Матеріали для практичного заняття.

Кісткові трансплантати, отримані з таких донорських ділянок як гребінь клубової кістки, стегнева кістка, містять остеокомпетентні клітини, острівки мінералізованої губчастої протягом кількох годин після пересадки трансплантата починається дегрануляція тромбоцитів зі згустку, що призводить до вивільнення отриманих із тромбоцитів факторів росту (PDGF) і трансформуючих факторів росту ТФР-_ і ТФР-₂ (TGF-₁ і TGF-₂). Ці фактори ініціюють процес регенерації кістки.

Протягом перших трьох чи чотирьох тижнів після пересадки трансплантата розвиваються біохімічна та клітинна фази регенерації кістки, що клінічно виражається у консолідації трансплантата шляхом об’єднання окремих остеоїдних острівків та поверхневих остеоїдів губчастої кістки із приймаючим кістковим ложем. Крім того, відбуваються процеси остеогенезу та остеокондукції. Дану клітинну фазу часто називають першим етапом регенерації кістки або етапом пухкої кістки.

Під час першої фази клітинна регенерація, що здійснилася, викликає створення неорганізованої пухкої кістки, яка структурно являє собою доволі щільне утворення, але недостатньо зріле. Кістка буде підлягати неминучій резорбції та заміщенню у процесі ремоделювання. Кінець кінцем, перша фаза регенерації кістки змінюється 2-ою фазою, під час якої кістка вміщує менше клітин і стає більш мінералізованою і структурно більш організованою, що більше нагадує пластинчасту кістку.

Остеокласти ініціюють заміщення кістки 1-ої фази на кістку, характерну для 2-ої фази. Теоретично, кістка першої фази резорбується під дією остеокластів в ході циклу нормального ремоделювання та заміщення. Гістологічно, подібні трансплантати підлягають фазі тривалого ремоделювання, у результаті якого здійснюється нормальне оновлення скелета. Під час даного цикла формується окістя та ендостальний прошарок, і трансплантат заміщується щільною, губчастою структурою.

Фактори росту та диференціювання являють собою клас біологічних медіаторів, котрі відіграють наріжну роль у стимуляції та регулюють процес заживлення ран в організмі. Специфічні фактори росту і диференціації регулюють ключові клітинні процеси, включючи мітогенез, хемотаксис, диференціацію та метаболізм.

Усі ці фактори відіграють провідну роль у процесі остеоінтеграції. Теоретично, використання цих факторів росту у поєднанні із кістковими матеріалами може покращити або навіть прискорити нормальний процес регенерації кістки.

Однією із унікальних властивостей, якими володіють фактори росту, є доставка збагаченої тромбоцитами плазми (БоТП) у місці пересадки кісткового трансплантата. Тромбоцити являють собою багате джерело PDGF, TФРb-1 та TФРb-2. Клітини кісткового мозку, присутні у кістковому трансплантаті, містять подібні фактори росту. Крім того, отримано рентгенографічні докази того, що за умови застосування БоТП із кістковим матеріалом скорочуються терміни консолідації та дозрівання кістки, а також збільшується її щільність

. Змішування БоТП із кістковим матеріалом дозволяє використовувати вплив PDGF, TФРb-1 і TФРb-2, щонайменше, на початкових етапах процесу регенерації. Під час дегрануляції тромбоцитів вивільняються PDGF та TФРb. Відомо, що усі тромбоцити у ділянці рани руйнуються протягом перших трьох-п’яти днів, а початкова активність факторів роста виснажується протягом7-10 днів.

Початковий поштовх, який БоТП дає процесу регенерації кістки, “запускає” каскад регенераційного циклу, який продовжує формувати зрілий трансплантат.

PDGF вважається одним з найбільш значущих гормонів, що присутній у будь-яких ранах. Він ініціює заживлення сполучної тканини, включаючи регенерацію кістки. PDGF властива потужна мітогенна та ангіогенна активність, а також регулює діяльність інших факторів росту. Мітогенний ефект призводить до утворення великої кількості клітин, які приймають участь у загоєнні, а ангіогенний сприяє побудові нових капілярів.

Активування інших факторів росту зумовлює індукування функцій фібробластів та остеобластів, прискорює диференціацію клітин, а також впливає на функцію інших клітин, наприклад, макрофагів. Крім того, доведено, що PDGF збільшує швидкість пролиферации стовбурових клітин.

