Основні гігієнічні вимоги до освітлення спортивних споруд

У багатьох видах спорту тренувальна і спортивна діяльність спортсменів супроводжується значною напругою у них зорового аналізатора, особливо його периферичної ланки — очі. Різка перевтома очей може виникати у них при недостатньому або нераціональному освітленні, що призводить до зниження спеціальної спортивної працездатності, будучи, у свою чергу, одній з причин спортивного травматизму.

У спортивних спорудах застосовується природне і штучне освітлення. Освітлення спортивних споруд повинне відповідати наступним основним гігієнічним вимогам, а саме:

достатнім по рівню, рівномірним, без блескости;

спектр штучного освітлення повинен наближатися до денного світла;

штучне освітлення повинне бути рівномірним, немерехтливим.

Одиницею освітленості вважається люкс (лк) — освітленість 1 м2 поверхні, на яку падає і рівномірно розподіляється світловий потік в 1 люмен (одиниця світлового потоку). Пряме природне освітлення повинні мати спортивні зали, зали ванн басейнів, криті катки, кабінети лікаря, службові приміщення.

Основний показник реального рівня природного освітлення спортивної споруди — коефіцієнт природної освітленості (КЕО).

Коефіцієнт природної освітленості — це відношення освітленості спортивної споруди в конкретній крапці до рівня зовнішньої освітленості, виражене у відсотках.

Природне освітлення спортивних споруд. Його джерело — сонячні промені. Рівень природного освітлення спортивних споруд залежить від їх орієнтації, пристрою і площі вікон, якості і чистоти шибки. Оптимальною висотою верхнього краю вікон від стелі приміщення, що забезпечує найбільш глибоке проникнення сонячного світла в спортивне приміщення, вважається відстань 15—30 див. Підвіконня повинні розташовуватися не нижче 0,75—0,9 м від підлоги приміщення. У спортивних залах віконні отвори розміщуються в подовжніх стінах, з підвіконнями на рівні не нижче 2 м від підлоги. У спортивних залах передбачається бічне освітлення тільки в одному із стенів, при цьому не допускається його західна і південно-західна орієнтація.

Ще один з широко вживаних в гігієнічній практиці показників освітленості спортивних споруд — світловий коефіцієнт. Це відношення загальної площі вікон до загальної площі підлоги спортивної споруди. Світловий коефіцієнт виражається дробом, в чисельнику якої — загальна площа вікон (без рам і віконних палітурок) (м2), в знаменнику — загальна площа підлоги (м2).

Для спортивних залів світловий коефіцієнт складає не менше 1/6, для плавальних басейнів — 1/5—1/6, роздягалень, душевых- 1/10-1/11.

Штучне освітлення спортивних споруд. Для цього використовуються люмінесцентні лампи.

Порівняно з лампами розжарювання люмінесцентні лампи мають наступні основні переваги:

• їх світловий спектр значно ближче до сонячного, чим у ламп розжарювання;

• вони дають «м'якше», розсіяне і рівномірне світло з майже повною відсутністю тіней і відблисків на освітлюваній поверхні;

• їх яскравість у багато разів менше, ніж у ламп розжарювання (це дозволяє застосовувати їх в спортивних спорудах без абажурів).

Відповідно до гігієнічних нормативів коефіцієнт пульсації рівня освітленості на площинних спорудах для спортивних ігор не повинен бути більше 15%, тенісу і хокею — не більше 10%, легкої атлетики, бігу на ковзанах і фігурного катання - не більше 20%.

Освітленість спортивних споруд оцінюється в горизонтальній, а в деяких спортивних спорудах і у вертикальній площинах. Мінімальною рівень горизонтальної освітленості спортивних залів, в басейнах (на поверхні підлоги залу і поверхні води басейну) повинен бути відповідно не менше 150 і 50 лк, спортивних арен — не менше 1000 лк, трибун для глядачів — 500 лк.