3.5.2 Порядок і методи обліку виробничих витрат

В американських фірмах в більшості застосовують дві системи обліку виробничих витрат і калькуляції собівартості продукції: система обліку затрат за замовленнями та система обліку затрат за процесами.

Система обліку затрат за замовленнями і процесами майже відповідають методам обліку затрат за замовленнями і по передільному методу обліку затрат на виробництво. Однак, застосовувані системи обліку затрат на виробництво в промислових фірмах США за своїми функціями значно ширші, ніж методи обліку витрат в Україні, оскільки ці системи поряд з обліком затрат і обчисленням собівартості одиниці продукції включають ще контрольну та аналітичну функції за статтями затрат виробництва.

При обліку затрат за замовленнями об’єктами калькуляції є вироби, замовлення, партії (або групи виробів), а при обліку затрат за процесами – виробничі операції та процеси.

Незалежно від застосовуваної системи обліку для кожного калькуляційного об’єкта відкривається аналітичний облік і виробничі затрати пов’язуються безпосередньо з кожним замовленням.

Система обліку витрат за процесами ґрунтується на зведенні в одне ціле виробничих витрат по різних цехах і процесах або центрах витрат, через які проходить продукт за певний період часу.

Позамовний метод обліку застосовують в індивідуальному і дрібносерійному виробництві. Він в основному застосовується на підприємствах з коротким циклом виробничого процесу, оскільки керівник фірми, отримавши замовлення, планує виробництво так, щоб отримати прибуток від виконаного замовлення за максимально короткий термін.

Виробничий відділ на кожне замовлення складає спеціальну форму “Виробниче замовлення ”. У цій формі містяться такі дані: замовник, назва виробу, кількість продукції, номер та період, за який замовлення буде виконано, необхідна кількість і сума матеріальних, трудових та накладних витрат.

Після складання виробничого замовлення один його примірник передається в бухгалтерію для відкриття калькуляційної відомості даного замовлення і обліку фактичних витрат.

Керівник фірми, ознайомившись з калькуляційною відомістю, санкціонує виробництво визначеної кількості продукції, дату готовності виробу, яка вноситься в відомості разом з датою початку роботи. Всі затрати, здійснені у зв’язку з виконанням цього замовлення, відображаються в калькуляційній відомості замовлення. Вартість прямих матеріальних затрат простежується до робочого процесу за допомогою заявок на матеріали. У кожній заявці обліковується не тільки номенклатура прямих матеріалів, але і їх вартість, номер замовлення, на яке будуть витрачені ці матеріали. Прямий робочий час акумулюється в кожному виробничому відділі за ярликами на робочий час. На цих ярликах вказується кількість робочого часу, затраченого на виконання замовлення, яке вноситься в калькуляційну відомість разом з сумою заробітної плати відділу. Змінні та постійні накладні витрати використовують на основі встановленої ставки на одиницю прямої робочої сили для кожного відділу. Ці ставки завчасно визначені до початку фінансового року.

Всі витрати, пов’язані із виконанням замовлення, повинні бути внесені в калькуляційну відомість даного замовлення. Тому затрати відображені по дебету рахунку “Виробництво протягом періоду виготовлення будуть дорівнювати сумі всіх витрат, показаних в калькуляційній відомості замовлення на цей період, а кредитова сторона рахунка відображає затрати на закінчені роботи.

Собівартість продукції обчислюється за замовленнями, але виконання замовлення може бути розпочато в одному періоді, а закінчено – в наступному.

Тому калькуляція собівартості для одного замовлення може містити дані про витрати, що охоплюють два або більше облікових періоди. Тому об’єктом калькуляції при цій системі є собівартість закінчених замовлень незалежно від терміну їх виконання. Виробничі витрати відносяться на відповідне замовлення, на виготовлення якого вони були витрачені. Витрати, які безпосередньо не відносяться до будь-якого певного замовлення розподіляються між всіма замовленнями на основі встановленої ставки. Встановлені норми виробничих витрат дають можливість визначити загальну суму затрат і собівартість одиниці продукції одразу ж після закінчення роботи.