TФРb-1 та TФРb-2 є учасниками загальних процесів відновлення тканин і регенерації кістки. Основна їх дія полягає у регуляції хемотаксису та мітогенезу клітин-попередників остеобластів і здатності стимулювати депозицію колагенової матриці при загоєнні ран та відновленні кістки. Крім того, ці фактори росту прискорюють формування кістки шляхом зростання швидкості проліферації стовбурових клітин, а також певним чином пригнічують формування остеоластів, тобто резорбцію кістки.

Фібриновий компонент БоТП забеспечує зв’язування часток кісткового матеріалу і сприяє остеокондукції шляхом створення сітки, яка відіграє роль скелета, який підтримує ріст нової кістки. Більше того, БоТП модулює і підвищує функціонування одних факторів росту у присутності інших.

Ця здатність відрізняє фактори росту, що містяться у БоТП, від інших факторів росту, котрим властива самостійна дія, і відповідають за один із аспектів регенерації.

В основі патогенезу захворювань пародонта лежить порушення фізіологічної регенерації кісткової тканини альвеолярного відростка. На певній стадії онтогенезу фізіологічна регенерація переходить на альтернативний шлях — репаративний (адаптивний) або патологічний. При “обранні” патологічного шляху регенерації пародонт набуває ті чи інші риси нозологічної одиниці.

Процес фізіологічної регенерації перебігає на декількох організаційно-структурних рівнях організму — внутрішньоклітинному, клітинному, тканинному та органному (див. схему). Внутрішньоклітинна фізіологічна регенерація — це первинна матеріальна основа будь-яких проявів життєдіяльності, що відображає безперервний процес розпаду і синтезу речовин на молекулярному і ультраструктурному рівні. Разом із безперервним внутрішньоклітинним оновленням фізіологічній регенерації притаманна і клітинна форма, при якій відбувається зміна клітинного складу тканини шляхом проліферації та диференціювання її складових із стовбурових у зрілі клітини. Це відбувається при заміні «старих» остеоцитів та фіброцитів на зрілі остеобласти і фібробласти.

Прикладом органної фізіологічної регенерації у пародонті може служити зміна зубів молочного прикусу на постійні зуби.

Кістці властива як внутрішньоклітинна (елементарна та універсальна), так і клітинна регенерація. На початкових стадіях онтогенезу превалює клітинна регенерація, в подальшому процесі онтогенезу вона знижується і незначно зростає питома вага внутрішньоклітинного механізму регенерації. Це положення опосередковано підтверджується рентгенологічними змінами - структура губчастої речовини кістки альвеолярних відростків щелеп із крупнопетлистого малюнка, превалюючого у дітей, змінюється на дрібнопетлистий, властивий людям літнього віку. Одночасно із цим відбуваються зміни вмісту колонієутворюючих клітин (або одиниць) фібробластів кісткового мозку (КОКф чи КУОф) - остеогенних клітин-попередників, які зменшуються зворотньо пропорційно віку. Визначений на рентгенограмі крупнопетлистий малюнок кістки альвеолярного відростка у дитячому віці трактується як відносна вікова норма. Великі обсяги кістковомозкових порожнин і значна кількість клітин у них необхідні для реалізації потенціалу остеогенних клітин-попередниць в їх подальшій диференціювання до остеобластів і формування органоспецифічних кісткової тканини. Рентгенологічно визначається у дорослому періоді життя дрібнопетлистий малюнок трактується як основний дефект при остеопорозі та інтерпретується як порушення процесів ремоделювання кістки. На збільшення частки внутрішньоклітинної регенерації побічно вказує і збільшення протягом онтогенезу розміру і об'єму кристалів гідроксилапатиту - до 10%. Збільшення їх розміру і об'єму залежить від позаклітинної середовища, створюваної клітинами остеобластной лінії за допомогою або без допомоги клітин інших типів. Місце і час здійснення цього процесу контролюються кісткоутворюючими клітинами шляхом регуляції концентрації іонів і зміни рівня синтезу білків, а також факторами, які стимулюють або гальмують мінералізацію. При старінні кристали мінералів кістки збільшуються у розмірах, тим самим, зменшується їхня поверхня, що омивається внутрішньтканинною рідиною, що знижує швидкість обміну в одиницю часу. А, відповідно, потреба у клітинах-продуцентах компонентів гідроксилапатиту зменшується.

