2.4. Механізми економічного управління туристичним бізнесом

Механізми економічного управління туристичним бізнесом визначаються тим особливим місцем, яке цей бізнес займає в еко­номічному комплексі країни (регіону).

Якщо економічний комплекс розглядати як історично сфор­мовану систему пов'язаних між собою суспільним поділом праці і формами власності секторів, галузей і сфер діяльності в певних те­риторіальних межах (регіон, країна, увесь світ), то туризм відно­ситься до сфери обслуговування, хоча часто вживається в значенні галузі діяльності. Однак до загальнодержавного класифікатора га­лузей народного господарства (ЗК ГНГ) туризм допоки не введено.

Суб'єкти туристичної діяльності як самостійні господарюючі структури утворюють сферу туристичного обслуговування насе­лення, яка називається туристичним бізнесом у межах країни, регіо­ну або всього світу.

Сутність механізму економічного управління визначається тим, що управління - це процес впливу на об'єкт управління з ме­тою одержання певного результату. Таким результатом в економіч­ному управлінні підприємством виступає прибуток. Постійне одер­жання прибутку не є випадковістю, а виступає результатом плано­вої діяльності.

Основним важелем економічного впливу на об'єкт управлін­ня є план. Тому під економічним управлінням розуміється перспек­тивне (стратегічне), поточне та оперативне планування, а також ор­ганізація і контроль за виконанням планів. Результатом планування є відповідна документація, тобто система планів, у якій відбиті всі види планованих завдань у формі системи показників на певний період. Планові показники є основою для ув'язування стратегій, ці­лей і завдань діяльності підприємства.

Стратегічне планування характеризується такими методоло­гічними особливостями:

- адаптивністю планів, що проявляється в їх гнучкості та легкому пристосуванні до невизначеності змін зовнішнього середо­вища (стратегічний план визначає основний напрям діяльності підприємства на тривалий період часу, а невпинні зміни ділових і со­ціальних обставин викликають необхідність його коригування);

- суб'єктивним характером підходу до умов невизначеності й ризику (стратегічний план грунтується на обширних досліджен­нях і фактичних даних, що потребує всебічного моніторингу діяль­ності підприємства, ринку його товарів, конкуренції тощо);

- спрямованістю на перспективи розвитку підприємства в єдиній системі туристичного бізнесу;

- широким залученням обґрунтованої стратегічної бази да­них про розвиток туризму в країні та світі.

Економічне управління будується на цілеспрямованих рі­шеннях, що приймаються на основі аналізу та багатоваріантних економічних розрахунків на майбутній (плановий) період з ураху­ванням індикативного планування, яке має характер рекомендацій (побажань) загальнодержавного або регіонального рівнів. Державні програми (плани) є орієнтирами для розробки конкретних планів кожним суб'єктом підприємництва. Сутність економічного управ­ління суб'єктом господарювання полягає в розробленні планів ро­боти та заходів забезпечення їхнього виконання на велику, середню і малу перспективи.

Отже, економічне управління туристичним бізнесом зводить­ся до розроблення стратегії і тактики туристичної діяльності суб'єк­тів підприємництва. Воно передбачає раціональне використання ту­ристичних ресурсів за критерієм економічної доцільності. У плані має бути чітке визначення того, що, скільки і за якими цінами купу­вати, щоб після комплектування туристичного продукту вигідно для себе його продати.

Передумовами планування виступають результати аналізу ді­яльності підприємства за передплановий період. Об'єктом плану­вання діяльності туристичного підприємства є обґрунтування сис­теми показників, у якій виражаються результати виробництва турис­тичних послуг, комплектування, реалізації та споживання туристич­ного продукту за певний проміжок часу.

На етапі аналізу розглядаються зовнішні та внутрішні умови (фактори), що впливають на діяльність підприємства, оцінюється ступінь впливу цих факторів на показники, що плануються.

Постановка альтернативних завдань, з одного боку, є ре­зультатом аналізу, а з іншого - потребує багатоваріантності розрахунків. Тому альтернативні розрахунки виступають третім етапом економічного управління, у результаті якого визначаються очікувані економічні результати від різних варіантів планових дій.

Альтернативні розрахунки забезпечують вибір кращого ва­ріанта для ухвалення рішення, яке на наступному етапі втілюється в плани.

Розробка планів - це обґрунтування на майбутній період еко­номічних завдань за прийнятим варіантом планування та внесення їх в документ, який називається планом. У плані економічної діяль­ності підприємства фіксується програма дій окремих його структу­рних підрозділів і всього підприємства в цілому.

Виконання планів - це втілення планових завдань у роботу підприємства, яке є основним функціональним етапом економічно­го управління діяльністю підприємства.

