39.Що ви знаєте про «Руську трійцю»? Висвітліть її діяльність.

У 30–40-х рр. XIX століття центром національного життя на західноукраїнських землях (перебували в складі Австрійської імперії) став Львів. Тут створюється і починає діяти громадсько-культурне об`єднання романтиків “Руська трійця”. Її засновниками були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький – у той час студенти Львівського університету і вихованці катол. духовної семінарії.

Ініціатори створення “Руської трійці” прагнули внести революційні зміни в тогочасну літературу шляхом впровадження в неї народної мови. Вони займалися видавничою й публіцистичною діяльністю в сфері гуманітарних наук (народозн., фольклористики, мовозн., літературозн.,), а також л-но-художньою та переклад. діяльністю. Їхні виступи були спрямовані на утвердження живої розмовної мови в літературі, на створення цією мовою шкільних підручників.

«Русалка Дністрова» – збірка, видана в 1837 році в Будапешті, авторами якої були Шашкевич, Вагилевич та Головацький. Це перша народна книга, що поклала початок новій демокр. культурі на західноукр. землях. Її зміст пронизаний тяжінням до традицій власної державності та політ. незалежності, возвеличенням національно-визвольної боротьби, поетизацією народних героїв (Морозенка, Довбуша, козаків, гайдамаків). Основна частина тиражу «Русалки Дністрової» була конфіскована, й тільки 200 примірників розійшлося по Галичині й Україні. Після виходу в світ «Русалки Дністрової» діяльність «Руської трійці» припиняється, але все ж таки поступ у нац. відродженні продовжується. Наслідком діяльності у дусі цих програмних засад стало видання братами Головацькими альманаху «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1847). Цей альманах продовжував традиції «Руської трійці». Слід погодитися з думкою І. Франка, який оцінив діяльність “Руської трійці” як “явище наскрізь революційне”. Ця революційність полягала перш за все у розриві із старою традицією літератури церковнослов’янською мовою. Вони ввели народну мову галицьких українців в літературну і довели, що між їхньою мовою і мовою наддніпрянських українців немає суттєвих відмінностей – отже, вони становлять один і той самий народ. Тому їхня діяльність стала віхою у розвитку українського національного руху в Галичині, подібно до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства в Наддніпрянській Україні.

40.Охарактерезуйте основні досягнення української культури другої половини хіх - поч. Хх ст.

Українська культура 2 половини XIX ст., незважаючи на всі перепони, продовжувала успішно розвиватися. Цьому сприяли: по-перше, реформи 1860–1870-х років (скасування кріпосн. права, судова, земська, міська, освітня реформи); по-друге, бурхливий розвиток капітал. відносин. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно займалися створенням недільних шкіл. Викладання у багатьох із них велося укр. мовою, видані були букварі та підручники, в тому числі “Буквар” Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх організаторів та викладачів було заарештовано.

Політика реформ проводилась царизмом одночасно з політикою репресій проти укр. культури. Про це свідчив і відомий Валуєвський циркуляр 1863 р., який загальмував розвиток української культури. Лише з початку 1870-х років в Україні пожвавлюється культурно-освітня діяльність. Нового удару по розвиткові укр. культури завдав Ємський указ Олександра II у 1876 р. Але й після цього не зникають прогресивні тенденції в культурі.

У 1865 р. з ініціативи М.Пирогова в Одесі засновано Новоросійський університет. Таким чином на українських землях діяло вже 5 університетів. Було відкрито також Ніжинський історико-філол. інститут, Харківський технологічний, Київський політех, Катеринославський гірничий інститути. Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Зах. Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернів. у-итет (1875), Львівський політес та, з 1869 р. запроваджувалось обов’язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років.

Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. На Зах. Україні 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т.Шевченка, яке у 1892 р. перетворене у Наукове т-во (НТШ). У товаристві існувало 3 провідні секції – історико-філософська, філологічна й математ.-природничо-лікарська, а також ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. Визначний вклад у зміцнення наукового потенціалу товариства вніс М. Грушевський. Широким визнанням користувались праці М. Костомарова, який присвятив низку глибоких досліджень історії періоду “Руїни” та Гетьм. Клопітку роботу над дослідженням історичних документів проводив В. Антонович, який саме тоді вивчав історію українського козацтва та гайдамацького руху.

Таким чином, друга половина XIX ст. була складним і суперечливим періодом у розвитку української культури. Незважаючи на труднощі, культура збагатилася визначними здобутками практично в усіх провідних галузях.