Гігієнічні віково-статеві нормативи рухової активності школярів

Гігієнічна норма рухової активності школярів — це науково обгрунтовані, кількісні її параметри, які відповідають біологічній потребі організму, що росте, в рухах і, реалізовуючись в повсякденному житті, сприяють гармонійному фізичному розвитку, збереженню і зміцненню здоров'я школярів.

У кожного школяра індивідуальна потреба в добовій руховій активності. Вона залежить від віку, підлоги, стану здоров'я, індивідуально-типологічних особливостей вищої нервової діяльності, місцевих кліматичних умов, організації учбово-виховного процесу, режиму дня і багатьох інших чинників. Міру рухової активності, що враховує всі перераховані індивідуальні особливості і що робить сприятливий вплив як на клітинному, тканинному і органному рівні, так і на рівні цілісного організму, слід називати гігієнічною нормою. При гігієнічно оптимальній величині рухової активності досягається гармонійна взаємодія в системі «організм — навколишнє середовище».

Біологічними критеріями оптимальної рухової активності вважаються економічність і надійність функціонування всіх систем організму, його здатність адекватно реагувати на постійно змінні соціальні, біологічні і гігієнічні умови навколишнього середовища. Порушення гомеостатичної рівноваги організму, надмірна напруга механізмів саморегуляції його ведучих адаптивних систем, що виявляються в його неадекватних пристосовних реакціях, указують на невідповідність рухової активності величині її гігієнічної норми.

Гігієнічна норма добової рухової активності по кожному показнику є певною межею — від мінімально необхідної величини (нижня межа) до максимально допустимою (верхня межа). За межами даних величин рухова активність оцінюється або як гіпокінезія, або як гіперкінезія. Приводимо шкалу оцінки добової рухової активності дітей і підлітків по шести віково-статевих групах.

Примітка. Перші рядки — енерговитрати, Мдж; другі — локомоции, тис. кроків; треті — тривалість рухового компоненту, ч.

Застосування цих і подібних (табл. 54) гігієнічних нормативів вчителем фізичної культури дозволить на науковій основі розробляти нові або удосконалювати традиційні форми організації фізичного виховання школярів, оптимізувати їх рухову активність, щоб досягти максимального оздоровчого ефекту.

Маючи в своєму розпорядженні кількісну характеристику добової рухової активності школяра, можна передбачити її можливе і найбільш вірогідний вплив на його організм.

Гігієнічне нормування циклічних навантажень

У фізичному вихованні школярів використовується великий арсенал фізичних вправ як циклічного (біг, плавання, лижні гонки і ін.), такого ациклічного (стрибки, метання, підтягання і ін.) і ігрового характеру. В процесі занять фізичними вправами найбільше значення має обгрунтування нормування фізичних навантажень циклічного характеру, що формують фізичну витривалість школярів, оскільки вони викликають найбільшу напругу вегетативних функцій організму. Навантаження ациклічного характеру, що формують головним чином силу, координацію, спритність і інші фізичні якості, викликаючи значно меншу напругу вегетативної сфери, надають і меншу тренуючу дію на організм.

До циклічної діяльності відноситься така фізична діяльність, при якій дії, однакові по структурі, стереотипно повторюються. Зі всіх видів циклічної діяльності біг для дітей — найприродніший вид руху, тому бігові навантаження широко застосовуються в оздоровчих цілях.

Вони сприяють розвитку загальної витривалості, підвищують фізичну працездатність, збільшують функціональні резерви і розширюють адаптаційні можливості дитячого організму до чинників зовнішнього середовища.

Під витривалістю розуміють здібність людини до тривалого виконання якої-небудь фізичної діяльності без зниження її ефективності. Показником витривалості служить час, протягом якого людина може підтримувати задану інтенсивність фізичного навантаження. Для вимірювання витривалості використовують прямий і непрямий способи. При прямому способі школяру пропонують виконати яке-небудь завдання, наприклад бігати з певною швидкістю, і встановлюють граничний час праці до початку зниження швидкості бігу з даною інтенсивністю. Застосовуючи цей метод, В. Г. Фролов показав, що хлопчики 7 років можуть пробігти із швидкістю 60 % від максимальної 864 м, а дівчатка — лише 715м.

Цей спосіб складний і вимагає спеціальної апаратури, тому частіше використовують непрямий метод. Прикладом може служити звичайне в спортивній практиці визначення витривалості за часом пробіжки якої-небудь достатньо довгої дистанції, наприклад в бігу на 3, 5 км. і більш.

Витривалість до бігових навантажень залежить від багатьох чинників, зокрема від функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем організму, а також стійкості до несприятливих зрушень, що виникають у внутрішньому середовищі організму і в центральній нервовій системі в процесі тривалої напруженої роботи.

Витривалість розвивається при виконанні фізичних навантажень, які надають більшу дію на організм що займається в порівнянні з тим, яке він звик легко переносити. В результаті організм адаптується до невеликого стомлення, що викликається поступово збільшуваним об'ємом роботи, підвищується здатність бігти триваліший час і швидше відновлювати сили після фізичних навантажень.