Деякі автори гомеостатичну регуляцію збалансованості процесів синтезу і розпаду у сполучній тканині, в тому числі кістки, представляють у вигляді низки замкнених контурів або системи концентричних оболонок, які оперізують один одного. Щодо губчастої кістки альвеолярного відростка внутрішній контур саморегуляції замикається на клітинах-продуцентах компонентів основної речовини кістки - остеобластах, що знаходяться на різних стадіях диференціювання від остеогенних клітин-попередників кісткового мозку до остеоцитів (див. схему). Контур регуляції, який замикається у межах сполучної тканини, будується на взаємодії між гістогенетично різними, але топографічно пов'язаними типами мезенхімальних клітин. Для губчастої кістки це взаємодія між нащадками стовбурової кровотворної клітини і кістковомозковими стромальними клітинами, частина з яких має остеогенний потенціал. Наступний контур акумулює в собі два попередніх і базується на прямих та зворотних зв'язках клітин із різних джерел розвитку - епітелію і мезенхіми. У цілісному організмі постійно здійснюється корекція перерахованих короткодістантних взаємодій через дистантні імунонейроендокринні зв'язки, які є основою для ретельного підстроювання сполучної тканини до вимог конкретної ситуації. Ці явища складають зовнішній контур регулювання.

Більшість дослідників схиляється до думки, що у дорослому організмі існує «подвійне забезпечення» кісткової тканини за рахунок так званих «детермінованих остеогенних клітин-попередників» (ДОКП) та «індуцибельних остеогенних клітин-попередників» (ІОКП). Вони розрізнюються вихідним потенціалом щодо диференціювання, локалізацією та, основне, - ДОКП на відміну ІОКП не вимагають для прояву остеогенних властивостей якихось додаткових впливів або індукторів (демінералізованого кісткового матриксу, клітин перехідного епітелію, окістя та ін.). ДОКП в організмі перебувають поза проліферативного пулу, а в культурах in vitro виявляють здатність до тривалого самопідтримки, проліферації і диференціювання. Існує кілька точок зору на взаємовідносини ДОКП та ІОКП. Згідно із однією з них, ІОКП та ДОКП мають спільне походження і є різними стадіями диференціювання остеогенних клітин. Комітовані стромальні (загальні для клітин фібробластичного ряду - фібробластів, хондробластів, остеобластів, одонтобластів та ін.) попередників можуть бути виділені із кісткового мозку у вигляді диплоїдних штамів. Вони являють собою клітини, які розглядаються як детерміновані, тобто не вимагають для прояву остеогенних властивостей якихось додаткових впливів. Наприклад, в дослідах при зворотній трансплантації у дифузійних камерах тривало пасеровані культури диплоїдних штамів утворювали кісткову тканину. А диференціювання клітин та її напрямок у стадії ІОКП відбувається залежно від мікрооточення і наявності індуктора. Інші дослідники вважають, що у розвитку кістки та її регенерації беруть участь гетерогенні популяції клітин-попередників, які розрізняються вихідним потенціалом до диференціювання, локалізацією та походженням.

Проведені дослідження із визначення стану КУО-Ф кісткового мозку у трепанаті кістки альвеолярного відростка в нормі і у хворих на генералізовану форму пародонтиту I-III ступеня показали відсутність зростання колоній у культурах від пацієнтів. Такі результати свідчать про те, що кількість остеогенних клітин-попередників у кістковому мозку альвеолярного відростка, на відміну від пульпи зуба, остеогенний потенціал якої визначається КУО-Ф, при початкових стадіях запалення навіть зростає, різко знижене і вони втратили здатність до проліферації і диференціювання у культурі.

Механізм індукції при фізіологічній регенерації (рівноважний стан) кісткової тканини практично не діє. Він набуває значення лише при порушенні спокійного стану і процеси новоутворення кістки йдуть зі швидкістю, яка перевершує можливості її утворення за рахунок місцевих ДОКП. Ця інтенсифікація регенераторного процесу відбувається шляхом залучення все більшої кількості структурних одиниць. Можливо, до числа цих одиниць відносяться ІОКП.

