Тема 27 економічна безпека підприємства

27.1 Поняття економічної кризи підприємства

Загроза економічній діяльності підприємства може виникнути під впливом зовнішніх чинників, які визначаються недоліками або слабкістю науково-промислової політики держави в реальному секторі економіки. Інші загрози економічної безпеки, у тому числі і неефективні науково-виробнича і маркетингова стратегії, носять внутрішній характер.

Важливо досліджувати чинники, що впливають на створення зовнішнього економічного середовища підприємства, яке сприяє позитивним тенденціям розвитку потенційних можливостей виробництва і відповідає його інтересам.

В режимі стійкого функціонування підприємство акцентує головну увагу на підтримці нормального ритму виробництва і збуту продукції, на запобіганні матеріального та/або фінансового збитку, на недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації і руйнування комп'ютерних баз даних, на протидії несумлінної конкуренції і кримінальним проявам.

Виробнича сфера ефективно працюючого підприємства, якщо вона своєчасно піддається необхідній модернізації, не є джерелом економічного неблагополуччя (економічної небезпеки) як для колективу підприємства і його власника, так і для тих агентів ринку, які користуються продукцією підприємства, тобто його суміжників і споживачів.

В кризові періоди розвитку найбільшу небезпеку для підприємства представляє руйнування його потенціалу (виробничого, технологічного, науково-технічного і кадрового), як головного чинника життєдіяльності підприємства, його можливостей. При цьому умови господарювання такі, що не забезпечується здібність потенціалу до відтворювання. Ресурси для цього підприємство може придбавати тільки виходячи з результатів своєї діяльності (точніше – амортизаційних відрахувань і прибули), а також за рахунок позикових засобів. Обидва ці джерела інвестицій в кризовій ситуації у підприємства, як правило, виявляються перекриті.

В даний час велика частка промислових підприємств, працюючи в нестабільному економічному середовищі, є збитковими, переживають глибокий спад виробництва і знаходиться в критичному або у стані банкрутства. Причин депресивного розвитку багато, але головні з них криються в інерції структури виробництва, що склалася, його технологічній відсталості і фізичному зносі основних фондів, у відсутності пріоритетів державної науково-промислової політики, визначення яких дозволило б провести необхідну реструктуризацію потужностей, в умовах господарювання, що склалися в результаті неефективних, з погляду реального сектора економіки, перетворень, що не дозволяють підприємствам заробляти засоби на модернізацію.

Під кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства і обмежених можливостей впливу його керівництва на виробничі, фінансові та інші відносини, які виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності і банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Види криз висловлюються по-різному, різними способами і враховуючи різні критерії (рис. 27.1). З урахуванням системних цілей можливо визначення видів криз як кризи стратегії, досягнень (результатів) і ліквідності.

Рисунок 27.1 – Види криз підприємства

Про стратегічну кризу йдеться тоді, коли потенціал розвитку підприємства, який міг бути б використаний протягом тривалого часу, істотно пошкоджений, вичерпаний або підприємство немає можливості створити новий. Причини стратегічної кризи різні, наприклад, це упущений технологічний розвиток, або відставання від нього, не адекватна вимогам ринку стратегія маркетингу.

Криза результатів, її ще можливо назвати оперативною кризою, описує стан, при якому підприємство має збитки і через постійне зменшення власного капіталу рухається до ситуації дефіциту балансу, має місце перевищення пасивів над активами. Причинами що викликають кризу результатів можуть бути: втрати від відсутності можливостей розвитку підприємства, недостатня ефективність оперативних заходів або менеджменту, який не в змозі в достатній мірі бути використаним для підвищення доходів від розвитку підприємства.

При кризі ліквідності через збитки, що збільшуються, підприємству загрожує втрата платоспроможності або платоспроможність вже відсутня. В доповненні до цього підприємству загрожує небезпека дефіциту балансу, перевищення пасивів над активами.

