2. Види мовного розбору та методика його проведення у початкових класах.

У процесі формування орфографічних умінь і навичок широко використовується орфографічний розбір, який розглядається в методиці і як вид орфографічних вправ, і як методичний прийом, який допомагає співвідносити правописне правило з конкретним написанням. Він є проміжною ланкою між знанням правила і правописною навичкою. На етапі навчання діяти за пра­вилом він спрямований на формування умінь свідомо вико­ристовувати знання з фонетики чи граматики для пояснен­ня правописних явищ. На етапі перевірки допомагає вчи­телю з'ясувати, наскільки свідомо учні застосовують набуті знання на практиці.

Під час засвоєння орфографічного матеріалу викорис­товують такі види орфографічного розбору, якфонетико-орфографічний і граматико-орфографічний.

Під час фонетико- і граматико-орфографічних розборів учні повинні виявити не тільки знання, а й уміння вживати потрібні терміни, висловлювати судження, доводячи їх пра­вильність, тобто уміти будувати текст-міркування, що є найчастіше складнопідрядним реченням, у якому перша (головна) частина є твердженням орфографічного чи граматико-орфографічного факту, а друга (підрядна) — доведен­ням правильності того твердження.

Зазначені види орфографічного розбору застосовуються під час попереджувальних і пояснювальних диктантів. Вони використовуються на етапі перевірки таких видів спису­вання, як списування з підкресленням орфограм, встав­ленням пропущених букв, зміною граматичних форм.

Фонетико-орфографічний розбір. Цей вид розбору використовується під час опрацювання фоне­тичних написань і за своєю методикою і суттю є частковим звукобуквеним розбором, оскільки під час нього аналі­зується не все слово, а лише орфограма. Так, у слові хлопець орфограмою є буква ь (м'який знак) після ц. Тому учень будує таке міркування: «У слові хлопець після букви ц вживається м'який знак для того, щоб передати на письмі м'якість звука [ц’]. Або: «У словісім'я вживається апо­строф, тому що після букв б, п, в, м, ф буква я позначає два звуки [йа]».

Складнішим видом розбору є граматико-орфографічний. Так, наприклад, щоб пояснити, чому одні іменники І відміни в орудному відмінку мають закінчення -ою, а інші -ею, -єю, учні повинні визначити: а) частину мо­ви; б) рід, відміну, відмінок, число; в) основу слова; г) звер­нути увагу на кінцевий приголосний основи і в результаті зробити відповідне пояснення.

Хід розбору має бути таким (аналізується іменник у словосполученні замислився над задачею}: задача — іменник жін. роду, однина, стоїть в орудному відмінку, має закінчення -ею, тому що кінцевий приголосний основи — шиплячий. А ми знаємо, що в орудному від­мінку іменники І відміни з основою на шиплячий мають закінчення -єю.

У наведеному прикладі пропущено проміжні ланки ана­лізу: одразу названо частину мови (не поставлено питань до слова), одразу визначено рід іменника, відмінок (не по­ставлені відмінкові питання). На період застосування граматико-орфографічного розбору ці проміжні ланки мають бути вже автоматизованими, і під час граматико-орфографічного розбору учні називають лише найбільш значимі граматичні ознаки, що стосуються відмінкового закін­чення.

Оскільки у початкових класах учні мають опанувати уміння повного фонетичного аналізу слова, очевидно, не слід побоюватись, що учні не зрозуміють різниці між фоне­тичною і графічною основою деяких слів. Так, у слові акація фонетичне закінчення — [а], а орфографічне — я: [акац'ійа], фонетична основа закінчується на [й].

Якщо такі випадки належним чином опрацьовані під час вивчення розділу «Будова слова», то для учнів не буде ніяких ускладнень при аналізі відмінкової форми -єю: якщо основа іменника І відміни закінчується на [й], то в орудному відмінку вимовляємо і пишемо закінчення -єю: акацією, конвалією.

Граматико-орфографічний розбір у поєднанні з фонетико-орфографічним застосовується під час опрацювання написань, що мають морфологічний характер. Наприклад: у слові весна ненаголошений голосний у корені. Добираємо перевірне споріднене. Таким словом є веснонька. Тепер у корені чітко вимовляємо звук [е]. Значить, у слові весна слід писати букву е.

Отже, під час фонетико- та граматико-орфографічних розборів, як і при граматичному, учні повинні уміти мірку­вати вголос. Ці уміння слід спеціально формувати, даючи зразки таких міркувань (вони можуть бути записані на дошці чи плакаті).

Білет 19