Виходячи із цих теоретичних передумов і результатів із визначення остеогенного потенціалу альвеолярних відростків в нормі і при запально-дистрофічних захворюваннях тканин пародонту, а також тканини пульпи зуба, можна зробити висновки про те, що після зміни молочного прикусу на постійний ДОКП знаходяться тільки у пульпі зуба, а в кістковому мозку губчастої тканини альвеолярних відростків їх присутність, яка визначається методом клонування, не визначається. Тобто, гомеостаз кісткової тканини альвеолярних відростків підтримується не фізіологічною регенерацією, а переходить на репаративний шлях. Про репаративну регенерацію можна говорити в тому випадку, коли регенерація кістки перебігає за рахунок ДОКП та ІОКП при непошкоджених контурах регуляції. Перехід фізіологічної регенерації у патологічну відбувається при порушенні одного або декількох контурів саморегуляції. Тяжкість ураження тканин пародонту залежить не тільки від кількості порушених контурів саморегуляції, але і від їх ієрархії. Із упевненістю про це можна сказати лише після визначення значущості контурів саморегуляції і їх "питомої ваги" у процесі регенерації у кожному окремому випадку. Це найкоротший шлях до індивідуального підходу у лікуванні захворювань пародонту.

Пошкодження внутрішнього контуру пов'язане із порушенням роботи генетичного апарату остеостворюючих клітин та їх попередників (як ДОКП, так ІОКП) як у процесі диференціювання, так і при синтезі компонентів кістки. Природно, що порушення диференціювання ІОКП буде проявлятися тільки за репаративної регенерації.

У остеобластів відбувається біосинтез колагену - білкового продукту експресивного гена клітини, кінцевим результатом якого є синтез функціонально активного білка. Це передбачає не тільки адекватну регуляцію генної активності, але і повноцінність усіх наступних етапів, включаючи сам білок, його стійкість, здатність до післятрансляційних модифікацій, правильну локалізацію і коректне взаємодію із іншими компонентами клітини. Регуляція експресії генів у ланцюжку ДНК-РНК-білок може здійснюватися на різних молекулярних рівнях. Відповідно до цього, дослідження диференційної активності генів у різних типах клітин і тканин включають оцінку роботи контролюючих елементів генів, аналіз молекул РНК на усіх етапах від появи первинного транскрипту до зрілої м-РНК і вивчення відповідного білкового продукту. Як зазначалося раніше, протягом онтогенезу розмір і обсяг кристалів гідроксилапатиту збільшується до 10%. Що "зацікавлене" у цьому процесі? Відбувається експресія іншого структурного гена або, наприклад, порушення у цитоплазмі клітини гідроксилювання проліну та лізину тропоколагену, здійснюване атмосферним киснем у присутності спеціального ферменту - проколаген-гідроксилази. Цей процес вимагає обов'язкової наявності Fe²⁺, аскорбінової кислоти як донора електронів і кетоглутарата як активатора ферменту.

На даний час узагальнені останні відомості про численні сімейства білкових і поліпептидних факторів остеогенезу. До них відносяться 7 морфогенетичних білків кістки, 9 металопротеїназ, 2 інсуліноподібних фактори росту кістки, цитокіни, в тому числі, інтерлейкіни 1, 6, 11 та ін. Блокада або дефект цих чинників призводить до синтезу "атипового" колагену, бідного оксипроліну і легко руйнується тканинними ферментами. Такий тип репаративної регенерації є тканиннонеспецифічним, тобто перетворюється у патологічний, і побудований рубець не здатен виконувати пред'явлене до нього механічне навантаження. Це призводить до рецидивів оклюзійної травми, яка грає роль самостійного патогенетичного чинника у патогенезі хронічного запалення пародонту. Не виключено порушення утворення фібрил і у позаклітинному просторі, коли воно відбувається шляхом агрегації макромолекул за принципом "спонтанної самозбірки", утворюючи остеоїд - попередник кісткової тканини.

Можливо також що, дистрофічні захворювання тканин пародонту пов'язані не тільки із порушенням синтетичної функції остеобластів, але із дисбалансом між проліферацією (і диференціюванням) та їхнім апоптозом у тканині, який може призвести до її атрофії - пародонтозу.

