Лікування

1. Хірургічне видалення вогнищ актиномікозу та дренаж гнійного вмісту завжди є основою лікування. Однак навіть радикальна операція може давати часті рецидиви.

2. Необхідним є призначення антибіотиків. Ефективним було призначення природних пеніциліні, але через стійкість супутніх бактерій до пеніциліні доводилось призначати тривалі курси. Амінопеніциліни виявились більш ефективними, але вони інактивуються ферментом бета-лактамазою, що продукують бактерії у вогнищі ( стафілококи, грам-негативні бактерії. Тому найбільш ефективним антибактеріальним засобом на сьогодні є амінопеніциліни, які захищені клавулановою кислотою та сульбактамом. Терапією вибору є комбінація захищених амінопеніцилінів з метронідазолом та гаміногликозіди (гентаміцин та тобраміцин). Слід зазначити, що окремий прийом кліндаміцина або метронідазола без призначення амінопеніцилінів або цефалоспоринів не є ефективним.

3. Імунотропне лікування може бути призначене після консультації імунолога та проведення імунологічного обстеження у разі неефективності вище зазначених методів лікування. Враховуючи пригнічення вродженого та набутого клітинного імунітету при актиномікозі доцільним є призначення імунотропних препаратів, що діють на ці ланки імунітету. До них належать такі сучасні препарати, як поліоксидоній, імунофан, нуклеїнат, лікопід.

4. До комплексного лікування глибоких мікозів відносять імунотерапію актинолізатом, який являє собою свіже приготовлений фільтрат культуральної рідини актиноміцетів. Актинолізат призначають 2 рази на тиждень по 3 мл. На курс проводиться від 10 до 25 ін’єкцій.

5. Крім актинолізата застосовували актиноміцетну полівалентну вакцину, яку вводили у шкіру згинальної поверхні передпліччя у зростаючих дозах від 0,1 мл, додаючи 0,1 мл при кожному наступному введенні, курсова доза складає 20 ін’єкцій. Сформований після повторних введень імунітет допомагає подолати інфекцію.

    

Сифіліс

Сифіліс – хронічне інфекційне захворювання, що викликане блідою трепонемою. При вродженому сифілісі збудник потрапляє в організм плоду через плаценту від хворої матері. При набутому сифілісі зараження відбувається через шкіру та слизові оболонки шляхом прямого контакту ( частіше статевого) та через предмети, забруднені виділеннями хворого які мають збудника. Зараження може відбутися і через медичні інструменти, в тому числі стоматологічні (наконечники та зеркала). Якщо вони не пройшли достатньої дезінфікуючої обробки. Умовою зараження є пошкодження рогового шару шкіри або епітелію слизової оболонки. Зараження може відбутися і при безпосередньому попаданні збудника у кров, наприклад через рану на руках лікаря при операціях.

Стоматологи та гінекологи можуть заразитися при лікуванні хворих. Найбільш заразними є хворі з активними проявами сифілісу в первинний та вторинний періоди сифілісу при локалізації в порожнині рота та на статевих органах.

Бліда трепонема швидко проникає в організм по лімфатичній системі і через 1-2 доби сягає реґіонарних лімфовузлів. Середній інкубаційний період сягає 21-28 днів.

Клініка

Первинний сифіліс

Первинна сифілома або твердий шанкр, виникає на місці первинного проникнення інфекції та локалізується на червоній каймі губ, рідше на слизовій оболонці рота (на язиці, мигдаликах та інших ділянках). Вигляд твердого шанкра може бути типовим або мати вигляд невеликої ерозії, тріщини з незначним інфільтратом в основі. В мигдаликах твердий шанкр може мати вигляд безболісного збільшення і ущільнення одного мигдалика, на язиці виглядати, як обмежене ущільнення, на десні - як ерозія. Регіональні лімфовузли збільшуються, хрящоподібно ущільнюються, безболісні при пальпації, не спаяні між собою та з оточуючими тканинами. У несанованій порожнині рота твердий шанкр може ускладнюватись стафілококовою інфекцією. В таких випадках клінічна картина перестає бути типовою, з’являється болісність та гнійний ексудат.

Вторинний сифіліс.

Слизова оболонка порожнини рота уражається часто при вторинному сифілісі. Прояви на слизовій рота появляються одночасно із шкірними, але можуть бути ізольованими. На цій стадій у роті виникають зазвичай дві форми ураження : плямистий ( макульозний) сифілід та папульозний сифілід, рідко – пустульозний сифілід. Плямистий сифілід локалізується у зіві і на м’якому піднебінні у вигляді чітко обмежених яскраво червоних плям. Папульозний сифілід – це найчастіша форма ураження порожнини рота, особливо у курців та при травмах. Папули легко піддаються ерозії при намаганні їх видалити. Папули та ерозії мають у своєму складі значну кількість блідих трепонем. При несанованій порожнині рота клінічна картина набуває вигляду стоматиту та ангіни Венсана.

Пустульозний сифілід зустрічається рідко в порожнині рота, зазвичай у ослаблених хворих і проявляється інфільтратом, що переходить у язву з некротично-гнійним нальотом.

Третинний сифіліс.

Він починається через 3-5 років після зараження і може продовжуватися десятиліттями. Слизова оболонка вражається часто у вигляді двох форм: гумми та пухирчатого сифіліду. Гумми локалізуються на м’якому та твердому піднебінні рідко на язиці. В ценрі гумми утворюється кратероподібна язва. Язви можуть вторинно інфікуватись стрептококовою інфекцією та фузоспірохетозом. Болючість гумм виражена помірно. Специфічний інфільтрат заміщується фіброзною тканиною, склерозується, бувають атрофічні язви.

Пухирцевий сифілід локалізується га губах. Альвеолярних відростках та піднебінні і має вигляд дрібних безболісних пухирців синюшно-червоного кольору. Сифілітичні пухирці існують роками,, але менше ніж при туберкульозі. Після загоєння на рубцях не появляються нові пухирці. Рубці при сифілісі більш грубі, ніж при туберкульозному вовчаку. Регіональні лімфатичні вузли при третинному сифілісі можуть не реагувати або давати неспецифічну реакцію на активацію вторинної інфекції. Виявити бліду трепонему у вогнищах третинного сифілісу неможливо. Реакції Васермана та осадкові реакцію бувають позитивними у 50-80% випадків, реакції імунофлюорисценції та імобілізації блідих трепонем позитивні у 100% випадків.