сировини (збільшення чи зменшення частки корисного компоненту) визначають за формулою:

, (20.12)

де К_я – коефіцієнт якості сировини, який визначають співвідношенням частки корисного компоненту планового (звітного) і базового періодів.