Поняття "спадкова (генетична) схильність" відносно хвороб пародонту має різне смислове навантаження. Досі не можна однозначно відповісти: які молекулярні механізми, що лежать в основі розвитку генералізованого пародонтиту: як моногенного спадкового захворювання клітин кісткової тканини із пізньої фенотиповою маніфестацією або як мультифакторіального захворювання, де "зацікавлені" генетичні апарати клітин різних тканин (в першу чергу, крові). У вирішенні цих питань перспективним є дослідження на культурах клітин колонієутворюючих одиниць - фібробластів (КУОф) кісткового мозку альвеолярних відростків як моделі для пошуку мутантного гена за припущення моногенної природи пародонтиту, а також клітин крові (найбільш доступних для генетичних досліджень) при можливій мультифакторіальній природі захворювання. Кінцевим результатом досліджень із ретельним аналізом тканиноспецифічної експресії відповідного гена, ідентифікації первинного біохімічного дефекту, дослідження структури, функції і внутрішньоклітинного розподілу його білкового процесу є розробка програми генної терапії. Найбільш перспективною видається можливість генетичної модифікації не самих вже диференційованих клітин із спадковим дефектом, а їх попередників, тобто, триваложивучих стовбурових клітин.

Наступними в ієрархії є міжклітинні взаємодії між гістогенетично різними, але топографічно взаємопов'язаними, клітинами. Це - паренхімо-стромальні взаємодії для паренхіматозних органів, а для губчастої кістки - між кровотворними та її нащадками і кістковомозковими стромальними клітинами, із яких частина має остеогенний потенціал.

На відміну від остеогенних клітин, які при знаходженні на одній і тій же стадії диференціювання in vivo діють одна на одну гальмівно щодо проліферації і диференціювання, взаємодія між кістковими та кровотворними клітинами більш а.

Баланс між клітинами, які резорбують кістку (остекласти) і клітинами, які формують кістку (остебласти), підтримує кісткову масу і є окремим випадкомкоопераціії між остеобластамитромальнми клітинами і гемопоетичними клітинами-попередниками остеокластів. Молекулярне розуміння залежності остеокластичної резорбції кістки від остеобластичного остеогенезу грунтується на взаємодії між RANKL (receptor activator of nuclear factor kappa B ligand; синонім - TRANCE, остеокластичний діференціювальний фактор - ODF) - трансмембранному ліганді, присутньому на остеобластах/стромальних клітинах, і RANK - трансмембранному рецепторі на остеокластах і його попередниках. Вони ідентифіковані як ліганди і рецептори членів сімейства фактора некрозу пухлини (ФНП) і є критичними регуляторами остеокластогенезу. Недавні результати вказують, що для підтримки диференціювання остеокластів остеобласти/стромальні клітини у відповідь на деякі остеотропні фактори експресують остеокластичний диференціювальний фактор ODF (він же RANKL, TRANCE і OPGL). ODF відповідальний за здійснення не тільки диференціювання, але також і за активацію остеокластів. Попередники остеокластів, які експресують RANK визнають ODF через міжклітинні взаємодії із остеобластами/ стромальними клітинами, і диференціюються в остеокласти за наявності макрофагального колонієстимулюючого фактора (М-КСФ). Мабуть, ці взаємодії між клітинами притаманні фізіологічної регенерації. Але нещодавно показано, що мишачий α-ФНП стимулював диференціювання М-КСФ-залежних макрофагів кісткового мозку миші в остеокласти за наявності М-КСФ без будь-якої допомоги остеобластів/стромальних клітин. Ці результати демонструють, що α-ФНП стимулює диференціювання остеокластів через механізм, незалежний від взаємодії RANKL (ODF)-RANK. a-ФНП може грати важливу роль у патологічній резорбції кістки внаслідок запалення.

Нещодавно ідентифікований новий елемент фактора некрозу пухлини (ФНП) остеопрогерін (OPG) - білок, що синтезується остеобластами/стромальними клітинами кісткового мозку. Він не перебуває у трансмембранній області і діє як секреторний рецептор без прямої здатності щодо передачі сигналів. Чинний OPG, зв'язуючись із його природним трансмембранним лігандом OPGL (також відомим як RANKL - активатором рецептора ядерного чинника-kappa B ліганду (RANKL), який експресується на стромальних клітинах і остеобластах.

