Лікування

Лікування здійснюється у спеціалізованому медичному закладі. Місцеве лікування - це виключення травмуючих факторів, санація порожнини рота, аплікація антисептичними та протизапальними засобами.

Актиномікоз

Актиномікоз - хронічне специфічне захворювання, викликане променевими грибами, перебігає з ураженнями різних органів і тканин. Актиномікоз розповсюджений широко, та складає 5-8% гнійних процесів різних локалізацій. Променеві гриби постійно присутні в організмі людини. Основу патогенності гриба складає його здатність виділяти ферменти класу гідролаз. Натомість роль факторів агресії не є настільки суттєвою порівняно до зміни стану імунної системи макроорганізму. Актиноміцети вважаються сапрофітами. До місць їх початкової локалізації відносять мигдалики, каріозну порожнину рота, кишеню ясен, верхні дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт.

Розвитку хвороби сприяє зниження імунітету після перенесених інфекцій. Своєрідну роль носія променевих грибів та травмуючого фактору одночасно відіграють конкременти. Встановлено, що актиноміцети складають основну частину строми каменів слини.

Збудники актиномікозу – актиноміцети входять до складу мікрофлори порожнини рота і шлунково-кишкового тракту, їх розглядають як умовно-патогенні мікроорганізми. Основні фактори, що сприяють розвитку хвороби: травми ротової порожнини, періодонтити, стоматологічні маніпуляції. Найчастіше зростання захворюваності спостерігається в осінньо-зимовий період: респіраторні інфекції є сприятливим фоном для розмноження збудника актиномікозу (аеробні та анаеробні грам-позитивні бактерії).

Патогенез.

Ураження носять ендогенний (запальні процеси у ротовій порожнині та травми) і екзогенний характер (при внесенні збудника до рани).

Сприятливий фактор - зниження імунітету організму і місцевого слизової порожнини рота, склад мікробної флори, супутня патологія (туберкульоз, цукровий діабет тощо).

Навколо збудника в підслизовій оболонці формується гранульома (актиномікома), яка містить колонії збудника (друзи). Згодом вогнище розпадається з розвитком гнійного та фібринозного запалення.

Найбільш часто зустрічається актиномікоз лиця у 50-60 % випадків актиномікозу та в 6-10% хворих із запальними захворюваннями щелеп. До інших захворювань, що викликані актиноміцетами належать: зубний карієс, запалення слізної залози, інфекції, що виникли внаслідок застосування внутрішньоматкових контрацептивів, мастит, перитоніт, септичний аборт, абсцеси. В анамнезі пацієнтів з актиномікозом визначають карієс з руйнуванням зуба, видалення зуба, перелом щелепи, периодонтальний абсцес, ураження слизової чужерідними тілами ( кістки риби, стеблини зерна).

Ураження костей та регіональних лімфовузлів трапляється рідко, а періостит та посттравматичний остеомієліт – частіше. Мікроорганізми порожнини рота сприяють механізмам актиномікотичного процесу шляхом виділення ферментів та токсинів. Таким чином, актиномікоз — це завжди мікст-інфекція, в якій актиноміцети є провідними збудниками, що визначають клініку та симптоматику хвороби.

Картина первинного актиномікозу розвивається за механізмом гіперчутливості уповільненого типу (за класифікацією Джела та Кумбса) при участі факторів вродженого імунітету. Навколо міцелію актиноміцетів утворюється специфічна гранульома. В базальному шарі епітелію спостерігається лейкоцитарна інфільтрація, скупчення моноцитів та лімфоцитів є в підслизовому шарі. По периферія цього скупчення утворюється грануляційна тканина з лімфоцитами, плазматичними, епітеліоїдними клітинами, фібробластами, ксантомними та гігантськими клітинами. В період некробіозу в центрі гранульоми йде накопичення макрофагів поблизу друз актиноміцетів. Макрофаги просуваються всередину колонії та захоплюють міцелій. Відбувається повний та неповний лізис друз актиноміцетів. По периферії актиномікотичного вогнища йде розростання сполучної тканини.