Былет №9

1.Іменник. Істоти і неістоти. Власні, загальні. Рід. Число. Відмінок. Відміни. Правопис складних іменників.

2.Методика вивчення морфемної будови слова у початкових класах (закінчення, основа, спільнокореневі слова, корінь, суфікс, префікс).Скласти план-конспект уроку рідної мови на вивчення теми «Корінь слова. Спільнокореневі слова»(2 кл., ч.ІІ)

1.Іменник. Істоти і неістоти. Власні, загальні. Рід. Число. Відмінок. Відміни. Правопис складних іменників.

Іменником – називається повнозначна частина мови, що об’єднує слова, які мають значення предметності, найчастіше вираженої у формах роду, числа і відмінка. Наприклад: людина земля ясність героїзм солдат сокіл дуб.

Предметністю у граматиці вважається все те, до чого можна поставити питання хто? Або що? На одне з цих питань відповідає й будь – який іменник.

Іменники виступають назвами істот (жінка, птах, олень,) речей (ліжко, двері) рослин (лілея, осика), явищ природи (повінь, хуртовина), різних одиниць виміру (рік, кілометр) абстрактних понять – ознак (юність, краса) дії або стану (біг, чекання).

Спільно кореневі іменники, прикметники, дієслова, прислівники, займенники, числівники є близькими за значенням наприклад: доблесть – доблесний – доблесно називають ознаку біг – бігти – дію.

Кожний іменник в однині має форму одного з трьох родів – чоловічого (поляк, ясен) жіночого (робітниця, книга) середнього (село, видовище) Іменники мають форму числа – однини і множини нерідко вживаються тільки в однині.

У реченні іменники можуть виступати будь – яким членом – як головним так і другорядним. (Лиш у труді живе людина, а без труда її нема

Іменники поділяються на дві групи: Назви істот і назви неістот.

Іменники – назви істот відповідають на питання хто? Кого? Кому? А іменники назви неістот відповідають на питання що? Чого? Чому?

Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретними значеннями. До назв істот належать назви людей і тварин , решта іменників є назвами неістот. Граматичне поняття істот не цілком збігаються з уявленням про живе у природі. Так, назви сукупності осіб назви мікроорганізмів у граматиці належить до назви неістот.

Назви істот і неістот розрізняються граматично – збігом чи незбігом деяких відмінкових форм. У назвах осіб чоловічого роду крім іменників на – а, -я: Саша, тесля

Загальний іменник – це узагальнене найменування предмета, що належить до певного класу подібних йому предметів (людей тварин, речей, явищ) напр.: робітник дельфін веселка мозаїка конференція.

У більшості випадків загальні іменники називають предмети, що піддаються лічбі, тому їм властиві форми однини і множини: ад’ютант – ад’ютанти поїзд – поїзди .

Власний іменник – це індивідуальна назва окремої особи чи одиничного предмета, напр.: Карпати, Василь, .. Власна назва дає змогу розрізняти ті чи інші особи предмети

Власні назви виступають:

1. Прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдонім. Тарас Григорович Шевченко, Кобзар , Ярослав Мудрий.

2. Клички тварин: Рябко, Каштанка

3. Географічні, топографічні, територіально – адміністративні, астрономічні назви: Кавказ, Широка Балка

4. Назви центральних установ і організацій Укрпрофрада, Театер ляльок

5. Назви окремих високих посад Премєр Кабінету міністрів України

6. Назви визначних людей, подій революційних свят, історичних дат Паризька комуна, Полтавська битва.

7. Почесні звання лауреат Нобелівської премії.

8. Назви книг, журналів, газет, видавництва, заводів, фабрик, закладів «Вершники» «Слово» журнал «Барвінок»

Власні назви, на відміну від загальних пишуться з великої літери. Виняток становлять ті власні назви, які вживаються в мові як прізвиська, з відтінком зневажливості, негативного ставлення. Ці імена дають узагальнену назву негативним явищам, рисам якостям багатьох осіб предметів напр.: Хома нахвалявся власноруч піймати хоч якого – небудь геббельса

Усі іменники, крім тих, що мають лише множину, належать до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого, середнього.

