1. Зидовудін

Єдиної думки щодо оптимальних термінів початку лікування зидовудіном немає. Зараз препарат призначають усім ВІЛ–інфікованим, у яких число лімфоцитів CD4 в крові нижче 500 мкл^–1 (незалежно від наявності симптомів), та всім хворим на СНІД. Застосування зидовудіну уповільнює розвиток СНІДу та подовжує життя хворим. Побічні ефекти застосування препарату — анемія та нейтропенія — зазвичай зворотні. Тривале застосування зидовудіну може призвести до міопатії та до зниження противірусної ефективності препарату. Проте зниження ефективності препарату не завжди призводить до погіршення стану хворого. При появі стійкості до зидовудіну ефективними залишаються диданозин та зальцитабін...

2. Диданозин — другий препарат, схвалений FDA для лікування ВІЛ-інфекції. При попаданні в клітинуетку диданозин, як і зидовудін фосфорилюється, перетворюючись на активну форму. Лікування диданозином іноді ускладнюється гострим панкреатитом, часто спостерігається периферична нейропатія. Диданозин гальмує розвиток хвороби у пацієнтів, що були на лікуванні зидовудіном. Зміна противірусних препаратів підвищує ефективність лікування ретровірусної інфекції.

3. Зальцитабін

Застосовується при непереносимості або неефективності зидовудіну. Побічними ефектами є – стоматит та периферійна нейропатія.

Наприкінці XX сторіччя для лікування ВІЛ/СНІД був впроваджений в практику гний перспективний метод, «потрійна терапія» За даними CAESAR, «потрійна терапія». А саме комбінація із трьох препаратів: криксиван, ретровір та епівір - є самим ефективним сучасним методом лікування СНІД і ВІЛ-інфекції. Криксиван (індінавір) - новий препарат, могутній інгібітор протеази, який пригнічує розмноження ВІЛ. Поява криксивана наприкінці 1995 року поміняла стратегію лікування СНІД.

Відомо, що ВІЛ відновлюється при СНІД безперервно і швидко протягом усього періоду хвороби, продукуючи приблизно 10 млрд. нових вірусних частинок на день. Новою метою лікування криксиваном стало:

1. зниження концентрації вірусу (ВІЛ) у крові нижче межі визначення і збереження такого ефекту як найдовше;

2. досягнення значного відновлення імунної системи шляхом максимального пригнічення реплікації вірусу.

Результатом такої терапії було покращення стану імунної системи хворого, про що свідчило збільшення кількості імунокомпетентних клітин - CD4 ( в межах 100-500 в 1мл). Оптимальна схема лікування СНІД при «потрійній терапії»: криксивін по 800мг кожні 8 годин, починаючи лікування при кількості CD4⁺-лімфоцитів менше ніж 300 клітин у 1 мкл. На сьогодні криксавін застосовують як основу комбінованої терапії разом із ретровіром (синонім: азидотимідин, зидовудін) та епівіром (синонім: ламівудін) – антиретровірусними засобами - інгібіторами зворотної транскриптази, які проникають у інфікованоу ВІЛ клітину, блокують синтез провірусної ДНК, заміщуючи справжні нуклеозиди під час синтезу. Ці препарати широко застосовувались і раніше: епівір по 150 мг 2 рази на день, азидотимідин (ретровір) по 150 мг 4 рази на день. Відомо, що при розвитку стійкості ВІЛ до азидотимідину, його можна замінити на диданозин, зальцитабін і ставудін. Наслідком застосування «потрійної терапії» при СНІД смертність знизилась на 30-40%. Стійке зниження концентрації ВІЛ-1 у крові покращувало функцію імунної системи: збільшувалась кількість CD4⁺-лімфоцитів (у межах 100-500 у 1 мл) та зменшувалась частота прогресування хвороби. Вартість «потрійної терапії» висока, проте таке лікування подовжує життя і різко знижує потенційний ризик зараження для оточуючих.