Експресія OPGL на CD4⁺ Т-лімфоцитах, індукована мікроорганізмами (Аctinomycetem comitans), також викликає in vivo активацію остеобластів.

При вивченні активності колонієутворюючих одиниць фібробластів (КУОф) кісткового мозку спонгіози альвеолярних відростків за допомогою культивування на живильному середовищі Сабуро були ідентифіковані гриби Aspergillus fumigatus. Не виключено, що механізм дії цього гриба на Т-лімфоцити є аналогічним індукуючому впливові А.actinomycetem comitans на Т-лімфоцити. Отже, Т-лімфоцит, що має RANKL може зумовити втрату кістки при пародонтальній хворобі. Але Т-лімфоцитарна продукція γ-інтерферону (ІФН-γ) пригнічує остеокластогенез, втручаючись у RANKL-RANK сигнальний шлях. ІФН-γ стимулює швидку деградацію білка адаптера RANK, TRAF6 (tumour necrosis factor receptor-associated factor 6), який закінчується сильним пригніченням RANKL-викликаної активації транскрипційного фактора NF-kappa B та JNK. Ця супресія остеокластогенезу нивелюється високою експресією TRAF6 у клітинах-попередниках. Таким чином, OPG, як і ІФН-γ, властива потужна остеокластогеннопригнічуюча активність, зв'язуючись із RANKL, він блокує взаємодію RANKL із RANK, що викликає низку механізмів, які закінчуються диференціюванням, дозріванням і активацією остеокластів. У свою чергу, пригнічують продукцію OPG гормони і цитокіни, такі як РТН і IL-11, і стимулюють продукцію RANKL. Відносні рівні продукції OPG і OPGL, за кінцевим рахунком, диктують величину резорбції кістки - надлишок OPGL збільшує резорбцію кістки, тоді як надлишок OPG пригнічує резорбцію. Рекомбінантний OPG блокує ефекти фактично всіх факторів, які стимулюють остеокласти, in vitro та in vivo. OPG пригнічує резорбцію кістки у різноманітних моделях хвороби у тварин. Оволодіння RANK/RANKL/OPG системою і розуміння її ролі у диференціюванні та активації остеокластів є відправною точкою метаболізму кістки, можливо визначать нову стратегію лікування хвороб, що характеризуються надмірною резорбцією кістки.

Тромбоцити і мегакаріоцити безпосередньо, а Т-лімфоцити із хелперним фенотипом (CD4⁺) опосередковано, шляхом стимуляції гранулоцитарного паростка гемопоезу, можуть стимулювати КУОф.

Відомо про сезонні коливання імунологічної реактивності організму і активності КУОф. При цьому мова йде не тільки про кількісні зміни показників Т- і В-систем імунітету і питому вагу кількості позитивних результатів клонування КУОф серед загального числа досліджень, а й про якісні – щодо функціональної активності Т- і В-лімфоцитів та їх субпопуляцій та ефективності клонування КУОф.

Сезонні прояви навколорічного, або цірканнуального, ритму кількісних показників Т-, В- і О-лімфоцитів у крові здорових дітей демонстративні у плані вивчення взаємодії клітин крові і кістки через призму її (взаємодії) регулюючої функції остегенезу організму.