Конкретна діяльність підприємства відображається у звітнос­ті. Складання звітів являє собою опис отриманих економічних результатів діяльності з виконання планових завдань підприємства за певний період.

Завершується економічне управління контролем виконання планів. Контроль - це порівняння звітних показників із плановими за відповідний період, виявлення відхилень і подача на аналіз.

Отже, економічне управління - це цілеспрямований вплив на діяльність підприємства через систему планових завдань і розробку заходів щодо їхнього виконання та контролю, а планування слід розглядати не тільки як процес розробки завдань на перспективу та контролю за їх виконанням, а й як економічну категорію. У значен­ні економічної категорії планування являє собою економічні відно­сини щодо отримання, оброблення та використання інформації в процесі обгрунтування ефективних заходів досягнення стратегічної мети діяльності через виконання тактичних завдань різного за ієрархією рівня управління підприємством.

Оскільки кожен суб'єкт туристичної діяльності в умовах рин­ку виступає як відкрита система, яка взаємодіє із зовнішнім (навко­лишнім) середовищем, то планування спрямоване на подолання не­визначеності зовнішнього середовища.

Взаємодія туристичних підприємств із навколишнім середо­вищем має двоїсту спрямованість. З одного боку, туристичні під­приємства одержують із зовнішнього середовища всі необхідні ре­сурси, а з іншого - передають у зовнішнє середовище результати своєї діяльності як позитивні, так і негативні (шкідливі для екології, історичних пам'яток, заповідних зон і т.п.).

Навколишнє середовище в широкому розумінні - це сукуп­ність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природ­них умов, національних і міждержавних структур, а також інших зовнішніх для підприємства умов і факторів.

Характер впливу зовнішнього середовища на економічне управління підприємством залежить від тісноти взаємозв'язків. За цією ознакою виділяється мікро- і макросередовище.

Зовнішнє мікросередовище - це середовище прямого впливу на діяльність туристичного підприємства. До нього відносяться по­стачальники туристичних послуг, споживачі турпродукту й окре­мих послуг, посередники при закупівлі туристичних ресурсів і про­дажу готового до споживання турпродукту (послуги), конкуренти, державні органи регулювання та контролю, фінансово-кредитні установи, контактні аудиторії.

Контактна аудиторія - це група юридичних і фізичних осіб, яка виявляє реальний і потенційний інтерес до підприємства або впливає на його здатність досягати поставлених цілей.

Підприємство в зовнішньому мікросередовищі виступає сис­темоутворюючим центром, який має зворотний вплив на це сере­довище. Усі фактори мікросередовища повинні ретельно вивчатися і враховуватися в процесі економічного управління. Важливим за­собом спостереження, узагальнення й аналізу факторів мікросере­довища з метою використання при плануванні діяльності туристич­них підприємств є моніторинг.

Зовнішнє макросередовище - це середовище непрямого впли­ву на діяльність туристичного підприємства. Серед факторів такого середовища головними є природно-кліматичні, демографічні, науко­во-технічні, загальноекономічні, екологічні, політичні і міжнародні.

Особливе значення при врахуванні зовнішнього середовища в процесі планування діяльності підприємств туризму має наяв­ність і достовірність інформації. Зовнішнє середовище для еконо­мічного управління туристичним бізнесом має не менше значення, ніж внутрішні умови підприємницької діяльності.

При стратегічному й поточному плануванні найчастіше ви­користовується два підходи: прямий і зворотний.

При прямому підході до планування використовуються реа­льно сформовані вихідні фактори і передумови, на основі яких ви­значаються завдання на плановий період. У прямих розрахунках використовуються результати, отримані в передплановому періоді. Вони екстраполюються з урахуванням передбачуваних змін на пла­новий період. Результат планових розрахунків визначається умова­ми функціонування підприємства в передплановому періоді та мо­жливими їх змінами.

При зворотному підході до планування виходять з бажаного (цільового) результату, а потім на основі цільових завдань розроб­ляють заходи, які забезпечать їхнє виконання. Зворотний процес планування здійснюється програмно-цільовим методом.

Можлива також інтеграція «прямого» і «зворотного» підходів до планування, при якій спочатку проектується ймовірне майбутнє, а потім узгоджується із сучасними й майбутніми факторами. При обох підходах мета діяльності знаходиться на вершині ієрархії пот­реб підприємства. На другому рівні ієрархії розміщуються різні фак­тори (внутрішні та зовнішні), що впливають на результат планування діяльності підприємства. План діяльності підприємства має силу наказу для його виконавців. У кожному плані мета діяльності кіль­кісно виражається системою абсолютних і відносних показників. У планах передбачаються також засоби досягнення поставленої мети, етапи та терміни виконання завдань, виконавці планів за видами ро­біт і строками, методи та засоби контролю за виконанням плану.