3.4 Облік і розподіл виробничих накладних витрат

До складу накладних виробничих витрат належать: а) непрямі матеріали та послуги; б) непряма заробітна плата; в) виплати робітникам і службовцям, безпосередньо не пов’язані з використанням робочого часу; г) комерційні витрати, які переважно належать до накладних, але не є частиною виробничих накладних витрат. Особлива риса накладних витрат – їх неможливо прямо віднести на собівартість одиниці продукції. На думку американських спеціалістів, обліку та використанню накладних витрат варто приділяти серйозну увагу як одному з основних джерел зниження собівартості продукції.

До непрямих матеріалів і послуг належать необхідні для виробництва готової продукції дрібні інструменти, допоміжні матеріали, послуги цехів. До непрямої заробітної плати входять витрати персоналу різних заводських служб, які безпосередньо не пов’язані з виробництвом, але їхня діяльність потрібна для виробничого процесу (працівники цехового транспорту, техніки, контролери й ін.). Загальні виробничі витрати становлять витрати заводу, пов’язані із забезпеченням та обслуговуванням виробничих цехів і заводоуправління.

Для посилення контролю за виробничими накладними витратами в США застосовують два рахунки – “Змінні виробничі накладні витрати ” і “Постійні виробничі накладні витрати ”. Вони входять у кореспонденцію з іншими рахунками в таких господарських операціях:

1. Відпуск на виробництво непрямих матеріалів

Д-т “Змінні непрямі витрати ”

К-т “Матеріали”.

2. Нарахована заробітна плата виробничим робітникам і службовцям

Д-т “Виробництво”

Д-т “Постійні виробничі накладні витрати ”

К-т “Заробітна плата ”.

3. Списання на виробництво накладних витрат

Д-т “Виробництво”

К-т “Постійні виробничі накладні витрати ”

К-т “Змінні виробничі накладні витрати ”.

Усі суми накладних витрат необхідно розподіляти.

Сума виробничих накладних витрат розподіляється між цехами, центрами витрат або прибутку, обслуговуючими чи допоміжними цехами. На основі встановленої ставки сума накладних витрат обслуговуючих і допоміжних цехів перерозподіляється між виробничими цехами або центрами витрат (центрами прибутку).

Для віднесення накладних витрат на виріб застосовують різні бази розподілу. Зокрема, сума заробітної плати виробничих робітників, кількість відпрацьованих людино-годин виробничих робітників, розрахунки на підставі відпрацьованих машино-годин, розрахунки на підставі фактично використаних матеріальних витрат та ін.

Вибираючи метод розподілу накладних витрат, підприємець надає перевагу тому з них, який дає змогу робити розподіл не в кінці звітного періоду, а після закінчення виробничого процесу на одиницю продукції чи конкретне замовлення.

Сума накладних витрат, яка припадає на одиницю продукції, може змінюватися під впливом зміни обсягів її випуску. Дослідження показують, що зі збільшенням обсягів випуску продукції збільшується загальна сума змінних витрат, а на одиницю продукції змінні витрати мають постійну величину.

Водночас загальна сума постійних витрат зі збільшенням обсягів випуску продукції залишається незмінною, а на одиницю продукції частка постійних витрат – зменшується.

Якщо обсяги випуску продукції зменшуються, то загальна величина змінних витрат також зменшується, а витрати на одиницю продукції залишаються постійними. В тій же ситуації загальна сума постійних витрат незмінна, а на одиницю продукції частка цих витрат збільшується.

Зміни собівартості одиниці продукції залежно від обсягів її випуску спричиняють коливання цін щомісяця, створюючи проблему віднесення фактичних виробничих накладних витрат на собівартість продукції.

Проблему можна розв’язати, якщо ставки виробничих накладних витрат на одиницю продукції будуть визначені завчасно. Це, по-перше, дає змогу віднести виробничі накладні витрати на собівартість продукції, як тільки вона буде виготовлена, і дасть можливість постачальнику подати за відвантажену продукцію рахунок. По-друге, усуне коливання собівартості одиниці продукції, обумовлені сезонним характером виробництва.

Нині американські промислові фірми завчасно визначають кількість продукції, що підлягає випуску, суму постійних та змінних витрат виробництва і на підставі цих даних - собівартість одиниці очікуваної продукції. Такі розрахунки є планом дій підприємця для досягнення ним максимально можливого прибутку, тому ці розрахунки даються у фінансових кошторисах або бюджетах.

Фінансові кошториси або бюджети, що стосуються продукції та постійних накладних витрат, складає кожний відділ фірми, а потім вони зводяться в цілому по фірмі. Бюджет накладних витрат, що складається з окремих бюджетів для різних рівнів виробничих потужностей, називається гнучким бюджетом. На підставі цього бюджету керівник або економічна служба фірми визначає нормальні накладні витрати на одиницю продукції.

Накладні витрати розподіляють за центрами обслуговування та виробничими центрами. Спочатку розподіляється загальна сума накладних витрат за усіма центрами відповідальності. Базою розподілу може бути, для прикладу займана різними центрами відповідальності площа виражена в квадратних футах. Ставка розподілу накладних витрат визначається в результаті ділення загальної суми накладних витрат на загальну площу всіх центрів відповідальності.

Для первинного розподілу накладних витрат між центрами відповідальності потрібно площу, яку займає кожен центр, помножити на ставку накладних витрат на 1 квадратний фут. Якщо центри обслуговування надають свої послуги тільки виробничим центрам, тоді процес вторинного розподілу здійснюється без ускладнень. Накладні витрати будь-якого центру обслуговування можуть бути розділені між виробничими центрами відповідно до встановленої ставки. Коли центри обслуговування надають свої послуги один одному, а також виробничим центрам, тоді процес розподілу ускладнюється. Певна частина загальних виробничих накладних витрат може пройти через два або більше центри, аж поки остаточно не буде віднесена на вартість продукції. Накладні витрати кожного центру обслуговування розподіляються послідовно у відношенні виробничих центрів та інших центрів обслуговування, накладні витрати яких ще не розподілені. Перший центр обслуговування, накладні витрати якого розподілені, не повинен приймати витрати другого центру обслуговування. Однак треба мати на увазі, що перевагу на першість треба надавати тому центру, накладні витрати якого найменше залежать від інших центрів. Далі за тим самим принципом розподіляються накладні витрати другого, третього і так далі центрів обслуговування. Може практикуватися одночасний розподіл накладних витрат всіх центрів обслуговування. У цьому випадку складається система рівнянь, за допомогою якої визначається кінцева сума накладних витрат, що припадає на конкретний виробничий центр.

Отже точність, правильність і обґрунтованість обліку та розподілу виробничих накладних витрат у великій мірі залежить від кваліфікації та досвіду бухгалтера. В зв’язку з цим, облік і розподіл виробничих накладних витрат має здійснювати головний бухгалтер або його заступник.