За старими західноєвропейським даними, середня швидкість росту довжини тіла із березня по травень майже вдвічі перевищує швидкість росту за вересень і жовтень. Два піки пониження активності КУОф у кістковому мозку припадає на березень, квітень і жовтень, також і зміни показників кількості Т-лімфоцитів у ці місяці збігається, а показники кількості В-лімфоцитів лише незначно відрізняються від навколорічних коливань вмісту КУОф у кістковому мозку. Викладені факти, на перший погляд, заперечують кореляційну взаємозалежність кількісного вмісту кліти крові (лімфоцитів) із остеогенезом. Розрізненими, на перший погляд, і непорівнянними здаються і наступні факти. За даними досліджень клоногенної активності пульпи зубів при різних формах пульпіту КУОф зберігають свою активність і при запаленні. Причому ефективність клонування реєструється навіть вища, ніж у інтактних зубах. Після 40-42 років у міру наростання демінералізація кістки, відразу ж шляхом нейрогуморальної регуляції, організм збільшує остеобластичну активність і крива її повзе вгору. Раніше вказувалося, що вміст колонієстворюючих клітин фібробластів кісткового мозку (КОКф) зворотно пропорційний віку. Напрошується висновок, що ототожнювати остеобластичну функцію кістки із вмістом КОКф у кістці неправомірно. Вміст КОКф визначає потенціал кісткової тканини щодо наявності у ній остеогенних клітин-попередників і прогнозує ймовірність їх диференціювання до остеобластів із подальшим утворенням ними органоспецифічної кісткової тканини і перетворенням їх у остеоцити. А остеобластична функція - це реалізація потенціалу у його кінцевій стадії. Підвищення клоногенної активності пульпи зуба при пульпіті можна пояснити «вибором» перицитами (адвентиціальними клітинами мікросудин) у процесі запалення подальшого шляху диференціювання у напрямку остеогенних клітин - одонтобластів або припливом до пульпи під час гіперемії разом вз «клітинами запалення» немісцевих (клітин-прибульців) остеогенних клітин-попередників. На їхню роль претендує певний пул клітин, що морфологічно визначаються як О-лімфоцити, що вибирає Остеогенна напрямок диференціювання. Саме максимальна кількість О-лімфоцитів при сезонних проявах цірканнуальне ритму кількісних показників Т-, В- і О-лімфоцитів у крові здорових дітей збігається з максимум швидкості росту їх довжини тіла з березня по травень (див. графік). Не випадково, за візуальної оцінки рухомого клітинного складу в інфільтраті при пародонтиті відзначається перевага лімфоцитів.

Динаміка кількісних показників лімфоцитів у крові здорових дітей протягом року

Відомо, що реакція крові, що розвивається при впливі на організм будь-якого стресу становить єдину відповідну реакцію гемопоезу. Враховуючи корелятивний зв'язок між функціональним станом клітин крові і кістки, можна стверджувати, що динаміка регенераторного потенціалу кісткової тканини залежить від кількісних і якісних змін в крові. Виразність змін складу крові визначає особливості перебігу кістковостворюючого(або остеоремодулюючого) процесу (репаративного або патологічного).

Порівняння змін клітинного складу крові при дистракційному остеосинтезі - моделі регенерації кістки при видовженні в експерименті на тваринах - із змінами в крові хворих на пародонтит при різних ступенях розвитку, ще раз підтвердили вищевикладене і можливість регулювання остеоремодулірующім процесом через кореляцію змісту клітинної (і сироваткової) складової крові. Правомірність подібного порівняння доречна тому, що репаративна регенерація як у трубчастих кістках при дистракційному остеогенезі, так і у губчастій тканині щелеп при імплантаційній остеоінтеграції перебігає стереотипно - у кілька функціонально-морфологічних стадій через розвиток фіброваскулярної тканини з наступним заміщенням її кістковою тканиною.

В експерименті при дистракційному остеосинтезі вміст Т- і В-лімфоцитів у периферичній крові тварин суттєво коливається. Ці коливання не поєднані між собою і мають фазовий характер. Залежно від періоду та виду регенерації їх показники зменшуються або збільшуються в порівнянні з вихідним рівнем. Фазовий характер мають і зміни активності ферментів біоенергетики лімфоцитів, що вказує на підвищену функціональну активність цих клітин в найбільш важливі періоди регенерації кістки, незважаючи на відсутність збільшення їх загального числа.

При початковому ступені і хронічному перебігу генералізованого пародонтиту відзначається гіперреактивність В-системи імунітету, індивідуальні коливання вмісту Т-хелперів і Т-супресорів та їх співвідношення. У одних хворих спостерігали помірне зниження Т-хелперів і помірне збільшення Т-супресорів, у іншої підгрупи хворих - зниження Т-хелперів і Т-супресорів, у третій підгрупі - зниження тільки Т-супресорів. При прогесуванні патологічного процесу в пародонті розвивається важкий дефіцит кількості Т- і В-клітин, змінюється співвідношення Т-клітинних субпопуляцій із відносним переваганням Т-супресорів, а також пригніченням їх функціональної активності.

