IV. Повідомлення теми та мети уроку

— Продовжуємо вивчати вірші українських поетів, в яких чудово відтворюються картини рідної природи.

Гра «Живі склади»

В учнів на голові — корони із написаними складами. Вони шикуються, утворивши слова Леся Українка.

— Що ви знаєте про дитинство Лесі Українки?

— Маленька Леся була така ж, як і ви. Вона любила бігати лісами й луками, плела віночки, співала пісні, заслуховувалась казками й переказами. Творчість Лесі Українки цікава і різноманітна. Багато її віршів присвячено дітям і створено для дітей.

V. Опрацювання вірша Лесі Українки «Вишеньки»

1. Читання вірша вчителем.

— Чи сподобався вірш?

— Чому він має таку назву?

2. Словникова робота.

Ваблять дівчаточко

Скачуть хлоп'яточко

Простягають рученята

Доспіли деревцем

Низесенько черешеньки

Читання слів «буксиром» за вчителем.

— Яке слово «зайве» у першому стовпчику?

Що спільного у словах другого стовпчика? (Мають зменшувально-пестливе значення.)

3. Читання вірша учнями «ланцюжком» по строфах.

— Чому діти не можуть дістати вишень?

— Що вони роблять для того, щоб їх дістати? Прочитайте.

— З яким запитанням звертаються діти до вишеньок?

— Прочитайте, яку відповідь дали їм вишеньки.

4. Гра «Диктор телебачення».

Читати вірш, періодично відриваючи погляд, щоб подивитись наглядачів.

— Знайдіть пестливі слова у вірші.

— Для чого їх вживає поетеса у своєму вірші?

. — Що було б, якби вишеньки виросли низько?

— З якою інтонацією читаються слова дітей? (Запитання, благання) А слова вишеньок? (Повчально, розсудливо)

5. Фізкультхвилинка

VІ.Опрацювання вірша Лесі Українки «На зеленому горбочку»

1. Гра «Бджілки».

. Напівголосне читання вірша учнями, кожен — у своєму темпі.

— Про що цей вірш?

— Як ставиться поетеса до хати? Які слова свідчать про це?

— Знайдіть у вірші порівняння.

2. Гра «Актори».

За завданням учителя прочитати: захоплено, здивовано, байдуже.

— Доберіть ознаку.

Горбочок —... (зелений); садочок —... (вишневий); хатинка — ... (біла); дитинка—...(маленькая).

VII. Підсумок уроку

— Чи сподобався вам урок?

— Що найбільше запам'яталося? '

— Що запам'ятали про життя і творчість Лесі Українки?

VIII. Домашнє завдання

Виразно читати вірші.

Білет 23

1. Пряма і непряма мова. Цитати. Діалог. Розділові знаки при них.

2. Методика роботи над казкою. Скласти план уроку опрацювання казки (3 кл., ч. ІІ)

1.Пряма і непряма мова. Цитати. Діалог. Розділові знаки при них.

Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін:

Хтось із дитям удвох бродить різдвяним садком. Каже дитятко: «Я — Бог», трусить сніжком .

Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно, без допомоги сполучників. У складі слів автора є спеціальні слова, що вводять пряму мову, певною мірою з'ясовують її особливості: говорити, казати, повідомляти, відповідати, запитувати, зазначати, натякати, порадити, попросити, пояснювати, підкреслювати, зауважити, буркнути, думати: «Земля найкраще пахне восени», — говорить сам до себе Тимофій (М. Стельмах). Уводити пряму мову можуть не лише дієслова, а й іменники: питання, відповідь, пропозиція, команда, шепіт.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.

Пряма мова завжди береться в лапки. Уживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.

Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:

Він має повернутися. В хатину, де на порозі — сивий чоловік.

Той сивий старець прошепоче: «Сину...»

Старий і сивий, як двадцятий вік.

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: «Не клопочися дарма, жінко», — хитали сивими бородами діди. «А знаєте, чому півники подружилися?» — підійшов до дітей тато. «Дідусю, струмок висихає!» — схвильовано повідомили хлоп'ята.

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

1) слова автора в середині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: «У вигляді мови, —сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар»;

2) слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У цьому випадку перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:

«Так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку, — Джерело замулилось». «Нічого, згодяться кошики, — мовить Овдій. — Руки в людини для того, щоб роботу ними робити». «Чому це ви радієте? — запитує Тетян-ка. — Сонця ж нема. Хмарно»;

3) слова автора містяться в середині прямої мови і вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись. У такому разі після них вживається двокрапка і тире

«Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери» (В. Скуратівський).

Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова в лапки не береться.

Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір способу зв'язку залежить від таких умов:

— якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, уживається сполучник що:

Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка;

— якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів щодо його достовірності, вживається сполучник ніби:

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (В. Симоненко);

— якщо висловлювання було спонукальним реченням, уживається сполучник щоб: Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (М. Коцюбинський);

— якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, уживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою.

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні: Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія. Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша.

Діалог — це пряма мова, яка передає розмову двох або кількох осіб. Слова кожної особи, що бере участь у розмові, називаються репліками.

Репліку супроводжують слова автора, якщо бажано уточнити, кому вона належить.

Кожна репліка діалогу здебільшого починається з нового рядка, на початку якого ставиться тире. Репліки в лапки не беруться.

— Васильку! А ти знаєш, що я тебе на осінь записала в школу?

— Звичайно, знаю! — відказав Василько і хотів бігти далі.

— Та почекай, — зупинила його мама (В. Терен).

Коли кілька реплік діалогу записуються в рядок і не вказується, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від одної тире:

«Ав тебе земляще де є?» — «Ні, нема». — «Ахата є?» — «Є» (Панас Мирний)

Якщо перед першою реплікою ставиться тире, тоді парна репліка (відповідь) береться в лапки:

— А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема». — А хата є? — «Є».

Цитати

Слова або цілі речення, які наводяться буквально з чийогось висловлювання, з якогось твору чи документа, називаються цитатою. Цитата на письмі зазвичай виділяється лапками.

Якщо цитата супроводжується словами автора, то використовуються ті самі розділові знаки, що й у прямій мові:

Видатний український живописець висловлювався так: «Малюнок — кістяк живопису, на якому він тримається. Малюнок — життя твору, колір — його одяг».

Якщо цитата виступає частиною речення, то вона починається з малої літери:

А. Монастирський підкреслював, що «реалізм — це не просто фотографія натури..., а серце художника».

Якщо цитата наводиться лише частково, то на місці пропущених слів ставляться три крапки.

Поетичні рядки, записані віршем, у лапки не беруться. Вказівка на автора не береться в дужки. Ці ж правила стосуються віршованих та прозових епіграфів:

Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу. Посиджу я і похожу В своїй маленькій благодаті.