Дана система обліку затрат на виробництво дуже трудомістка. Контроль за виробничими витратами в цеху при системі позамовного обліку складніший, ніж при системі за процесами, бо затрати в першій системі акумулюються на кожне замовлення, а не за центрами відповідальності. При цій системі неможливо контролювати використання постійних накладних витрат за кожним замовленням або процесом. Постійні накладні витрати розподіляють за замовленнях з допомогою затвердженої ставки. Різниця між фактичною сумою виробничих витрат і передбаченою бюджетною сумою віднесена на рахунок “Реалізація продукції ”.

За замовним методом обліку затрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції рахунок “Виробничі накладні витрати ” закривають в кінці року, а нерозділену частину накладних витрат списують на рахунок

“Реалізація продукції ”.

Попроцесний метод обліку виробничих затрат застосовують в масовому та серійному виробництві. Існує три форми попроцесного методу обліку затрат на виробництво: послідовний, паралельний та роздільний.

При послідовному методі виробничі затрати одного цеху або процесу послідовно перераховуються на рахунок наступного цеху обробки. Паралельний облік ведеться на тих підприємствах, де обробка продукції відбувається одночасно за кількома процесами, необхідними для випуску одного і того ж виробу. Роздільно облік здійснюється там, де випускається однорідна продукція з різними процесами обробки.

При попроцесному методі обліку затрат на виробництво, затрати нагромаджуються за певний період часу за цехами, центрами витрат і процесами, тобто за обліково-калькуляційними підрозділами.

Витрати нагромаджуються поступово протягом звітного періоду, а в кінці їх групують в розрізі цехів або процесів. Випуск продукції відображають за процесами щоденно (щотижнево), а в кінці звітного періоду сумують у цехових звітах. Загальну суму всіх витрат за кожним процесом ділять на загальний випуск виробів після закінчення процесу, щоб отримати середню собівартість виробу за звітний період.

Якщо обробка виробів не закінчена, то продукція і незавершене виробництво все одно вважають готовими виробами. Коли ж виник брак, то збитки відносяться на цех і тим самим збільшують середню собівартість виробу. У випадку, якщо матеріали виготовляють не в одному, а в кількох цехах, витрати одного цеху переносять на наступний цех. Загальну суму витрат і собівартості одного виробу визначають після закінчення виробництва і підсумування всіх витрат.

Після того, як витрати підраховані у кожному цеху, центру відповідальності, керівники цих підрозділів складають звіт про витрати виробництва. У звіті вказується кількість виготовленої продукції і її вартість, собівартість одиниці виготовленої продукції в даному цеху або процесі, кількість і вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду, кількість та вартість продукції отриманої від інших цехів, а також переданої в наступний цех. Якщо були витрати і брак, то фіксується кількість і вартість забракованих виробів. На основі звіту про витрати визначається і контролюється цехова собівартість продукції.

Для обчислення собівартості одиниці продукції після отриманого звіту про витрати виробничих підрозділів сумують всі прямі виробничі затрати, визначають загальну суму непрямих накладних витрат, і розподіляють їх між осиновими цехами відповідно до встановленої ставки. Потім відношенням суми виробничих витрат до кількості готових виробів визначають собівартість одиниці готового виробу. Після цього всі витрати переносяться на відповідні бухгалтерські рахунки виробничих затрат.

При попроцесному обліку затрат на виробництво матеріальні витрати обліковують на основі вимог на видачу матеріалів. Трудові затрати фіксують у відповідних документах з обліку праці. Сума накладних витрат в більшості випадків розподіляється згідно завчасно встановленою ставкою. Цей метод застосовується на підприємствах із сезонним характером виробництва.

Для розрахунку собівартості одиниці продукції і готового виробу по процесах застосовують три способи розрахунків, які безпосередньо залежать від характеру виробничого процесу. У першому на початок і на кінець звітного періоду взагалі немає залишків незавершеного виробництва, в другому – залишки незавершеного виробництва відсутні тільки на початок періоду, в третьому – залишки незавершеного виробництва є на початок і на кінець звітного періоду.

Отже, в промислових фірмах США обліку затрат на виробництво і калькуляції собівартості надається пріоритетне значення, бо вони прямо впливають на фінансові результати господарської діяльності кожної фірми зокрема.