12.2 Представлення бухгалтерських звітних документів

За законом необхідні бухгалтерські звітні документи включають балансовий звіт, звіт про прибутки і збитки і коментарі до звітів. Однак надавати їх у повному обсязі повинні тільки великі компанії, а дрібні і середні можуть обмежитися скороченими варіантами. До великої компанії відноситься організація, показники діяльності якої перевершують 2 з 3 встановлених обмежень:

Загальний обсяг активів 1 мільйон євро;

Загальний обсяг реалізації 2 мільйони євро;

Кількість працівників 50 чоловік.

Як і в більшості країн ЄЕС, скорочена і повна форми бухгалтерських документів мають однакову структуру. І в балансовому звіті, і в звіті про прибутки і збитки потрібно показувати порівняльні по роках показники. Будь-які зміни в застосовуваних бухгалтерських підходах чи методах аналізу повинні детально пояснюватися в коментарях до звітів, щоб користувач міг порівняти поточні показники з показниками минулого року.

В Італії формат балансового звіту такий самий, як і у Німеччині.

Балансовий звіт надається в горизонтальному форматі. Звіт про прибутки і збитки складається у вертикальному форматі, при цьому перевага надається методу по типу витрат, і рідше застосовується функціональний метод.

Коментарі є складовою частиною бухгалтерських звітів.

З 1994 року вводяться нові правила складання консолідованих бухгалтерських документів. До цього групові звіти були потрібні тільки для компаній, зареєстрованих на фондовій біржі, і тих структур, що працюють у деяких окремих галузях економіки.

Обов'язок надавати консолідовані бухгалтерські документи покладається тільки на ті групи, показники яких після всіх корегувань перевищують 2 з 3 встановлених обмежень:

Загальний обсяг активів 5,2 мільйони євро;

Загальний обсяг реалізації 10,3 мільйони євро;

Кількість працівників 250 чоловік.

Крім основної компанії, ця вимога накладається на наступні структури:

1. Дочірні компанії повинні бути включені в тому випадку, якщо холдингова компанія контролює більшість голосуючих прав на двох останніх загальних зборах. У цьому випадку застосовується постатейна консолідація;

2. Групи, що складаються з великої кількості членів і спільні підприємства застосовують пропорційну консолідацію;

3. Асоційовані компанії, діяльність яких знаходиться під значним впливом, але не керується основною компанією. Значний вплив найчастіше виявляється, якщо частка голосуючих акцій основної компанії перевищує 20 %, а для компанії, зареєстрованої на фондовій біржі, - 10 %. У цьому випадку використовується метод обліку капіталів.

Існують певні винятки, що дозволяють не включати деякі компанії в консолідовані звіти, хоча інформація про них повинна бути надана в коментарях до звітів:

1. Якщо інвестиція здійснювалася не в матеріальному вигляді;

2. Замість постатейної чи пропорційної бухгалтерії можна скористатися методом обліку капіталів, якщо є одна з наступних умов:

- компанія-одержувач інвестицій керується за дорученням чи знаходиться в стані ліквідації;

- інвестиції проводяться для того, щоб у найближчому майбутньому здійснити перепродаж активів;

- дочірні компанії займаються діяльністю, що різко відрізняється від профілю інших компаній групи, і включення їх у консолідовані звіти може привести до порушення принципу істинного і неупередженого представлення інформації;

- інвестиції, одержання необхідної інформації про які може призвести до невиправдано високих витрат засобів чи часу.

Формат подання консолідованих документів звичайно збігається з форматом звітних документів окремих компаній, однак при цьому є 2 відмінності:

1. Балансовий звіт має показувати частку участі дочірніх компаній;

2. Звіт про прибутки і збитки відбиває функціональний аналіз собівартості.

Гудвіл показується в бухгалтерських звітних документах окремої компанії як ціна, заплачена за нього при придбанні, і ця ж ціна вказується в контракті на придбання. Такий гудвіл звичайно амортизується протягом 5-10 років і вважається витратами, що підлягають оподатковуванню.

Позитивний гудвіл може відразу списуватися з нерозподіленого прибутку, або капіталізуватися. В останньому випадку термін його амортизації звичайно не перевищує 5 років. Негативний гудвіл показується як резерв або фонд для покриття майбутніх утрат.

Операції з іноземною валютою спочатку враховуються за курсом обміну на дату їхнього здійснення. На дату складання балансового звіту всі грошові активи і грошові пасиви перераховуються за середнім курсом останнього місяця року. Прибутки від перерахування показуються в розділі пасивів балансового звіту як відкладений дохід. Збитки від перерахування погашаються з цього відкладеного доходу, а якщо його не вистачає, заносяться в звіт про прибутки і збитки. Коли оплачуються грошові статті в іноземній валюті, отримані прибутки чи збитки також показуються в звіті про прибутки і збитки.

В Італії не розроблено ніяких бухгалтерських правил, пов'язаних з обліком інфляційних впливів. Однак для їхнього обліку дозволяється проводити переоцінку, використовуючи для цього спеціальні індекси. Останній раз така переоцінка проводилася в 1983 році.

Звичайно базою для оцінки основних фондів є їхня первісна вартість. Фінансові витрати, пов'язані зі створенням основних фондів, можуть капіталізуватися на термін завершення робіт з основними засобами.

Амортизаційні нормативи встановлюються податковими законами, і на практиці часто застосовується прискорений метод.

Вартість запасу готових виробів показується по нижчому показнику зі значень собівартості і ринкової вартості. Остання визначається або як чиста вартість реалізації, або як відновна вартість. Собівартість обчислюється по методу поглинання витрат, пояснення до якого повинно бути подане в коментарях до бухгалтерських звітів. Дозволяється використовувати методи середнього зваженого, останнім надійшов - першим використаний, першим надійшов - першим використаний.

Для довгострокових контрактів незавершені вироби враховуються або після завершення контракту, або по процентному виконанню робіт.