Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
державний екзамен з мови та методики.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
323 Кб
Скачать
☆

1. Становлення і розвиток української мови. Місце української мови серед інших слов’янських мов. Літературна мова, її норма.

2. Добукварний період навчання грамоти. Скласти план уроку читання цього періоду.

1.Становлення і розвиток української мови. Місце української мови серед інших слов’янських мов. Літературна мова, її норма.

Переяславська рада. Радянська рада. Незалежна Україна. Українська мова належить до Східнослов’янської підгрупи, Слов’янської групи, Індоєвропейської мовної сім`ї.

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова - це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники. Граматична - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень, орфоепічна й акцентна - це правила вимови і наголосу.

Літературна мова має дві форми вживання:1) писемну,пов'язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;2) усну- розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.

Норми літературної мови- це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норми літературної мови

Регулюють правильність

Приклади

Орфоепічні

вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів

[веидец,:а], [шчи'пйти], [ноушу], [к'іхтї], [іиноо%]9 позйочі, добрддій

Орфографічні

написання слів

пів'яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати

Лексичні

вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів

будь-яке (любе - непр.)

питання, випрасував (погладив - непр.) одяг, наступна (слідуюча - непр.) зупинка

Граматичні

творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень

по містах і селах (по містам і селам - непр.), згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно наказу - непр.), найбільший (самий більший - непр.)

Стилістичні

використання мовних засобів, властивих певному стилю

Ти (з якого питання - непр.) чому плачеш? Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце (займає - непр.) посідає...

Пунктуаційні

вживання розділових знаків

Це можех й так, а може, й ні.

Літературна мова - це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (державну, культуру, радіо і телебачення, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Найголовніша ознака літературної мови - це її унормованість, властиві їй норми. Яким має бути мовлення:Змістовним; Логічним; Послідовним; Багатим; Точним; Виразним; Правильним; Доцільним; Образним.

Українська мова належить до слов'янських мов. Вона є єдиною національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови - її територіальних діалектах.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується уніфі ковані стю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови».

Українська літературна мова постійно розвивається та збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 року. Указ забороняв:

• Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою без спеціального дозволу;

• Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот;

• Друкувати будь-які книги українською мовою;

• Ставити українські театральні вистави (заборону знято у 1881р.);

• Влаштовувати концерти з українськими піснями;

• Викладати українською мовою в початкових школах.

Дозволялося видавати українською історичні літературні пам'ятки та художні твори, але лише за умови їх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію.

Валуєвський циркуляр 30 липня (18 липня) 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.