56. Проаналізуйте, як здійснювалася індустріалізація в Україні в 30-ті роки XX ст.

Відмова від НЕП означала серйозний поворот насамперед у внутр. політиці більшовиків. Вони обирають курс на „прискорене соц. будівництво”, і саме політика індустріалізації мала принести успіх сталінському курсу.

Курс на індустріалізацію визначив XV з’їзд ВКП(б) (гр. 1927 р.), затвердивши директиви першого 5річного плану розвитку госп. Україна визначалась як основний плацдарм здійснення індустріалізації в СРСР, адже її успіх залежав в основному від кількості та якості українського вугілля і металу. Тому Україна отримала 20 % усіх капіталовкладень СРСР, 400 із 1500 промислових підприємств планувалось спорудити у нас в першій п’ятирічці. Щоб добитися цього, правляча партія і уряд закликали народ напружити усі сили задля великої мети. Укр. народ не лише відгукнувся на цей заклик, не лише мирився з труднощами і негараздами, але й проявляв ентузіазм. Основою цього ентузіазму було те, що люди втомились від важкого життя і, бачачи результати своєї праці, вірили у світле майбутнє, хоча б для дітей.

Поряд з цим „пролетарська” держава експлуатувала робітничий клас не лише методами примусу та залякування. Експлуатувалися й щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у „світле майбутнє”. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників видобув 102 тонни вугілля, у 14,5 раза перекривши норму виробітку. У досягненні високої продуктивності праці використовувались й інші методи, залежно від специфіки галузі. У роки індустріалізації було запроваджено величезну кількість машин, агрегатів, механізмів, що викликало необхідність істотного підвищення освіти і перш за все технічної грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою, професіями, процесами. Учасниками сталінської програми стали й мільйони репресованих „ворогів народу”.

Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів. Були збудовані «Запоріжсталь”, „Азовсталь”, Дніпрогес, Крамат. машино буд., ХТЗ тощо. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху.

Поряд з цим , індустріалізація мала і позитивні наслідки:

– у 1940 р. рівень виробництва у порівняні з 1913 р. збільшився у 7 разів;

– за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих європейських країн:

– Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально – аграрну. Було ліквідовано безробіття, з’явилися тисячі нових робочих місць.

57. Охарактеризуйте процес здійснення колективізації в Україні і його наслідки.

Складовою сталінського курсу була так звана соц. колективізація с. г. Цей напрям був визначений у 1927 р. на XV з’їзді ВКП(б). На початку 1928 р. Сталін та його оточення внесли в рішення з’їзду корективи, суть яких полягала в ще більшому обмеженні елементів ринку, що залишилися від НЕП, у насильницькій ліквідації „куркульства як класу”. Єдиною формою організації виробництва на селі мали статиколгоспи й радгоспи.

Якщо ужовтні 1929 р. в Україні було10 колективізованих районів, то вже в грудні того ж року їх було 46. Встановлення системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували.Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників.

На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а за роки – 200 тис. Разом з усіма членами сімей „куркулів” цестановило 1,2–1,4 млн. осіб. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Усе це негативно вплинуло на створення високопродуктивного сільського господарства і піднесення життєвого рівня населення. У 1932–1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації – голодомор. Плани хлібозаготівель ніколи не були економічно обґрунтованими. В українських хліборобів вилучали майже 2/3 валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції.. У1932 р. площа посівів в Укр.зменш. на одну п’яту. План був піднятий на 44 %.

7 серпня 1932 р. була прийнята постанова „Про охорону соц. власності”, згідно з якою за „присвоєння” навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором (10 років позбавлення волі). У республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. У містах голоду не було, проте селяни , не маючи паспорта, не могли туди потрапити. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 3,5–5 млн. чоловік. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу. Однак, незважаючи на такі великі жертви, які заплатив наш народ за колективізацію,ефективність госп. залишалась низькою, велась в основному екстенсивними методами, добробут народу зростав дуже повільно.