2.2. Види базових економічних стратегій діяльності підприємств

Теорія і практика підприємницької діяльності виділяють три види базових економічних стратегій - це виживання, стабілізація та розвиток.

Кожна з цих стратегій визначається рівнем досягнутої (за­планованої) рентабельності та життєвим циклом товарів (послуг).

Стратегія виживання характерна для підприємств, які знахо­дяться в кризовому стані через збитковість. Для виходу зі стану збит­ковості стратегія виживання в порядку захисту повинна передбачити заходи, спрямовані на одержання прибутку в найкоротший терм н. При цьому вирішуються такі завдання: що запропонувати ринкові ту­ристичних послуг, а від чого відмовитись, які функціональні стратегії використовувати для переходу до рентабельної діяльності. Тому при розробці економічної стратегії, спрямованої на вихід підприємства із кризового стану, необхідно провести таку роботу:

> переглянути маркетингову політику як основу пошуків додаткових можливостей збільшення обсягів реалізації товарів і послуг;

> організувати діяльність на засадах логістики;

> створити умови жорсткої економії витрат;

> удосконалити методи управління і провести, при необхід­ності, радикальні кадрові зміни;

> визначити критичні для підприємства обсяги комплекту­вання і реалізації турпродукту та надання окремих послуг.

Стратегія стабілізації є наступально-захисною. Вона вико­ристовується в умовах коливання прибутковості підприємства від збитковості до рентабельності і навпаки. Для здійснення стратегії стабілізації необхідно:

- ощадливо використовувати ресурси, щоб швидше стабілі­зувати рентабельність як мінімум на досягнутому рівні;

- домогтися позитивних зрушень в реалізації турпродукту та розширенні ринків збуту з орієнтацією на швидке пожвавлення ді­яльності;

- обґрунтувати програму фінансової стабілізації підприємст­ва шляхом вишукування ефективних внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування інноваційної діяльності.

Стратегія розвитку (росту) найбільш приваблива як для самого підприємця, так і для його інвесторів. Вона є наступальною і передбачає сукупність окремих стадій та адекватних їм проміжних стратегій загального життєвого циклу росту, а саме - початкову стратегію, стратегію проникнення і розширення ринку, стратегію прискореного росту і, нарешті, стратегію переходу до нового витка розвитку, який знову має початок і всі наступні стадії (стратегії).

Найбільш розповсюдженими в практиці туристичного підприємництва є стратегії розвитку, пов'язані з оновленням туристичного продукту на якісно вищому рівні, розширенням ринку турис­тичних послуг підприємства та використанням нових технологій обслуговування туристів.

Економічна наука виділяє чотири групи стратегій розвитку, які в туризмі мають специфічні особливості.

До першої групи відносяться стратегії концентрованого рос­ту, що ґрунтуються на зміні туристичного продукту або ринку ту­ристичних послуг. У цьому випадку підприємство повинне поліп­шити туристичний продукт або перейти до розробки нового, знай­ти можливості для зміцнення свого положення на ринку або від­шукати нішу на новому ринку туристичних послуг.

До другої групи стратегій росту відноситься інтегрований розвиток, що передбачає розширення туристичної діяльності за ра­хунок доповнення туристичних послуг новими видами.

Третьою групою стратегій росту є стратегії диверсифікації туристичної діяльності. Вони застосуються в тому випадку, якщо підприємства не можуть розвиватися на діючому ринку туристич­них послуг зі своїм турпродуктом.

До четвертої групи стратегій розвитку туристичної діяльності відносяться стратегії перегрупування сил з метою підвищення ефек­тивності. У таких випадках потрібна структурна перебудова діяль­ності, спрямована на оновлення туристичного продукту відповідно до змін ринкового попиту. Ця стратегія пов'язана з відновленням туристичної діяльності підприємства на якісно вищому рівні.

Великі туристичні підприємства можуть одночасно застосо­вувати декілька видів стратегій розвитку.

На основі оцінки діючої економічної стратегії кожне підприєм­ство обґрунтовує свою базову стратегію за відповідною процедурою.

Отже, обґрунтування та реалізація економічної стратегії під­приємства охоплює організацію стратегічного передбачення, яке ви­магає систематичного удосконалення методів розробки нових та ефек­тивного коригування діючих стратегій, що потребує підвищення професіоналізму як розробників, так і виконавців стратегічних рі­шень.