9.5 Облік надходження та витрачання іноземної валюти

До кінця 1987 р. підприємства Китаю оцінювали свої валютні ресурси — вклади у банках, рахунки та векселі дебіторів — за їхньою початковою вартістю на основі обмінного курсу, що зафіксовано в книгах по закінченні операцій. Відповідно до Нормативного акту бухгалтерського обліку від 1985 р., який діяв до 31 грудня 1987 р., надходження і витрати іноземної валюти щоразу записувались у книги. Хоча обмінний курс коливався, балансюаневих рахунків іноземної валюти не міг бути скоригованим. Таким чином, коли валютна розписка вносилась до банківського рахунку, валютні прибутки та витрати можна було визначити тільки після повернення документів з банку. У випадку, коли бралася позика в іноземній валюті, прибутки та витрати можна було визначити тільки після погашення; якщо отримувані рахунки надходили від реалізації продукції, то прибутки і витрати валюти можна було визначити тільки після збору всіх рахунків. І, нарешті, якщо рахунки у іноземній валюті з'явились в результаті закупівель, то валютні прибутки і витрати можна були визначити тільки після ліквідації заборгованості.

Очевидним недоліком такої процедури є те, що вплив коливань курсу на операції — а це сьогодні постійне явище у економіці Китаю, не знаходив своєчасного відображення у рахунках та звітах. Багато підприємств зіштовхнулись з широким діапазоном коливань своїх валютних прибутків та втрат. У надзвичайних випадках деякі з них мали сукупні валютні прибутки та втрати більші, ніж їхні щорічні адміністративні витрати.

Намагаючись виправити ситуацію, Міністерство фінансів у своєму додатковому нормативному акті про операції з іноземною валютою, опублікованому 31 грудня 1987 р., замінило описану вище процедуру більш реалістичним підходом. Згідно з положенням, підприємства можуть коригувати свій обмінний курс на кінець року після одержання згоди від місцевих фінансових та податкових органів. Величина, утворена від цього коригування внаслідок наявності різниці між обмінним курсом, зафіксованим у бухгалтерській книзі, та курсом на кінець року, повинна вноситися у новий рахунок під назвою "Очікувана амортизація валютних прибутків та витрат", що підлягає періодичній амортизації в терміни, обумовлені підприємствами та місцевими фінансовими та податковими органами. Звичайно для цього встановлюється термін від одного до п'яти років. Амортизований баланс рахунку "Очікувана амортизація валютних прибутків та витрат" повинен вноситись до балансу як "відстрочені бюджетні витрати", якщо йдеться про дебетовий залишок або як "відстрочені кредити" у випадку кредитового залишку.

9.6 Облік фінансових результатів

Періодичний чистий прибуток визначається шляхом бухгалтерської процедури, у якій слід дотримуватися таких принципів:

- витрати приводяться у відповідність до прибутків;

- витрати розподіляються між послідовними періодами на основі накопичення;

- прибутки визнаються такими, коли є підтвердження операціям з реалізації продукції і прибуток ресурсів вважається визнаним;

- оцінку активів та визначення прибутку проводять на основі первісної вартості;

- розрізняються капітальні витрати та прибуткові витрати.

Незважаючи на те, що бухгалтерські регулятивні акти, якими керуються підприємства у Китаї, розроблялись з урахуванням законів про прибутковий податок (а тому обліковий прибуток головним чином узгоджується з прибутком, що підлягає оподаткуванню), вони дещо відрізняються від законів про прибутковий податок. Тимчасові відмінності виникають тому, що час, витрачений на бухгалтерське визнання деяких прибутків та витрат, не відповідає вимогам закону про податки. Типовим прикладом є знецінювання. Впровадження прискореного нарахування зносу також являє собою тимчасову відмінність.

Постійні відмінності виникають тоді, коли різниця між обліковим прибутком та прибутком, що підлягає оподаткуванню, не вкладається в межі податкового закону. Підприємство може призначити такі заходи, як штрафи, штрафи за прострочення сплати податків, дотації на суспільний добробут та підвищення рівня життя, витрати на конфіскованій власності, витрати на розваги та суспільну діяльність, що перевищують 3% прибутку з продажу за податковий рік, до загальних адміністративних і неоперативних витрат. Ці статті не віднімаються згідно з податковим законом. Для цілей оподаткування необхідно скоригувати величину рахунку чистого прибутку відповідно до прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Закон вимагає правильного розподілу чистого прибутку, що залишається після сплати податків, перш ніж прибуток буде розподілений між власниками.

Певна частина чистого прибутку повинна забезпечити асигнування для З категорій: резерв для виплати премій та грошових допоміг працівникам; привласнені збережені прибутки на розширення підприємства і привласнені збережені прибутки на непередбачені витрати. Підприємство не зобов'язане визначати конкретну величину чи частку для активів кожної з категорій. Резерв на сплату премій та грошових допоміг персоналу є резервом пасиву, що являє собою ресурс, утриманий з періодичних прибутків із спеціальною метою поліпшення добробуту персоналу та передбачення його преміювання, і таким чином заохочування тих, хто робить порівняно більш значний внесок у виробництво. Цей фонд може використовуватись виключно для грошового забезпечення колективної допомоги для персоналу, на медичне обслуговування та на фінансову допомогу. У випадку ліквідації залишок з цього рахунку не розподіляється між власниками, а є пасивом, який так чи інакше має бути сплачений персоналу.

Привласнені збережені прибутки на розширення підприємства, є частиною внеску власника, яка складається з ресурсів, що діють за межами підприємства вільної економічної зони для розширення виробництва і бізнесу. Гроші можуть бути використані на придбання нових активів основного капіталу, для зміцнення існуючого становища та для розширення операцій, а також на випуск пробних партій нової продукції та науково-дослідні роботи.

Збережені прибутки на непередбачені витрати також є частиною внеску власника, частиною прибутку, призначеною для оптимізації наступних витрат і страхування від непередбачених витрат. Обсяг збережень визначається комітетом директорів, який є верховним колективним органом управління. При необхідності його також можна використовувати на розширення виробництва або перевести на рахунок внесеного капіталу. Після того, як процес привласнення, описаний вище, завершується і зобов'язання виконуються так, як це передбачено статутами акціонерних компаній, залишок прибутку може бути розподілений у пропорціях, що відповідають частці їх внеску до капіталу. Рішення про розподіл прибутку приймається комітетом директорів. Проте прибутки не можуть бути розподілені доти, доки втрати минулих років не виведені із збережених непередбачених прибутків і витрат.