У хворих на генералізований пародонтит спостерігається тенденція до зниження неспецифічної реактивності організму, що проявляється глибоким порушенням окислювально-відновних систем гранулоцитів і здатності їх до завершеного фагоцитозу. Існують дані щодо фазової нейтрофільної реакції крові, що супроводжуються підвищенням функціональної активності і рухливості нейтрофілів в основні періоди регенерації трубчастої кістки при видовженні, не виключають їх участі також і у репаративній регенерації губчастої тканини кістки.

Моноцити можуть безпосередньо регулювати резорбцію кістки шляхом синтезу простагландинів або опосередковано через продукцію інтерлейкіну 1, стимулюючого продукцію простагландину і колагеназ, які викликають якісні і кількісні зміни синтезу колагенів, зокрема, змінюють співвідношення між 1 і Ш типами. Зміна складу і числа моноцитів є прямопропорційною стадії розвитку патологічного процесу у пародонті.

У зв'язку із інтимним з'єднанням епітелію і кістки альвеолярного відростка у ділянці прикріплених ясен міжтканинна регуляція набуває особливої ​​форми - метаризис: під час розвитку зачатковий матеріал "вкраплюється" до складу сусіднього матеріалу іншої природи. У результаті виникають тканинно неоднорідні структури. Прикладом подібної взаємодії служить зуб, як продукт формотворної взаємини епітеліальної вистілки первинної порожнини рота і мезенхімальних клітин. До слова, архітектоніка пульпи і кісткового мозку альвеолярних відростків щелеп, периферичне розташування одонтобластів і остеобластів відповідно, аналогії у будові судинної мережі та ін. призводять до думки про можливість органної регенерації зуба шляхом взаємодії вищеозначених тканин поміж собою.

Зміна меж між морфологічними елементами структур різної природи спостерігається і в умовах патології, коли на місці однієї, частково дегенерован тканини, відбувається компенсаторно-регенераторне розростання іншої. Приклад - порушення цілісності зубодесневой зв'язки і вростання до неї епітелію слизової при пародонтиті.

мишей і щурів, безпосередньо впливаючи на внутрішній контур - колагенсинтезуючої клітини, і підсилюють розмноження епітеліальних клітин ясна - контур міжтканинного взаємодії. У даному випадку відбувається підсумовування ефекту впливу естрогенів на різні контури регуляції гемостазу пародонту.

Слід враховувати не тільки концентрацію гормонів в крові, але також вміст рецепторів естрогенів в клітинах-мішенях тканин пародонту. Виявлено, що у чоловіків, хворих на генералізований пародонтит, рецептори естрогенів у біоптатах тканин пародонту зустрічалися удвічі частіше і їх вміст у середньому був вище, ніж у жінок.

Кожен орган у філогенезі і онтогенезі формується під впливом утворюються контурів регуляції гомеостазу і одночасно формує алгоритм взаємодій цих контурів між собою і з органом (пародонтом) у нормі та патології. Без розшифровки алгоритму ми не осягнемо законів, що детермінують той чи інший варіант відновлення пошкоджених структур. Визначення значущості того чи іншого регуляторного контуру у кожному окремому випадку перебігу захворювання пародонту є основою індивідуального підходу до його лікування.

Метод спрямованої тканинної регенерації при захворюваннях пародонту базується також на основних закономірностях гістогенезу: інтеграції (взаимообусловленное розвиток), детермінації (спадково обумовлене розвиток) і гетерохроніі (різночасне розвиток) - шляхом корекції взаємодії епітелію слизової оболонки порожнини рота з періодонтом і кісткою.

Важливу роль, особливо відносно швидкості реагування на подразники, що порушують гомеостаз пародонту, відіграє імунонейроендокринна складова, зовнішній контур регуляції. Психо-вегето-соматичним взаєминам, гормональним порушенням у віковому аспекті при патології пародонту присвячено кілька нещодавно опублікованих оглядів. Під дією гормонів і нейрогуморальних стимулів здійснюється оперативне перекидання потоків енерго- і пластичного забезпечення у зону пошкодження з метою швидкого відновлення адекватних "морфологічних" кореляцій.

На наш погляд, спірним є твердження, що ніякої "зовнішній" агент не може діяти на "внутрішніх" рівнях інакше, ніж через посередництво проміжних рівнів. Так, естрогени (жіночі статеві гормони) викликають остеосклероз в альвеолярних відростках.