70. Розкрийте суть та покажіть значення Декларації про державний суверенітет України

12 червня 1990 була прийнята Декларація про держ. суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.

У складі депутатів ВР УРСР XII скликання (1990—1994 pp.) абсолютну більшість становила компартійна частина. Однак ідея нац. відродження незалежності заявляла про себе все активніше й наполегливіше устами меншості, національно-демокр. частини депутатів. Партійно-державне керівництво республіки не могло протистояти цим настроям і вперше пішло на крок, що суперечив політиці центру, який не збирався відмовлятися від диктату в ставленні до республік.

16 липня 1990 р. ВР УРСР прийняла Декларацію про держ. суверенітет, якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю.

Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що її принципи будуть використані для уклад. нового союзного договору. Розуміючи, що СРСР приречений, більшість депутатів ВР УРСР підтримали прогол. Декларації, яка стала основою майбутньої  Конституції.

Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів: Основні положення:

— народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;

— закріплено держ., народний, національний суверенітети, повноту і неподільн. влади Республіки в межах її території, незалежність у зовнішніх зносинах;

— поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

—право народу України на володіння, користування і розпорядж. нац. багатством;

— самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

— миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

— визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

— гарантія права на вільний нац.-культурний роз виток всіх національн.,

Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що: — суверенітет офіційно визнано необхідною умовою дальшого розвитку української нації;

— визначено основні напр. діяльності по досягненню реального суверенітету.

71. Розкрийте події, пов’язані з проголошенням української незалежної держави

Серпне́вий путч — спроба держ. перевороту в СРСР у серпні 1991 року, коли самопроголошений «Держ. комітет з надзв. стану» (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР  Горбачова. 24 серпня 1991 р. ВР України ухвалила Акт проголош. незал. України, виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною. 25 серпня Президія ВРУ прийняла постанову про тимчасове припин. діяльності КПУ.

Період між проголошенням незалежності і референдумом був вирішальним і завершальним у розбудові підвалин української державності та створенні умов для розвитку України як незалежної демократичної держави. ВРУ ухвалила низку нормативних актів, покликаних підвищити ефективність державних інститутів та започаткувати формування нац. силових структур, сформувати принципи правонаступництва, закласти основи формування власної економіки.

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукр. референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Президента — Л. Кравчука.

Появу на політичній карті світу нової держави зумовила низка чинників.Зовнішні:

1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні»,

2) помітне погіршення соціально-економ. та політ. ситуації в СРСР;

3) втрата центром контролю за подіями на місцях;

4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період. Внутрішні:

1) існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3) певна стабільність українського товарного ринку;

4) активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;

5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

6) дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого — у переході на якісно вищий рівень сусп. розвитку: у політ. сфері — від тоталітаризму до демократії; в економ. — від командної до ринкової економіки; в гуманітарній — від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від «уламка імперії» — до власної державності, від формальної незалежності — до реального суверенітету.

Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумовили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість.

Суспільні перетворення в Україні почалися за вкрай низького рівня політ. та економ. культури мислення. На час проголошення незалежності в сусп. свідомості ще не встигло сформуватися і закріпитися усвідомлення масштабу нових завдань, більшість населення не визначила чітко свого місця в процесі державотворення.