Тема 7 до практичного заняття №5 (1 година)

Можливості та перспектива імунотерапії у стоматології.

Мета: вивчити класифікацію, принципи застосування і фармакологічні властивості основних імунотропних препаратів.

Учбові цілі

Завдання:

1. вивчити класифікацію імунотропних препаратів;

2. вивчити основні принципи призначення імунотропних препаратів;

3. вивчити фармакологічні властивості імунотропних препаратів тимічної групи;

4. вивчити фармакологічні властивості синтетичних імунотропних препаратів;

5. вивчити імунотропні властивості імунотропних препаратів природного походження;

6. вивчити фармакологічні властивості препаратів інтерферонів;

7. вивчити фармакологічні властивості препаратів вакцинуючого типу.

Знати:

1. визначення поняття "імунотропний засіб";

2. класифікацію імунотропних засобів;

3. принципи застосування імунотропних засобів;

4. фармакокінетику, фармакодинаміку, побічні ефекти, показання і протипоказання до призначення тимічних імунотропних засобів;

5. фармакокінетику, фармакодинаміку, побічні ефекти, показання і протипоказання до призначення синтетичних імунотропних засобів;

6. фармакокінетику, фармакодинаміку, побічні ефекти, показання і протипоказання до призначення імунотропних засобів природного походження;

7. фармакокінетику, фармакодинаміку, побічні ефекти, показання і протипоказання до призначення препартів інтерферонів;

8. фармакокінетику, фармакодинаміку, побічні ефекти, показання і протипоказання до призначення препаратів вакцинуючого типу

Вміти:

• визначати показання до застосування імунотропних засобів у конкретного хворого;

• підбирати оптимальний імунотропний засіб залежно від того чи іншого клінічного випадка;

• розраховувати належну дозу обраного імунотропного засобу і кратність прийому;

• визначати доцільний термін застосування препарату і засоби контролю його ефективності.

Оволодіти:

• методикою призначення імунотропних засобів при різних клінічних ситуаціях і засобами контролю ефективності призначеної терапії.

Матеріали для практичного заняття. Імунотерапія

Імунологічна регуляція — це комплекс заходів, спрямованих на регуляцію імунологічної реактивності організму. Імунологічна регуляція може бути медикаментозною (імунотерапія, імунопрофілактика) або немедикаментозною. Залежно від характеру впливу імунорегуляція може бути специфіч­ною або неспецифічною. Специфічна імунорегуляція спрямована на забезпечення несприйнятливості до конкретного виду збудника, речо­вини чи антигену, створення умов для їх специфічної елімінації.

Залежно від мети і результатів впливу імунорегуляція ділиться на імунотерапію та імунопрофілактику, які у свою чергу можуть бути активними, пасивними або адаптивними.

Активний вплив передбачає залучення природних механізмів імун­ної системи у відповідь на введення антигену, наприклад вакцини, ана­токсину, — засоби опірності створюються самим організмом. При па­сивному — пацієнт отримує готовий фактор захисту — гуморальний (сироватки, специфічні або загальні імуноглобуліни, комерційні препа­рати моноклонових антитіл) чи клітинний (клоновані і антигеностимульовані in vitro автолімфоцити). У випадку адаптивної терапії чи про­філактики організм отримує не засоби боротьби, а лише речовини, які сприяють їх виробленню (лімфокіни, фактори росту та ін.).

Імунокорекція, або імуномодуляція — це активне втручання в ро­боту імунних механізмів з метою впливу на ланку системи, яка неаде­кватно реагує. Існує певна різниця між цими термінами, хоч дуже час­то вони використовуються як синоніми. Під імунокорекцією найчасті­ше розуміють "виправлення" дефектної ланки чи механізму й утримання його роботи на адекватному нормальному рівні. Імуномодуляція не обо­в'язково спрямована на відновлення роботи імунних механізмів — це може бути, наприклад, керована імуносупресія у реципієнтів органів.

Імуномодулювальний вплив може бути стимулювальним або супресивним, хоч межа між цими процесами теж досить умовна. Наприклад, препарати, які стимулюють Т-супресори, в цілому гальмують (супресують) імунну систему. Крім того, кожен імуностимулятор при зростан­ні дози проявляє імуносупресивні властивості, і навпаки, будь-який з імунодепресантів, застосований у достатньо малій кількості може стимулювати імунну систему.

Імуностимуляцією називають посилення реакції імунітету на анти­ген за допомогою медикаментозних чи немедикаментозних методів. її використання доцільне при хронічних або рецидивних захворюваннях, які проявляються ураженням дихальних шляхів, ЛОР-органів, сечови­відної системи, шкіри та інших органів і супроводжуються зниженням імунологічної реактивності. Розробляються також методики імуностимулювальної терапії при онкологічних захворюваннях. Імуностимуляція може бути специфічною — спрямованою на один клон клітин, або неспецифічною, тобто посилювати імунний захист загалом.

Імуносупресія — це пригнічення або припинення реакції на антиген шляхом супресії або елімінації певного клону імунокомпетентних клітин (специфічна імуносупресія) або вплив на всю імунну систему (неспеци­фічна). Такого ж ефекту можна досягти також за допомогою стимулювального впливу на Т-супресори або інші супресорні механізми. Метод застосовується переважно при автоімунних, лімфопроліферативних і алергічних захворюваннях, а також у реципієнтів органів і тканин.

