2.Способи організації навчання зв’язним висловлюванням. Види вправ, які сприяють розвитку зв’язного мовлення учнів поч. Кл.

Одним із важливих завдань в справі розвитку мови є завдання навчити учнів володіти зв’язною мовою, висловлювати свої думки в певній логічній послідовності, в певному взаємозв’язку.

Вироблення в учнів уміння володіти зв’язною мовою тісно пов’язується з роботою над реченням і словником учнів.

Робота над зв’язною мовою учнів у кожному класі проводиться протягом усього навчального року на уроках читання, граматики її правопису, а також під час перегляду кінофільмів, читання дитячої літератури. Велике значення для розвитку зв’язної мови мають бесіди у зв’язку з спостереженням за природою. У роботі над зв’язною мовою необхідно дотримуватись дидактичного принципу: поступового переходу від простих і легших форм роботи до складніших, важчих. Ушинський написав: «не можна загадувати учневі відразу досить великий твір на певну тему, якщо до того часу він не мав попередніх вправ у висловлюванні однієї або небагатьох думок.»

Ще в добукварний період вводиться усна розповідь. Діти охоче розповідають про події з свого життя, розповідають відомі їм казки, переказують зміст кінофільму.

Учитель допомагає висловити думку підібравши потрібне слово і сам читає чи розповідає дітям невеликі казки, оповідання. Учні переказують їх за запитаннями. Іноді вчитель дає зразок переказу прочитаного, пояснює дітям як дотримуватись послідовності у зв’язній мові.

У букварний період учні вже можуть за малюнками скласти кілька невеликих речень (навіть об’єднаних змістом), за запитаннями переказувати прочитане в букварі оповідання, знайти в оповіданні відповіді до запитань і виписати їх, розібрати правопис важких слів. Поступово ця робота ускладнюється, підвищується ступінь самостійності учнів у складанні зв’язних текстів. Особливо тісно пов’язується робота над розвитком мислення, навичок зв’язного викладу з читанням творів вміщених у читанках. Читання оповідання, статті майже завжди супроводжується переказом змісту прочитаного. До переважної більшості текстів у читанках дається ряд запитань за змістом для розбору прочитаного.

На уроках читання учні навчаються складати простий план і користуватися ним як при усному, так і при письмовому складанні текстів. Можуть бути і малюнки що додаються до оповідання.

Робота над зв’язною мовою учнів проводиться також на кожному уроці граматики і правопису. Тільки систематична робота над зв’язною мовою тренує учнів у швидкому і точному виборі необхідних слів і словосполучень, формує навички зв’язного викладу думок, розвиває мислення.

Білет 29

1.Безсполучничникові складні речення, їх види. Розділові знаки у безспол скл реч.

2. Перекази, їх види та методи проведення у початкових класах. Скласти план уроку проведення переказу у 4 класі.

1.Безсполучничникові складні речення, їх види. Розділові знаки у безспол скл реч.

Б.С.Р. наз таке складне речення, предикативні частини якого об’єднані в єдине структурне і змістовне ціле інтонацією та співвідношенням форм виду і часу дієсл – присудків: Місяць заходить, зіроньки сяють.

В Б.С.Р найчастіше зустрічаються такі 4 типи інтонації: перелічувальна, зіставна, пояснювальна, зумовленості.

Перелічувальні Б.С.Р. можуть означати:

А)однозначність дії: Два голуби гудуть, голубка туркоче.

Б)послідовність дії: Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле.

Вони хар перелічувальною інтонацією, узгодженість водочасових форм дієслів предикативних частин, значеннєвою і структурною схожістю зі складносурядними єднальними реченнями.

У зіставнихБ.С.Р. зміст другої частини зіставляється зі змістом першої, щоб підкреслити якийсь відтінок в значенні шляхом порівняння, протиставлення чи протиставного заперечення або надати реченню образності чи особливої виразності : Вони не загинули, вони живуть і нині. Ці речення хар зіставною інтонацією, узгодженістю водочасових форм дієслів предикативних частин (послабляє – зміцнює теп. час).

У перелічувальних Б.С.Р може бути більше двох предикативних частин, у зіставних лише дві предикативні частини.

У зумовленихБ.С.Р. зміст однієї предикативної частини причиняється змістом іншої предикативної частини: Баба з воза – кобилі легше.

За значенням зумовленіБ.С.Р. можуть означати:

1.умовно – наслідкові: Не навчив батько – не навчить і дядько.

2.чаові: Лягло сонце за горою, зірки засіяли.

3.допустові: Думав Гітлер панувати – довелось мені сконати.

Інколи їх у Б.С.Р важко розмежувати, тоді такі значення наз умовно – часовими : Поспішили – людей насмішили.

У пояснювальних Б.С.Р. друга предикативна частина коментує, доповнює, з’ясовує зміст першої.: Мені снилося: червоні рожі пламеніли в промені золотистім. Такі речення мають пояснювальну інтонацію, скл також із двох предикативних частин, які не можна поміняти місцями: Дивлюсь у воду – місяць у воді сміється.

За значенням пояснювальні можуть бути:

1.означальними, в яких друга проста частина розкриває зміст ім. і відповідає на запитання який? Яка? і т.д.

Горицвіт мав багато щасливішу вдачу: думав про землю.

2.зясувальнии в яких друга предикативна частина доповнює неповну в змісті першу, з’ясовує зміст недостатніх по смислу дієсл та ім. мовлення: Пам’ятаю: на Дніпрі од берегів так пахли трави.

3.причинно – наслідковими в яких одна предикативна частина виражає причину а інша наслідок цієї причини: Машина не заводилась: бачок був порожнім.

Розділові знаки Б.С.Р :

Кома. Якщо предикативні частини зв’язані перелічувальною інтонацією, тобто виражають одночасність, сумісність або послідовність дій і тісно пов’язані між собою за змістом між ними ставиться кома: Небо синє од моря, море було синє од неба.

Крапка з комою. Якщо частини Б.С.Р. великі за обсягом, ускладнені, є відносно самостійними за змістом, і мають свої розділові знаки, то між такими частинами ставиться крапка з комою : Ніч прозора, безшумна, темна; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Двокрапка.

1) Якщо друга частина виражає причину того, про що говориться в першій. І неправди вік короткий: правда не дає їй жити.

2) Якщо друга частина доповнює зміст першої (Мати вірила: земля усе знає). Інколи в першій частині стоять слова: бачити, дивитися, чути, знати, розуміти і т.д.

3) Якщо друга частина пояснює, розкриває зміст першої: Вся природа радіє сонцю: сміються поля, дзвенять в повітрі бджоли.

Тире:

1) Якщо зміст предикативних частин протиставляється або зіставляється: Умови однакові – результати різні.

2) Якщо в першій частині вказується на час дії другої частини: Ліс рубають – тріски летять.

3) якщо в першій частині вказується на умову дії другої частини: Менше говори – більше почуєш.

4) якщо друга частина виражає наслідок або висновок з того, що говориться в першій: Незабаром відкриють міст – побіжать на ньому машини.

5) якщо в другій частині міститься порівняння з тим, про що говориться в першій.

6) якщо друга частина приєднуються до першої за допомогою слів цей, так, такий, та.

7) якщо друга частина є неповною: Я бачу – річка.