55. З'ясуйте суть, хід і наслідки політики українізації в 20-ті - на початку 30-х років XX ст.

Тимчасовий поворот до нових принципів керування життям країни на засадах НЕП почав приносити переконливі результати не лише в галузі господарювання, а й у культурно-духовній сфері. Більшовицька влада тією чи іншою мірою вимушена була пристосовуватися до змін у суспільстві, інколи йдучи на кроки, мету яких важко було швидко й однозначно оцінити. Один із таких кроків Москви – політика „коренізації”, проголошена XII з’їздом РКП у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповн. своїх лав за рахунок нац. кадрів,користування рідною мовою в держ. установах, сприяння розвиткові нац. культури. Український різновид цієї політики дістав назву українізації.

Здійснення цього курсу відповідало насамперед стратегічним інтересам центральної влади, яка прагнула зміцнити свої позиції в республіках. До того ж уся світова громадськість мала зрозуміти, що саме більшовицька виявляє турботу про розквіт республік. Українська культура отримала хоч і тимчасову, але унікальну за весь період рад. правління можливість для більш-менш нормального розвитку.

Здійснювалися заходи, спрямовані на вдосконалення адмін.-терит. управління. Центром українізації став наркомат освіти, який очолювали послідовно Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Процес у-зації проходив у складних умовах. Не вистачало вчителів української мови,підручників. Давалися взнаки шовіністичні, антиукраїнські настрої..Але попри труднощі й перешкоди українізація давала перші результати. Серед службовців в 1923–1927 рр. частка українців зросла від 35 до 54 %. Якщо в 1922 р. українською мовою здійснювалося 20 % діловодства, то в 1927 р. – уже понад 70 %. У 1929 р. навчання українською мовою вели понад 80 % загальноосвітніх шкіл. З еміграції в Україну повернулися М. Грушевський, С. Рудницький та інші відомі діячі. В літературі активно працювали П. Тичина, В. Еллан-Блакитний, В. Сосюра, М.Рильський, М. Драй-Хмара, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Куліш та багато інших. Виникали національні культурні та літературні організації („Гарт”, „Плуг”, „Авангард” ВАПЛІТЕ. В образотворчому мистецтві активно працювали М. Бойчук, І .Їжакевич, А. Петрицький, Б. Іванов, В. Касіян та ін. Видатним діячем української сцени був Л. Курбас, який у березні 1922 р. організував унікальний театральний колектив „Березіль”. Це був новий крок на шляху оновлення національного театру. В 1927 р. була створена Київська кіностудія.

Друга п’ятирічка була оголошена „п’ятирічкою знищення релігії”. Атеїстичне керівництво оголосило релігію „історичним пережитком”, „опіумом” для народу. На боротьбу з релігією і церквою були мобілізовані партія, комсомол, преса і навіть репресивні органи. У середині 30-х років в Україні залишилось лише 9 % церковних споруд порівняно з 1913 р.

Наприкінці 20-х років процес українізації, який постійно наштовхувався на перешкоди й спротив, практично припинився. Почався цілеспрямований наступ на все національне. В українському націоналізмі були звинувачені О. Шумський, М. Хвильовий, М. Волобуєв. покінчив самогубством головний провідник українізації – М. Скрипник. Загинула також величезна кількість рядових учасників процессу українізації, її широкий розмах налякав Москву, яка прагнула до тотальної влади.