58. З'ясуйте причини, масштаби і наслідки сталінських репресій в Україні 20-30-х років XX ст.

Невід’ємною частиною тотал. системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищуючи будь-яку опозицію, прояви інакомислення. Органи ДПУ – НКВС розгорнули репресії проти всіх прошарків населення. Початок масового вишуковування „класових ворогів” поклав сфабрикований ДПУ “шахтинський процес” 1928 р., на якому група інженерів Донбасу була репресована за вигаданими звинувачуваннями в шкідництві. Починаючи з 1929 р. Масові репресії трьома хвилями прокотилися по Україні.

Перша – 1929–1931 рр.: примусова колективізація і розкуркулення, процес „Спілки Визволення України (СВУ)” , ліквідація УАПЦ. Друга – 1932–1934 рр.: штучний голод, постишевський терор (проти інтелігенції).Третя – 1936–1938 рр.: так званий „великий терор”, в центрі якого були репресії проти військових. У вересні 1929 р. відбулися арешти визначних діячів української науки, культури, релігії – як членів вигаданої „Спілки визволення України”. У1930 р. відбувся процес над 45 „керівниками” СВУ. Серед них – академік С. Єфремов, професори Й. Гермайзе, М. Слабченко, письменники М. Івченко,Л. Старицька-Черняхівськата ін.У 1931 р. відбувся ще один процес – так званого „Українського національного центру”, за яким були репресовані академікМ. Грушевський, відомий історик-марксист М. Яворський та ін. За фальшивими звинуваченнями були засуджені та розстріляні Г. Косинка, К. Буревій, Д.Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.. Репресії не обминули й театр. У 1933 р. було заарештовано видатного режисера Л. Курбаса, а організований ним театр „Березіль” – закрито. Черговими жертвами репресій стали І. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник та багато інших. У цілому за ці роки Україна втратила близько 500 письменників.

Влада стояла на заваді творчості таких видатних кінорежисерів, як О. Довженко, І. Кавалерідзе, І. Савченко, І. Пир’єв, Л. Луков та ін. Непоправних втрат зазнали військові кадри (в передвоєнні роки було репресовано понад 40 тис. командирів Червоної армії, в т. ч. 1800 генералів).

Варто зазначити, що репресіям піддавалися не лише інтелігенція, керівники, партпрацівники і військові, але й рядові робітники та колгоспники.1 грудня 1934 р. буо ухвалено постанову «Про порядок розгляду звинувачень у терористичній діяльності». На слідство відводилось 10 днів, дозволялося застосовувати будь-які методи (у тому числі катування) для одержання зізнання. Отже, в 30-ті роки терор був тотальним, охоплював усі верстви. У суспільстві поширилися доноси, взаємна підозра, пошуки „ворогів народу”. Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації і тотальне розтління тих, кого терор не зачепив. Шляхом репресій відбулося остаточне утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР і в Україні.

59. Причини, хід, наслідки приєднання Західної України і Буковини доУрср у складі срср

Згідно з пактом і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили в Зах. Україну і Зах. Білорусію. Офіційно радянське керівництво пояснило цей крок необхідністю запобігти фаш.окупації цих земель. Сх. Галичина і Зах. Волинь були зайняті Черв. армією майже без опору з боку Польщі за 12 днів.

28 вересня 1939 р. союз Німеччини і СРСР був скріплений Договором про дружбу і кордони. Договір уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на території Польщі. До сфери впливу СРСР переходили Литва, Бесарабія і Півн. Буковина, до сфери впливу Німеччини - Лемківщина і Холмщина, які раніше були у сфері впливу СРСР.

У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину і Бесарабію.

Відповідно до угод про сфери впливу західноукраїнські і придунайські українські землі ввійшли до складу УРСР, що відповідало споконвічним прагненням українців до возз'єднання в межах однієї держави. Ці події і сьогодні оцінюються істориками неоднозначно. Різні дослідники по-різному називають сам факт входження українських земель до складу СРСР: "анексія" ,"включення" "формальне інкорпування" "возз'єднання окупаційного типу", а дехто з істориків розглядає це як возз'єднання Західної України з Наддніпрянською.

Після приєднання західноукраїнських земель до СРСР почалася їх активна радянізація - здійснення перетворень відповідно до радянського зразка.

Деякі заходи радянської влади отримали позитивну оцінку населення:

- експропріація маєтків польських землевласників

- українізація системи народної освіти, заходи з ліквідації неписьменності;

- запровадження безкоштовного медичного обслуговування;

- створення системи соціального забезпечення.

Радянська влада принесла репресивний режим: були розгромлені всі політичні партії і гром.організації, у т.ч. "Просвіта", "Рідна школа", Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка. Арешту підлягали власники підприємств і банків, керівники кооперативів, великі, а часто і середні, землевласники, уніатське духовенство, службовці старого держапарату, офіцерський склад польської армії. У квітні-травні 1940 р. у Катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше - під Харковом і в інших місцях було розстріляно понад 15 тис. польських офіцерів.

- розпочалася примусова колективізація селян, націоналізація

- "радянізація" західноукраїнських територій супроводжувалася утвердженням тоталітарного режиму,

- великих утисків зазнало релігійне життя. Усі церковні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідації, а їхнє майно - конфіскації.

Об'єднання майже всіх українських земель у складі УРСР мало велике історичне значення: вперше за декілька століть українці опинилися в межах однієї держави. Проте ціна, яку довелося сплатити населенню Західної України за це об'єднання, була надто високою.