Тренування, в якому велика увага приділяється вправам, направленим на розвиток витривалості, в раціональному поєднанні з іншими засобами загальної фізичної підготовки сприяє підвищенню рівня розвитку не тільки витривалості, але і швидкості, сили і швидкісно-силових якостей. Це пояснюється тим, що між основними фізичними якостями існує тісний функціональний зв'язок і взаємообумовленість.

Витривалість — одна з найважливіших фізичних якостей дітей шкільного віку, розвиток якого сприяє підвищенню не тільки загальної фізичної підготовленості і фізичної працездатності дітей і підлітків, але і функціональних резервів організму, що росте, розширює його адаптаційні можливості і підвищує опірність до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища.

Для визначення гігієнічно оптимальних фізичних навантажень школярів при заняттях фізичною культурою з метою підвищення її оздоровчої ефективності використовують такі фізичні навантаження, які забезпечують максимальний тренуючий і розвиваючий вплив.

Враховується не тільки досягнутий в конкретному віці рівень розвитку фізіологічних функцій (функціональна готовність), але і «зона найближчого розвитку» з деяким перевищенням оптимуму і виключенням надмірних, екстремальних навантажень (Д.С.Виготський, A.A.Аршавский).

На підставі відмінностей в реакціях серцево-судинної системи на стандартне велоэргометрическую навантаження вдалося встановити, що рівень фізичної підготовленості 8-річних хлопчиків значно вищий, ніж 7-річних, і тому рекомендується розвивати витривалість дітей починаючи з 6 років (Л. Р. Евсєєв). Інтенсивне зростання витривалості у дітей наголошується в період від 8 до 9 років. Тому для розвитку витривалості найбільш сприятливий вік 9—11 років.

При вивченні залежності «скорость—время» для дітей 9—10 років виділено 4 зони потужності:

1) максимальна потужність роботи протягом 9 з;

2) субмаксимальна потужність роботи протягом 9 з — 1,5 мін;

3) велика потужність роботи протягом 1,5—25 мін;

4) помірна потужність роботи протягом більше 25 мин.

Гігієнічно оптимальній для розвитку витривалості школярів вважається швидкість бігу, що становить 60—80% від критичної, тобто 2,5—3 м/с, низькою — 2, помірною — 2,5, середньою — 3, близькою до критичної — 3,5, надкритичної — 4 м/с.

Гігієнічно оптимальна тривалість бігу — 60 % від його максимальної швидкості. Для 11-річних хлопчиків вона складає лише 2,5 — 3,5 мин.

При вивченні максимальної працездатності дітей було встановлено, що максимальна ЧСС не залежить від віку, вона практично однакова у дітей і дорослих, складаючи 190—200 уд/мин.

Граничні її величини після роботи максимальної потужності знаходяться в межах 196—202 уд/мин у хлопців, 203—206 уд/мин у дівчат. На стандартні навантаження (однакові по величині) молодші діти відповідають великими функціональними зрушеннями серцево-судинної системи, одночасно у них наголошується коротший відновний період.

При фізичних навантаженнях, не відповідних віковому рівню розвитку рухових якостей, відновний період у дітей длительнее, чим у дорослих.

Стан аеробного обміну багато в чому визначає витривалість дитини. Для дітей оптимальні навантаження помірної інтенсивності, що виконуються при сприятливому співвідношенні величин кисню, що поступив в легені, транспортувався кров'ю і споживаного тканинами. Поглинання кожного літра кисню у дітей забезпечується меншими порівняно з дорослими об'ємами вентильованого повітря і циркулюючої крові.

Чим вище МПК, тим вище фізична працездатність людини. Вікові зміни енергетичного обміну пов'язані з перерозподілом відносних величин в сумарний обмін теплопродукции органів і тканин, що мають різну метаболічну активність. З віком зменшується відносна вага високоактивних внутрішніх органів і підвищується відносна вага малоактивної жирової м'язової тканини. Збільшення внеску скелетних м'язів в сумарний обмін — причина зниження інтенсивності обміну у спокої.

З віком підвищується значення анаеробних механізмів в енергетичному забезпеченні. У 16—17-річних підлітків 14% енергій утворюється анаеробним шляхом, тоді як у 9—10-річних це джерело енергії практично не використовується. Ступінь забезпеченості киснем при напруженій м'язовій роботі тим вище, чим менше вік людини. Молодші школярі не пристосовані до роботи великої потужності, але навантаження помірної потужності виконують досить добре. Фізична працездатність дітей 3—16 років з розрахунку на 1 кг маси тіла достовірно підвищується до 7 років і практично не міняється впродовж шкільного віку починаючи з 10 років.

Зрушення артеріального тиску систоли і діастоли у дівчаток у всіх вікових групах виражені більшою мірою, чим у їх однолітків. Чіткі статеві відмінності в реакції артеріального тиску на бігові навантаження спостерігаються лише в 14—15 років. Ці реакції виражаються в значно великих зрушеннях функціонального стану серцево-судинної системи у дівчаток в основному за рахунок різкого падіння артеріального тиску діастоли і повільнішого його відновлення. Причому у школярок 13-15 років в порівнянні з молодшими школярками ця реакція значно більш виражена — повільніше відновлюється пульсовий тиск.

