Діагностика віл-інфекції.

1. Твердофазовий іфа та імуноблотінг

а. Діагноз ВІЛ-інфекції виставляють при виявленні антитіл до ВІЛ за допомогою твердофазового ІФА та імуноблотінгу. Посеред інших варіантів лабораторної діагностики слід зазначити виділення вірусу із крові, виявлення вірусних антигенів та вірусної РНК. Такі ознаки, як зниження числа лімфоцитів CD4 та зміна співвідношення CD4/CD8, теж вказують на ВІЛ-інфекцію, проте неспецифічні для неї і спостерігаються при інших хворобах. Найбільш розповсюджений метод лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції — твердофазовий ІФА. Його чутливість і специфічність сягає 99%. Хибнопозитивні результати частіше всього спостерігаються у групах населення із низькою інфікованістю ВІЛ та можуть бути спричинені вакцинацією проти грипу. Позитивний результат, отриманий за допомогою твердофазового ІФА, має бути підтверджений результатами імуноблотингу. Хоча імуноблотинг — високочутливий і специфічний метод виявлення антитіл до ВІЛ, через високу вартість та тривалість для масових досліджень не застосовують. Результати імуноблотингу вважаються позитивними, якщо виявляються антитіла принаймні до 3 білків, один із яких кодується генами env, інший — генами gag, третій — генами pol. Якщо визначають антитіла до одного або двох білків, результат вважають сумнівним і таким, що вимагає уточнення. У більшості лабораторій діагноз ВІЛ-інфекції виставляють при одночасному визначенні антитіл до білків p24, p31, gp41 та gp120/gp160.

б. Визначення антигену p24. Твердофазовий ІФА дозволяє виявити навіть декілька пікограм антигенауp24. Утворення комплексу між p24 та ендогенними антитілами знижує чутливість методу. Цей метод використовують при обстеженні хворих на ранній стадії ВІЛ-інфекції, коли антитіла до ВІЛ відсутні.

2. Виділення вірусу з крові — дуже чутливий та специфічний спосіб діагностики ВІЛ-інфекції. Вірус можливо визначити у культурі лімфоцитів та моноцитів хворого. Оскільки ці методи складні і вимагають матеріальних витрат, їх застосовують у наукових цілях.

3. ПЛР — відносно новий метод, що ґрунтується на ампліфікації ДНК та РНК вірусу. Основна перевага цього методу в його чутливості, яка дозволяє визначити мінімальну кількість нуклеїнових кислот. Проте, висока чутливість методу не дозволяє застосовувати цей метод для дослідження проб, забруднених присутністю інших мікроорганізмів. ПЛР проводять тільки у спеціалізованих лабораторіях на умовах стерильності. ПЛР відносять до кількісних методів визначення вірусного геному, тому її можливо використати для оцінки ефективності лікування. Інший метод аналізу ДНК, так званий «метод розгалуження ДНК», який ґрунтується на застосуванні синтетичної ДНК, що містить одну ділянку, комплементарну фрагменту вірусної РНК та багатьом ділянкам штучно створеного олігонуклеотидного зонду, який помічений люмінісцентним барвником. Метод менш чутливий, ніж ПЛР, але простіший у застосуванні, а використання хемілюмінометра дозволяє швидко оцінити його результати.

Лікування віл-інфекції.

Реплікацію вірусу можливо зупинити на різних стадіях його життєвого циклу. Існують противірусні препарати, які блокують прикріплення вірусу до клітинної мембрани, зворотню транскрипцію ДНК із вірусної РНК, зборку вірусних РНК та білків Зидовудін — перший інгібітор зворотної транскриптази, схвалений для застосування при ВІЛ-інфекції. Спочатку препарат призначали у високих дозах (більше 1 г/добу всередину або в/в), що призводило до пригнічення кровотворення, розвитку нейтропенії та тяжкої анемії. На даний час зидовудін призначають у дозі 400—600 мг/добу всередину або в/в, це не знижує його терапевтичної дії, але зменшує ризик побічної дії. FDA схвалено й інші інгібітори зворотної транскриптази: диданозин зальцитабін, ставудін, ламівудін, трифлуридин...