Контрольні тестові питання.

1. Який вид імунітету формується при активному сифілісі?

1. Стійкий набутий.

2. Стійкий вроджений.

3. Антитоксичний.

4. Нестерильний.

5. Пожиттєвий.

2. При латентній формі сифілісу у крові переважають

1. IgA та IgM.

2. IgG.

3. Антитіла відсутні.

4. IgA.

5. IgM.

3. Серонегативний маніфестний перебіг сифілісу відбувається за умови

1. Недостатньої концентрації IgA та IgM до антигенів блідої трепонеми.

2. Високої концентрації IgM.

3. Високої концентрації IgG.

4. Відсутності специфічних антитіл до збудника сифілісу.

4. Відсутність зараження сифілісом виникає за умови

1. Активності клітинного імунітету.

2. Достатньої активності клітинного та гуморального імунітету.

3. Вираженої активності антитрепонемних антитіл.

4. Толерантності Т- та В-лімфоцитів.

5. Для швидкої діагностики актиномікозу застосовують

1. Полімеразну ланцюгову реакцію.

2. Реакцію гальмування міграції лейкоцитів із актинолізатом в якості антигену.

3. Шкірно-алергічну реакцію із актинолізатами.

4. Гістологічні реакції.

5. Серологічні реакції.

6. Для пригнічення актиноміцетів вирішальною є

1. Гуморальна імунна відповідь.

2. Клітинна імунна відповідь

3. Фактори вродженого імунітету.

4. Система комплементу.

5. Фактори вродженого та клітинного набутого імунітету.

7. У формуванні протитуберкульозного імунітету важливу роль відіграють

1. CD4⁺ T-лімфоцити.

2. CD8⁺ Т-лімфоцити.

3. IgG.

4. Система комплементу.

5. Еозинофіли.

8. Туберкульозний вовчак буває у пацієнтів

1. Із недостатньою імунною відповіддю на збудника.

2. Із агранулоцитозом.

3. Із достатньої імунною відповіддю на збудника.

4. Після імуносупресивної терапії.

9. Ризик пневмоцистної пневмонії при ВІЛ-інфекції особливо суттєвий, коли число  CD4⁺-лімфоцитів сягає

1. Вище 200 клітин/мкл^–1.

2. Нижче 200 клітин/мкл^–1.

3. Нижче 500 клітин/мкл^–1.

4. Нижче 1000 клітин/мкл^–1.

10. Такі ознаки, як зниження числа CD4⁺-клітин та зміна співвідношення CD4/CD8

1. Вказують на ВІЛ-інфекцію, проте неспецифічні для неї і спостерігаються при інших хворобах.

2. Є основним діагностичним критерієм ВІЛ-інфекції.

3. Не вказують на наявність ВІЛ-інфекції.

4. Вказують на ВІЛ-інфекцію на термінальних стадіях.

11. Препарат Зидовудин призначають усім ВІЛ–інфікованим, у яких число CD4⁺-лімфоцитів у крові на рівні

1. Нижчому за 200 клітин/мкл^–1.

2. Нижчому за 500 клітин/мкл^–1.

3. Нижчому за 1000 клітин/мкл^–1.

4. Не призначають через неефективність.

12. Найбільш ефективною при сніДі вважається

1. Монотерапія антиретровірусними препаратами.

2. Подвійна терапія.

3. Потрійна терапія.

4. Симптоматична терапія.

5. Імуностимулююча терапія.

Тема 9 до практичного заняття №6

(1 Година)

Імунологія і процеси регенерації органів та тканин

Щелепо-лицьової ділянки.

Мета: вивчити провідні механізми здійснення процесу репарації, основні принципи його оцінки і регулювання шляхом проведення імунодіагностики та застосування імунотропної терапії хворим, що потребують загоєння ран.

Учбові цілі

Завдання:

Знати:

1. класифікацію різних форм регенерації;

2. механізми регулювання регенеративного процесу: гуморальні, імунологічні та нервові;

3. різновиди регенерації;

4. імунологічні механізми загоєння ран, особливості імунотропної терапії.

Вміти:

• розрізняти три види регенерації: фізіологічну, репаративну, патологічну;

• використовувати знання щодо імунологічних механізмів загоєння ран у клінічній практиці;

• оцінити покази, протипокази щодо призначення імунотропної терапії у пацієнтів, що потребують забезпечення достатньої репарації органів і тканин.

Оволодіти:

• знаннями щодо класифікації, механізмів регулювання та імунологічних механізмів репаративного процесу, можливості застосування імунотропної терапії у цих пацієнтів;

• методикою оцінки імунного статусу в аспекті прогнозу перебігу репаративного процесу;

• методикою призначення імунотропної терапії у пацієнтів, що потребують забезпечення достатньої репарації органів і тканин.