У дівчаток 13—15 років після бігу на дистанції із швидкістю 3 м/с наголошувалося значне, а при бігу із швидкістю 3,5 м/с надмірна напруга серцево-судинної системи, що свідчить про неадекватність таких навантажень для школярок цього віку. Відомо, що зрушення артеріального тиску систоли і діастоли під впливом дозованого фізичного навантаження у дівчаток у всіх вікових групах виражені більшою мірою, чим у хлопчиків, особливо в 14—15 років. Це виражається у великих зрушеннях у функціональному стані серцево-судинної системи, в основному за рахунок різкого падіння артеріального тиску діастоли і повільнішого його відновлення. Причому у школярок 13—15 років в порівнянні з молодшими школярками ця реакція значно більш виражена: у них повільніше відновлюється пульсовий тиск.

Приводимо зразкові гігієнічні норми фізичних навантажень для хлопчиків.

Одним з критеріїв при нормуванні фізичних навантажень служить кратність підвищення енергетичного обміну в порівнянні з рівнем основного обміну

Класифікація фізичних навантажень по тяжкості у дітей і дорослих не співпадає. Так, у дорослих робота вважається важкою, якщо енерговитрати в 3 рази вищі, ніж у спокої. У дітей вона вважається легкою навіть при 4—6-кратному перевищенні обміну, при 7— 9-кратному — середній тяжкості, а при 10-кратному і більш — важкою. Це пов'язано з тим, що із зменшенням фізичних навантажень енерговитрати у дітей зростають не лінійно, як у дорослих, а непропорційно швидко.

В той же час взаємозв'язок ЧСС серцевих скорочень з інтенсивністю фізичних навантажень у дітей носить ще менш лінійний характер, збільшуючись непропорційно швидко в порівнянні із зростанням потужності навантаження. У зв'язку з цим визначення об'єму виконаної роботи по енерговитратах у дітей переважніше, ніж по ЧСС.

При розрахунку енерговитрат слід враховувати ще одну їх особливість. Витрата енергії на відкритому повітрі у 9-річних школярів при бігу на тредбане із швидкістю 2,5 м/с на 25% нижче, ніж на стадіоні (біг з лідером).

Величина МПК відображає не тільки рівень фізичної працездатності, але і функціональний стан організму.

Про рівень МПК можна судити за наслідками бігу на 1000 м.

Основні гігієнічні показники і критерії адекватності рухового режиму для школярів:

• відповідність основних показників серцево-судинної і дихальної систем віково-статевим нормативам;

• сприятлива реакція серцево-судинної системи (по зрушеннях ЧСС і артеріального тиску на пробу Мартіні);

• кисневий пульс при велоэргометрических навантаженнях повинен знаходитися в межах 7—8 мл/уд, коефіцієнт використання кисню - 5,3-5,5%, МПК - 45-50 мл/кг;

• низька захворюваність школярів — в середньому не більше 5—7 днів, пропущених по хворобі, за навчальний рік;

• рівень лізоциму слини, що характеризує стан неспецифічної резистентності організму, повинен складати 40— 60 мкг/л.

Гігієнічно оптимальний руховий режим школярів повинен відповідати наступним показникам і критеріям:

• добові енерговитрати у хлопчиків в 6 років — 1640 ккал і 1450 ккал у дівчаток, в 7 років - відповідно 1830 і 1630, в 8 років -2000 і 1790, в 9 років - 2270 і 2020, в 10 років - 2490 і 2250 ккал. Ці величини відповідають 18—20% максимальних енерговитрат дитини;

• на організований руховий режим школярів повинне доводитися 8—10% їх загальних добових енерговитрат;

• об'єм організованих занять фізкультурою — 6—12 ч в тиждень (1-2 ч щодня: уроки фізкультури, година здоров'я, спортивна година, ритміка, заняття дитячим спортом і ін.);

• моторна щільністю занять — не менше 70 % з середніми енерговитратами 0,08-0,09 ккал/мин/кг і частотою пульсу 145-155 уд/мин.

Енергетична вартість уроку для учнів I класу повинна складати 90-100 ккал, II класу - 100-115, III класу - 110-130 ккал.

У I і II класах на розвиток координації рухів доцільно відводити 40% учбового часу, статичній витривалості — 20%, швидкості і загальній витривалості — 40%.

У III класі розвитку швидкості і витривалості рекомендується приділити часу на 5—10% більше.

При фізичному вихованні школярів вже в цьому віці необхідно більшою мірою враховувати їх вікові і статеві особливості. Так, для дівчаток в заняття фізичною культурою переважно включати стрибки, пластичні вправи, гімнастику, для хлопчиків — спортивні ігри (футбол, баскетбол, елементи боротьби), при цьому обов'язково враховуючи енергетичну вартість вправ і час виконання рухів.