Незалежно від макроекономічних умов функціонування при якісному управлінні, орієнтованому на запобігання причин виникнення кризи, криза могла бути виявлена вже на ранніх стадіях.

Розглянемо більш детально симптоми виникнення кризи.

1. Перші ознаки погіршення фінансового положення підприємства.

Грошовий потік як комплексний показник на відміну від показника чистого прибутку більш реально відображає результати підприємства у виробничій діяльності, фінансуванні і інвестуванні, залежить від зовнішніх чинників, що впливають на ринок збуту товарів, і від якості управління матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами підприємства. Нейтралізувати негативну дію зовнішніх чинників на рівні підприємства практично неможливо. Управління внутрішніми чинниками полягає в управлінні грошовими потоками підприємства. Грошовий потік розраховується як: чистий прибуток плюс нарахування зносу мінус недолік власного оборотного капіталу, плюс нові довгострокові позики, мінус зниження боргових зобов'язань попереднього періоду, мінус капіталовкладення.

Зменшення активів збільшує грошовий потік, а зменшення боргових зобов'язань веде до зниження грошового потоку. Аналіз динаміки грошового потоку дозволить своєчасно виявити ознаки погіршення фінансового положення підприємства. Зниження грошового потоку веде до втрати ринкової вартості власного капіталу підприємств.

2. Подальші ознаки погіршення фінансового положення підприємства.

Криза стратегії є першопричиною кризи підприємства, а криза неплатежів останнім його ступенем перед безпосередньо банкрутством. Реструктуризація підприємств в умовах кризи зводиться до того, щоб ліквідовувати причини виникнення кризи.

Своєчасна ліквідація причин, що викликали кризу стратегії – основа антикризового управління, яке будується на достовірній інформації про зміни зовнішнього оточення підприємства. Така інформація за умови якісної оцінки ризиків дозволяє використовувати конкурентні переваги, що надаються зовнішнім середовищем. Конкурентні переваги – багатогранне поняття. Вони включають такі чинники, як виробництво конкурентноздатного продукту, більш ефективну взаємодію з постачальниками і більш ефективні канали розподілу продукту, ефективний менеджмент, висококваліфікований персонал і ін. Проте саме перші три чинники є кінцевим проявом наявності конкурентних переваг, на досягнення яких працює вся решта чинників.

Виробництво неконкурентноздатного продукту, що продовжується протягом довгого часу, поза сумнівом веде до кризи підприємства. Якщо продовжувати проводити продукцію, що не має попиту, то це приведе до накопичення запасів готової продукції на складі. Кредиторська заборгованість перед постачальниками, по заробітній платні і перед бюджетом росте, а погашати її внаслідок відсутності виручки нічим. Обсяг кредиторської заборгованості наростає, що обертається кризою платоспроможності. Часто виробничий процес взагалі зупиняється. Як правило, в таких ситуаціях кредитори виступають з позовом про визнання підприємства банкротом в арбітражний суд.

Залежність від постачальників при нестабільних потоках виручки може сприяти накопиченню кредиторської заборгованості. Зростання такої заборгованості і виникнення кризу» неплатежів може мати місце і при безграмотній побудові каналів розподілу готової продукції. Коли дистриб'ютори мають через різні причини великий вплив на виробника, їх незадовільна платіжна дисципліна викликає зростання дебіторської заборгованості, а значить автоматично і зростання кредиторської заборгованості, що може сприяти виникненню кризи неплатежів.

Таким чином, відсутність конкурентних переваг у підприємства протягом довгого часу неминуче приводить до неплатоспроможності і банкрутства.

Фінансово-економічні кризи здійснюють, як правило, негативну дію на потенціал промислових підприємств: скорочуються (або взагалі припиняються) інвестиції в процесні та продуктові інновації, старіє і зноситься основний капітал, виснажуються науково-технічні заділи, йдуть самі кваліфіковані і молоді працівники тощо.