Імунореабілітація — комплекс заходів, які сприяють підтримці ро­боти імунної системи на нормальному, збалансованому рівнях після про­ведення імунотерапевтичних заходів, перенесених захворювань та ін.

Імунотропними засобами називаються такі речовини, які можуть змінювати силу, характер чи спрямованість імунної відповіді, впливаючи на клітинні або гуморальні фактори імунної систе­ми. Але імунна система досить чутливо реагує на переважну більшість медикаментів при застосуванні їх у відповідних дозах (особливості імунотропного впливу деяких традиційних медикаментозних засобів подані у додатках). Тому на практиці під імунотропними засобами мають на увазі такі препарати, які мають виражений і прогнозований вплив на імунну відповідь й можуть бути використані для цілеспрямованої дії на імунну систему. Оскільки для її роботи характерна збалансованість і послідов­ність етапів реагування, то винятково важливим для імунотропних засо­бів є відповідність їх дії особливостям наявних імунологічних розладів.

Імунотропний ефект препарату залежать від початкового стану іму­нної системи, індивідуальних конституційних особливостей пацієнта, схеми призначення засобу.

Основні принципи призначення імунотропних препаратів:

1) призначення їх тільки при імунодефіцитних захворюваннях;

2) попереднє застосування дезінтоксикаційної терапії для покращення функції елімінаційних органів (ферменти, сорбенти, інфузійна терапія);

3) коректний вибір препарату залежно від ступеня порушення функції тієї чи іншої ланки імунітету і стадії патологічного процесу;

4) розрахунок оптимальної дози препарату;

5) визначення індивідуальної схеми введення;

6) контроль показників імунного статусу протягом лікування;

7) у дітей і осіб похилого віку необхідне дотримання принципу повільного поступового збільшення дози імунотропного препарату.

На сьогодні існує досить багато класифікацій імунотропних засо­бів.

Класифікація іму­нотропних засобів за походженням:

1. Препарати біологічного походження:

— тимоміметики (препарати тимусу): тималін, тактивін, тимоптин, вілозен;

— препарати кісткового мозку: мієлопід;

— препарати селезінки: спленін;

— імуноглобуліни, лейкоцитарний інтерферон;

— рослинні адаптогени;

— сорбенти рослинного та неорганічного походження.

2. Продукти генної інженерії:

— рекомбінантні інтерферони;

— рекомбінантні інтерлейкіни, колонієстимулювальні фактори і фа­ктор некрозу пухлин;

— моноклонові антитіла;

— рекомбінантні вакцини.

3. Препарати мікробного походження:

— вакцини з живих ослаблених або вбитих бактерій чи вірусів;

— продукти бактерійного або грибкового походження:

а) лізати (бронховаксом, риновак);

б) ліпополісахариди (пірогенал, продігіозан);

в) екстракти (біостим, рибомуніл, бронхомунал, імудон, респівакс);

г) дріжджові полісахариди (зимозан, нуклеїнат);

д) грибкові полісахариди (крестин, бестатин).

4. Синтетичні препарати:

— протипухлинні засоби (цитостатики, антиметаболіти, алкілюючі засоби);

— глюкокортикоїди;

— нестероїдні протизапальні і простагландини;

— гепарини;

— нуклеїнові кислоти та їхні похідні (тилорон, ізопринозин);

— вітаміни;

— сорбенти (засоби еферентної терапії).

Функціональна класифікація іму­нотропних засобів:

Імунодепресанти

І. "Великі" імунодепресанти:

1) цитостатики:

— антиметаболіти (антагоністи пурину і фолієвої кислоти);

— алкілюючі засоби;

— антибіотики;

— алкалоїди.

2) антилімфоцитарна сироватка і глобулін;

3) моноклонові антитіла;

4) високоселективні цитостатики (циклоспорин А, лефлюномід, такролімус).

II. Глюкокортикоїди.

III. "Малі" імунодепресанти:

1) похідні 4-амінохіноліни (делагіл, плаквеніл);

2) пеніциламін і препарати золота;

3) гепарини та інгібітори ферментів;

4) колхіцин;

5) нестероїдні протизапальні засоби (у великих дозах).

IV. Немедикаментозні методи імуносупресивного впливу:

1) хірургічне втручання (спленектомія, синовектомія);

2) іонізуюче опромінення (тотальне, локальне, екстракорпоральне) крові;

3) методи, що зумовлюють розвиток цитопенії (дренаж грудного про­току, елімінація лімфоцитів сепараторами).

Імуностимулятори

А. Специфічні

I. Активні:

1) вакцини (живі, вбиті, рекомбінантні);

2) анатоксини.

II. Пасивні:

1) сироватки;

2) імуноглобуліни;

3) моноклонові антитіла.

Б. Неспецифічні

I. Із переважним впливом на клітинну ланку: тимоміметики, левамізол, препарати селезінки.

II. Із переважним впливом на гуморальну ланку: препарати кістково­го мозку, мікробного та грибкового походження.

III. Із переважним впливом на синтез інтерферону: нуклеїнові кисло­ти, нестероїдні протизапальні.

4. Препарати із комплексним впливом на імунну систему: рекомбі­нантні лімфокіни, ізопринозин.