Рід іменників виражається чотирма способами.

1. Лексичними, тобто словами різних коренів. Цей спосіб властивий назвам тільки людей і тварин і відповідає поділові за статтю: брат – сестра, дядько – тітка.

2. Морфологічним, тобто специфічними закінченнями іменників у називному відмінку одними для назв істот і неістот а) чоловічий рід має переважно типове нульове закінчення б) жіночий рід має закінчення –а – я і нульове хвилина, тигриця, молода, крайня,людяність.

3. Словотворчим – лише у похідних іменниках, коли суфікс утворює співвідносні іменники чоловічого, жіночого, середнього родів.

4. Синтаксичними, тобто узгодженням з родовою формою іменника родових форм прикметників, дієприкметників та дієслів минулого часу й умовного способу, деяких займенників, порядкових числівників: чорноокий Слава, дуже загартований забіяка, розповів Синько, прийшла б Петрик, другий малолітка, інший сирота.

Число іменників вказує на кількісний вияв того. Що позначається самим іменником. Крім незмінюваних іменників типу кашне, в яких значення кількості визначається формами узгоджуваних слів будь – який інший іменник має форму числа однини і множини .

Якщо іменник змінюється за числами , то форма однини означає один предмет, а форма множини – будь – яку кількість предметів починаючи з двох.

Іменниками у формах тільки множини виступають:

а) географічні назви

Б) парні предмети

В) назви речовин матеріалу у сукупності

Відмінок – граматична форма іменника, якою виражається те чи інше відношення ( часове, просторове, цільове, об’єктивне, ) Іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожне з цих відношень і ставить граматичне значення відмінкової форми.

В українській мов сім відмінків, кожен з яких відповідає на певне питання: називний – Хто? Родовий кого? Чого? Давальний – кому?Чому? Знахідний – кого? Що? Орудний – Ким? Чим? Місцевий –т накому? Начому?

Усі змінювальні іменники за характером закінчень у називному відмінку однини паділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники чоловічого жіночого і спільного роду із закінченням –а – я

До другої відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням та -о середнього роду з закінченням – о –е – я, крім тих, що в непрямих відмінках набувають суфіксів – ат ят ен.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням пам'ять любов

До четвертої відміни належать іменники середнього роду з закінченням –а – я що при відмінюванні набувають суфіксів ат ят ен лоша, тімя,

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи тверду, мяку, мішану.

До твердої групи належать іменники з кінцевим твердим приголосним основи крім шиплячого обіцянка, троянда.

До мякої групи належать іменники з кінцевим мяким приголосним основи пісня Надія.

До мішаної групи належать іменники з кінцевим шиплячим приголосним основи лівша, площа.

2.Методика вивчення морфемної будови слова в початкових класах (закінчення, основа, спільнокореневі слова, корінь, суфікс, префікс).Скласти план-конспект уроку рідної мови на вивчення теми «Корінь слова. Спільнокореневі слова»(2 кл., ч.ІІ).

Система вивчення морфемної будови слова визначає: а)місце морфемної будови слова в загальній системі вивчення програмного матеріалу з мови; б) послідовність роботи над поняттями корінь, суфікс, закінчення, префікс; в) взаємозв’язок між вивченням морфемного складу слова і його лексичним значенням; г) зв'язок роботи над формуванням правопису морфем із засвоєнням словотвору і граматики.

Розуміння основи слова неможливе без усвідомлення поняття закінчення. Діти мають засвоїти такі його ознаки: закінчення — це змінна частина слова (стоїть у кінці слова), яка служить для зв’язку слів у реченні.

Робота над вивченням кореня на уроках мови має забезпечити знання про те, що корінь - головна частина слова, в якій міститься лексичне значення. Слова, що мають однакове значення і спільну частину, називаються спорідненими або спільнокореневими.

