1.5. Правові основи організації туристичного бізнесу в Україні

Туристичний бізнес належить до підприємництва сфери на­дання послуг населенню (споживачам).

Правові основи та організаційні форми підприємництва виз­начають «правила гри», створюють правовий фундамент бізнесу, забезпечуючи йому перспективи розвитку на законній основі.

Правове регулювання підприємницької діяльності в нашій країні здійснюється ланцюгом законів (їх нараховується понад 60), указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласних і місцевих органів влади, а також міжнарод­ними договорами й угодами, в яких бере участь Україна.

До основних законодавчих актів відносяться: Конституція України, Цивільний і Господарський кодекси, Закон України «Про внесення змін до закону України «Про туризм».

Центральним органом індикативного планування та регулю­вання є Міністерство культури і туризму України, Міністерство ку­рортів і туризму АРК та Державні служби туризму на місцях. Ці органи забезпечують єдиний підхід до планування туристичного біз­несу, сертифікації послуг, ліцензування діяльності підприємств і захисту прав споживачів туристичних послуг.

Умовами здійснення підприємницької діяльності в туризмі є:

- ліцензування туристичної діяльності. З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності, забезпечен­ня захисту прав і законних інтересів громадян, а також захисту до­вкілля та підвищення рівня туристичного обслуговування здійсню­ється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності;

- державна реєстрація суб'єктів підприємництва за місцем пе­ребування підприємця. Зареєстровані суб'єкти вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ). Після реєстрації відкриваються рахунки в банках;

- сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності;

- встановлення готелям, закладам харчування і курортним закладам відповідної категорії;

- страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок;

- наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці;

- майнова відповідальність суб'єктів підприємництва за ви­користання туристичних ресурсів;

- право припинення підприємницької діяльності.

Починаючи з 2004 р., в Україні введена фінансова гарантія цивільної відповідальності туроператора і турагента перед своїми туристами за збитки, що можуть бути їм заподіяні в разі виникнен­ня обставин неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання цих підприємств банкрутами. Мінімальний розмір фі­нансового забезпечення (гарантія банку або іншої кредитної уста­нови) туроператора з усіма видами туризму передбачено в сумі, ек­вівалентній не менше ніж 20 тисяч евро, туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, - в сумі не менше ніж 10 тисяч євро, а турагента - не менше 2 тисяч євро.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі неплато­спроможності чи порушення процесу про банкрутство туроперато­ра (турагента), здійснюється відповідною кредитною установою-гарантом на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслу­говування (ваучера) та документів, які підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов'язань.

Загальною умовою підприємництва є державна гарантія на­дання рівних прав і можливостей щодо формування й використання всіх видів суспільних ресурсів. Держава також розробляє політику, стратегію і тактику туристичної діяльності на основі концепції і програми розвитку туризму. Нині виконується Державна програма розвитку туризму в Україні, яка охоплює період 2002-2010 років.

Крім того, держава підтримує туристичне підприємництво такими способами і засобами:

а) надання відповідно до законодавства України земельних ді­лянок і окремих об'єктів туристичних дестинацій (природно-рекреа­ційних і туристично-екскурсійних ресурсів країни). Наприклад, при­родно-заповідний фонд Донецької області нараховує 109 об'єктів, серед яких особливим попитом користуються такі туристично-екскурсійні об'єкти, як:

> історико-архітектурний заповідник «Святогір'я»;

> культурно-архітектурні споруди в м. Артемівську;

> художній музей відомого живописця А.І. Куїнджі в м. Маріуполі;

> степовий заповідник «Кам'яні Могили» та багато інших.

.б) сприяння матеріально-технічному забезпеченню та інфор­маційному обслуговуванню туристичного бізнесу;

в) підготовка і підвищення кваліфікації кадрів для туристич­ної діяльності;

г) стимулювання інноваційних проектів, забезпечення конку­ренції і недопущення монополізму в туризмі.

Державне регулювання туризму охоплює систему важелів прямого та непрямого впливу (рис. 2.3).

Утручання держави в підприємницьку діяльність туристич­них структур, крім передбачених законом, заборонено