66. Особливості соціально-економічного розвитку у 60-80 роках

З усуненням в 1964 р. від влади М.Хрущова і закінченням так званого „великого десятиліття” настала майже 20-літня „ера” Л. Брежнєва. Вона почалася звинувачення попередників, заяви керівництва про глибоку відданість народу і рішучість подолати кризові явища, підняти життєвий рівень населення. І спочатку дещо було зроблено у цьому напрямку. У березні, прийнято рішення стосовно с.г.. Був затверджений новий порядок заготівель с/г продукції. Визначалися тверді плани її закупівлі. Вводилися надбавки за надпланову продукцію. Закупівельні ціни формувалися з урахуванням кліматичних умов та специфіки виробництва в окремих районах. Збільшено капіталовкладення в с/г виробництво, поліпшено умови праці колгоспників. І це принесло деякі позитивні результати. Валова продукція зросла за 8 п’ятирічку на 16,6%. Середньорічний збір зерна у 1971–1975 рр. перетнув в Україні рубіж у 40 тис. тонн. У промисл. передбачалися посилення економ. стимулювання виробництва, розширення сфери госпрозрахункових відносин, створення ефективної системи заохочення працівників, скорочення числа диктованих зверху показників.

Результати 8 п’ятирічки (1965–1970 рр.) були досить обнадійливими. Її підсумки були найкращими за останні 35 років. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. Було споруджено 250 великих підприємств. Середньомісячна заробітна плата за цей час зросла у 2 рази, мінімальна – в 1,8 рази. Було підвищено стипендії, пенсії, майже у 5 разів зросли виплати і пільги. Щорічно будувалось 17–20 млн. кв. метрів житла, це, приблизно, 7–8 таких міст як Тернопіль. Лише в Терноп. обл, щороку вводилось в дію 10–15 шкіл і стільки ж дошкільних закладів, по 20–30 магазинів, будинків побуту, будинків культури, бібліотек і клубів.

Однак це був тимчасовий успіх. Акцент дедалі більше робився на експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти й газу, на досягненні успіху будь-якими методами. Швидко зростала чисельність робітників, однак приріст промислової продукції постійно падав. Невисокою була ефективність і сільськогосподарського виробництва. Головною причиною застійних явищ у с. г. було те, що командно-адміністративна система управління ним не змінювалась, незважаючи на різноманітні реорганізації. Колгоспи так і не стали справжніми колективними господарствами, як це передбачалось. Вони самі не могли ні планувати сівозміни (це диктувалося „згори”), ні розпоряджатися результатами своєї праці.

Погіршувалсь демографічна ситуація. Протягом 1966–1985 рр. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4,6 млн. осіб. Серйозні нарікання викликав життєвий рівень народу, який підвищувався повільно і значно зростав розрив від країн Заходу. Поряд з цим, як і раніше, величезні ресурси направлялися на розвиток військово-промислового комплексу, підтримку прокомуністичних режимів.

Незбалансованість розвитку економіки, ігнорування об’єктивних економічних законів, інтелектуальна обмеженість і фізична неспроможність Л. Брежнєва до належного керівництва країною – все це посилювало кризові явища і процеси в СРСР, загострювало загальну ситуацію в радянській імперії, котра йшла до своєї катастрофи. Зростало невдоволення не тільки серед робітників та селян, інтелігенції, а й серед певної частини партійних функціонерів різного рівня. Все це вимагало докорінних змін .