Формуючи поняття про префікс, учитель маг довести, що за допомогою префіксів утворюють нові слова (дід — прадід), слова з новими відтінками (дужий - предужий), префікс стоїть перед коренем.

Аналізуючи роль суфіксів у слові, учні мають усвідомити, що суфікс - це частина слова, що стоїть завжди між коренем і закінченням або після кореня; суфіксів може бути декілька. За допомогою суфіксів утворюються нові слова.

У 3 класі знання учнів про склад слова узагальнюються у зв'язку з вивченням частин мови. Учні вчаться знаходити відмінкові та особові закінчення слів, знайомляться з їх правописом, звертають увагу на роль закінчення для зв'язку слів у реченнях та словосполученнях.

Під час аналізу слів за їх будовою треба дотримуватись певної системи в доборі матеріалу, враховувати знання дітей про кожну морфему, переходити від легших випадків до складніших, уникати непосильних для учнів завдань, особливо при визначенні кореня.

Використання лінгвістичної казки на уроці є, безперечно, ефективним засобом мотивації навчальної діяльності. Вдале поєднання розповіді вчителя з яскравою наочністю дає змогу залучити до сприйняття не лише слуховий, а і зоровий аналізатори, що позитивно вплине на запам'ятовування.

Важливим моментом при проведенні уроків з даного розділу необхідно приділяти наочним засобам, оскільки саме вони допоможуть краще засвоїти матеріал школярами: плакати, індивідуальні картки і т.д.

Розробляючи уроки з даного розділу необхідно завжди пам’ятати про мету і основні завдання уроку, вчителю необхідно зацікавлювати учнів і змінювати форму роботи декілька разів протягом уроку.

Морфемний розбір передбачає аналіз слова за його будовою.

Проводиться він починаючи з 2 класу. Такий вид розбору слід поєднувати з елементами словотвору, що дає уч-ням змогу практично познайомитися з найбільш уживаними префіксами і суфіксами, з продуктивними зразками словотвору. Спостереження за тим, як від одного слова утворилось інше сприяють свідомому членуванню слова на морфеми.

Послідовність дій під час повного морфемного розбору слова визначається так:

1. Змінити слово і визначити закінчення та основу.

2. Дібрати 2—3 споріднених слова, виділити корінь.

3. Виділити префікс. Дібрати 2—3 однопрефіксальних

слова.

4. Виділити суфікс. Дібрати 2—3 односуфіксальних слова.

Письмовий граматичний розбір здійснюється за допо¬могою спеціальних значків. Зразок письмового розбору:

безхмарн[йй]

Коли потрібно розібрати кілька слів, можна скорис-татися таблицею:

Слово	Префікс	Корінь	Суфікс	Закінчення
перелісок дубовий	пере-	-ліс-дуб-	-ОК -ов-	-ИЙ

При здійсненні морфемного розбору хід міркування учня повинен характеризуватися такою послідовністю:

1. Змінюю слово («один — багато»). Визначаю частину, яка змінилася. Це закінчення. Позначаю його значком "□•

2. Добираю споріднені слова. Порівнюю їх. Знаходжу спільну смислову частину. Це корінь. Позначаю його значком ^~^-

3. Визначаю частину, яка стоїть перед коренем. Це префікс. Щоб визначити кількість пре-фіксів у слові, добираю однопрефіксальні слова. Визна

4. Визначаю префікс. Позначаю його значком частину, яка стоїть між коренем і закінченням. Це суфікс. Щоб визначити кількість суфіксів у слові, добираю односуфіксальні слова. Визначаю суфікс (суфікси). Позначаю значком ^

Навчаючи дітей розбирати слово за складом, учитель найчастіше пропонує завдання у такій формі: розбери слово. Однак можна пропонувати і завдання протилежного характеру — збери слово. Наприклад, подаються різні корені, суфікси, префікси. Учні повинні утворити з них можливі слова.

Білет 10

1. Дієслово та його форми. Дієприкметник. Особливості правопису і творення дієприкметників.