Пряма дія вірусів

Клінічне значення вірусної інфекції залежить не тільки від кількості зруйнованих інфікованих клітин, але також від важливості функції цих клітин. Руйнування невеликої кількості високоспеціалізованих клітин щодо нейротрансмісії чи імунорегуляції може викликати порушення дієздатності або загрозу життю. Навпаки, деструкція менш спеціалізованих клітин, таких, як епітеліальні клітини, має менш радикальні результати. В основі вірусного тропізму до тієї або іншій клітини лежить взаємодія вірусу із рецептором, наявним на даній клітині. Наприклад, вірус Епштейна-Бар використовує рецептор до 3-го компонента комплементу на мембрані В-лімфоцитів, а ВІЛ —молекулу СД4, щоб одержати доступ до клітини імунної системи.

Потрапивши у клітину, вірус може вбити клітину кількома способами. Деякі віруси, такі як поліовірус, аденовірус або їхні продукти, блокують ензими, необхідні для реплікації клітини або метаболізму, у той час як інші руйнують внутрішньоклітинні структури, такі як лізосоми, звільняючи летальні ензими. Деякі вірусні білки, що потрапили в клітинну мембрану, можуть змінити свою цілісність: наприклад, вірус кору має активність злиття і спонукає клітини утворювати синтіций.

Деякі віруси можуть змінювати спеціалізовану функцію клітини, не вбиваючи її. Звичайно, такі клітини належать ЦНС або ендокринній системі. Прикладом є придбане недоумство, викликане ВІЛ-інфекцією.

Механізми ухиляння вірусів від імунної відповіді.

Віруси виробили прості механізми, що дозволяють їм уникати імунних реакцій, або перешкоджати їхньому розвитку.

Один із таких механізмів — антигенна мінливість. Мінливість антигену найкраще ілюструє вірус грипу А-РНК-вірус, оточений білковою оболонкою, на якій присутні два вірусних білки — гемаглютинин і нейрамінідаза. Більшість нейтралізуючих антитіл спрямовано проти цих детермінант. Вірус може уникнути впливу антитіл, змінивши структуру гемаглютинину і нейрамінідази двома способами: антигенним дрейфом і антигенним шифтом.

Антигенний дрейф — це незначна структурна зміна, викликана точковими мутаціями, що змінюють місце антигену на гемаглютинині.

Антигенний шифт — це значна зміна у всій структурі гемаглютинина або нейрамінідази. Чотири такі зміни задокументовані в зв'язку з великою епідемією грипу в Іспанії в 1918 р., в Азії в 1957 р., у Гонконгу в 1968 р. і в Радянському Союзі в 1977 р.

Персистенція вірусу — це характерна риса певних вірусних інфекцій. Якщо скомпрометована імунна система не розпізнає вірус, у результаті може розвитися повільно перебігаюча інфекція і постійна наявність вірусу в організмі. Наприклад, гепатит В може персистувати протягом місяців або років, знаходячись у печінці.

Латентний стан вірусу обумовлений тим, що, вбудовуючись у геном клітини, вірус не експресує на мембрані клітини свої антигени. Наприклад, усі віруси герпесу людини можуть залишатися латентними, зазнаючи періодичних циклів активації і реплікації. Коли порушується рівновага між вірусом і імунним захистом хазяїна (наприклад під дією інших інфекцій, при розвитку вторинного імунодефіциту), вірус може активуватися із наступним клінічним проявом.

Часто вірус залишається латентним в анатомічно обумовлених місцях (див. табл.): наприклад, вірус простого герпесу у ганглії трійцевого нерва (викликаючи простий герпес), а varicella zoster — у гангліях дорсального кореня (викликаючи оперізуючий лишай).

Певні віруси потенційно онкогенні і можуть викликати пухлинну трансформацію клітин хазяїна. Переважно, це віруси, що володіють латентними властивостями (табл.).

Таблиця. Потенційно онкогенні віруси і злоякісні захворювання, викликані ними

Захворювання	Вид вірусу
Т-клітинна лейкемія	Вірус лейкемії Т-клітин людини
Карцинома шиї	Вірус простого герпесу (тип 2); папіломавіруси людини
Лімфома Беркітга	Вірус Епштейна-Бар
Карцинома носоглітки	Те саме
Рак шкіри	Папіломавірус

Печінковоклітинний Гепатит В; гепатит С

рак

____________________________________________________________________________

Деякі віруси можуть перешкоджати розвитку імунної відповіді або шляхом його пригнічення, або за рахунок інфікування клітини імунної системи (табл.).

Таблиця. Приклади вірусів, що інфікують клітини імунної системи

Клітини	Вірус	Вихід
В-лімфоцити	Епштейна-Бар	Трансформація та поліклональна активація В-лімфоцитів
Т-лімфоцити	Кору	Реплікація в активованих Т-клітинах
	Т-клітинної лейкемії людини	Т-клітинна лімфома/лейкемія
	ВІЛ	СНІД
Макрофаги	Денге	Вірусні геморагічні лихоманки
	Ласса
	Марбурга-Ебола

Наприклад, первинна (цитомегаловірусна) ЦМВ-інфекція, як правило, уражає тих молодих людей, у яких клітинний імунітет знижений: специфічна Т-клітинна відповідь на ЦМВ може не з'явитися протягом декількох місяців, хоча продукція антитіл у них не порушена. Більш того, лабораторні дослідження свідчать, що на тлі ЦМВ-інфекції в таких хворих відзначається зниження реакції бластної трансформації лімфоцитів, зменшення продукції гамма-інтерферону і пригнічення клітинно-опосередкованого імунітету до так званих «rе-саll антигенів», іноді на термін біля року. Такий супресивний вплив ЦМВ-інфекції навіть більш помітно у "господарів", які вже є імунодефіцитними, наприклад у реципієнтів ниркових трансплантатів. У таких хворих ЦМВ-інфекція може призвести до важких вторинних бактеріальних інфекцій і мікозів.

Вірус кору, інфікуючи Т-лімфоцити, може розмножуватися при їхній активації іншим стимулом, призводячи до наступного пригнічення клітинно-опосередкованого імунітету. До відкриття способів лікування туберкульозу спалахи гострого кору часто асоціювалися із реактивацією туберкульозу.

Найбільш яскравим прикладом цього явища служить СНІД, викликаний ВІЛ, типів 1 і 2 (ВІЛ-1, ВІЛ-2). Останні селективне інфікують і виснажують СД4+ Т-лімфоцити і макрофаги. Глибока імуносупресія, що розвивається при цьому, призводить до розвитку важких поширених умовно-патогенних інфекцій і пухлин, які характеризують СНІД.