II. Зумовлені соціальними факторами:

1. Спосіб життя і шкідливі звички (куріння, алкоголь, урбанізація, гіподинамія).

2. Надмірний рівень сумарного стресового навантаження.

3. Ятрогенії:

• медикаментозні (цитостатики, глюкокортикоїди, десенсибілізувальні середники, засоби для наркозу, антиконвульсанти, транквілізатори, нейролептики);

• оперативні втручання, променева терапія.

Зауважимо, що під впливом екзогенних імунотравматичних факто­рів набутий імунодефіцит, як правило, формується після більш-менш тривалого транзиторного імунодефіцитного стану, коли корекція змін можлива лише завдяки усуненню вражаючого фактора чи імунореабілітаційних заходів. При дії ендогенних чинників цей період дуже коро­ткий чи взагалі відсутній.

Наводимо основні клінічні і лабораторні ознаки імунодефіцитів:

Інфекційні ознаки:

• підвищена частота неускладнених інфекційних хвороб, викликаних звичайними патогенними інфекційними збудниками: гострі інфекцій­ні хвороби дихальних шляхів, ротової порожнини, сечостатевої системи в т.ч. кандидози (8 і більше разів протягом року), бронхіти (6 і більше разів протягом року);

• частий розвиток ускладнень гострих запальних хвороб органів диха­льної системи та ЛОР-органів: синусити, отити, пневмонії (2 рази і більше протягом року);

• частий розвиток загострень хронічних запальних хвороб органів ди­хання та сечостатевого каналу (4 і більше разів протягом року);

• атиповий перебіг інфекційних хвороб, інфекційні хвороби, виклика­ні слабковірулентними (низькопатогенними) і атиповими збудниками;

• активація млявих (латентних) інфекцій із системними клінічними проявами та переважною схильністю до уражень нервової системи та органу зору (вірус Епштейна-Барр, цитомегаловірус, токсоплазма тощо); часті рецидиви лабіальної і/або генітальної герпес-вірусної ін­фекції (6 і більше разів на рік);

• змішані форми інфекцій; зміна причинного інфекційного агента під час хвороби;

• системні мікози;

• розвиток гнійних процесів шкіри та/або внутрішніх органів: генералізовані піодермії, фурункульози, карбункульози, флегмони, глибокі абсцеси (протягом року);

• розвиток остеомієліту, менінгіту, сепсису, перитоніту (2 і більше ви­падків протягом життя).

• резистентність до стандартних схем етіотропної та патогенетичної терапії (протягом 2 і більше місяців лікування); потреба в антибіоти­ках "резерву" і/або потреба у довенних інфузіях.

Клінічні імунологічні ознаки ІД:

• виражена стигматизація (5 і більше стигм);

• тривала гіпертермія, гіпотермія (більше 1 місяця);

• регіонарна лімфаденопатія (4 місяці і більше);

• системна лімфаденопатія;

• хронічні лімфаденіти;

• гіпер/гіпо/аплазія мигдаликів;

• спленомегалія, гіпо/аспленія;

• тривала гепатомегалія, непов'язана з токсичними факторами та гепатотропними вірусами (більше 1 місяця);

• синдром кріопатії;

• синдром хронічної втоми;

• відсутність шкірної реакції на введення стандартних інфекційних антигенів (туберкулін тощо);

• загострення інфекційних хвороб після щеплення;

• автоімунні ускладнення після щеплення;

Інші клінічні синдроми ІД:

• тривала діарея (більше 1 місяця);

• синдром мальабсорбції;

• атралгії;

• артрити;

• міалгії;

• дерматоміозит; склеродермія; вовчакоподібний синдром;

• екземи;

• гіпо/гіперпігментація шкіри;

• вогнищева алопеція;

• автоімунні ендокринопатії;

• швидка зміна маси тіла (зменшення чи збільшення ваги більше, ніж на 5 кілограмів протягом останнього місяця);

• вікове відставання в рості;

• ознаки передчасного старіння;

• неврологічні порушення: прогресуюча ментальна недостатність, ізо­льована мікроцефалія, прогресуюча атаксія;

• дефекти розвитку скелету;

• вади розвитку внутрішніх органів (серця, нирок тощо);

• тривала регенерація ран;

• формування онкологічних хвороб, особливо в ранньому та молодшо­му дитячому віці.

Лабораторні ознаки ІД:

1. Тривалі зміни показників клітин крові та загальних гуморальних іму­нологічних показників (більше 1 місяця):

• лейкопенія;

• лімфопенія;

• лімфоцитоз;

• нейтропенія;

• моноцитоз;

• гемолітична анемія, апластична анемія;

• еозинофілія/еозинопенія;

• тромбоцитопенія;

• гіпогаммаглобулінемія.

2. Нижчі захисних рівнів титри специфічних антитіл через 3 тижнів після проведеної вакцинації.

Таким чином, розуміння визначення поняття ІД, причинних та три­герних факторів його розвитку, особливостей анамнезу, клінічних та лабораторних критеріїв дає можливість лікарям-стоматологам вчасно запі­дозрити імунодефіцит у хворого та скерувати його на спеціалізовану консультацію до лікаря-клінічного імунолога (дорослого чи дитячого). При виявленні в сумі трьох і більше клінічних і/або лабораторних ознак