Органолептичні властивості води

До них відносяться запах, смак, колір і прозорість, тобто ті властивості, які можуть бути визначені органами чуття людини. Каламутна, забарвлена в який-небудь колір або така, що має неприємний запах і смак вода неповноцінна в санітарно-гігієнічному відношенні навіть в тому випадку, якщо вона нешкідлива для організму людини. Це обумовлено тим, що до каламутної, забарвленої і неприємно пахнучої води чоловік переживає неприємне почуття, що досягає іноді огиди. Погіршення властивостей води негативно позначається на водно-питному режимі, рефлекторно впливає на багато фізіологічних функцій, зокрема на секреторну діяльність шлунку.

Прозорість. Це важливий показник чистоти води. Під прозорістю води розуміється її здатність пропускати світло і робити видимими предмети, що знаходяться на певній глибині. Прозорість води визначається кількістю тих, що містяться в ній механічних і хімічних домішок.

Каламутна вода завжди підозріла в епідеміологічному відношенні, оскільки в ній створюється живильне середовище для різних мікроорганізмів, а значна каламутність перешкоджає вільному проникненню в глиб водоймища сонячних ультрафіолетових променів і їх бактерицидній дії на мікроорганізми.

Прозорість питної води повинна бути не менше 30 см, а води плавальних басейнів — 20 див.

Колір. Питна вода повинна бути безбарвною. Забарвлення води, як і її каламутність, робить воду неприємною для пиття. Абсолютно безбарвна вода зустрічається рідко, наприклад в підземних водоносних шарах. У відкритих водоймищах вода зазвичай має той або інший відтінок. Жовтуватий відтінок найчастіше свідчить про наявність у воді солей заліза або гуминовых речовин, що утворюються в процесі гниття або розкладання рослинних залишків. Він характерний для води боліт. Зеленуватий колір воді додають мікроводорості.

Запах. Чиста питна вода не повинна мати ніякого запаху. Будь-який запах указує на присутність у воді або продуктів біологічного розпаду рослинних або тваринних організмів, або яких-небудь хімічних сполук, сторонніх для питної води. Наприклад, запах сірководня указує на можливу наявність у воді патогенних мікроорганізмів. Хоча іноді це лише наслідок надмірної кількості у воді солей сірчаної кислоти, наприклад сірчистого заліза. Це найчастіше характерний для певних мінеральних вод. Фенольний, смоляний і інші запахи свідчать про можливе забруднення води промисловими стічними водами, запах хлора — про надмірні концентрації залишкового хлора, використовуваного для знезараження питної води і води в плавальних басейнах (вище 0,5—0,6 міліграм в 1 л води).

Смак. Питна вода не повинна мати сторонніх присмаків. Смак води залежить від її мінерального складу, температури, концентрації розчинених в ній газів (кисню і вуглекислого газу). Кип'ячена вода менш смачна унаслідок втрати газів і двовуглекислих солей кальцію і магнію. Зміни смаку води або поява неприємного смаку свідчать про можливу наявність в ній органічних речовин, продуктів розпаду різних органічних речовин тваринного або рослинного походження.

Температура. Найбільш сприятливою для питної води вважається температура +7...+12°С. Така вода ефективніше угамовує спрагу, сприяє охолоджуванню слизистої оболонки порожнини рота і стравоходу і викликає посилення діяльності слинних залоз.

Прийом води, що має температуру 5° З і нижче, приводить до придушення шлункової секреції, порушення травлення. Дуже холодна вода може привести до місцевого переохолодження носоглотки і простудних захворювань, особливо якщо вживати таку воду в розпаленому стані, наприклад відразу ж після тренувальних занять.

Температура води має велике гігієнічне значення і при купанні і плаванні. Відповідно до гігієнічних нормативів вода в закритих плавальних басейнах (для дорослих) повинна мати температуру +25...+26°С, а для дітей - не менше +26 °С. Температура води в природних водоймищах не нормується.

Температура води служить одним з гігієнічних показників її якості. Чим глибше від поверхні грунту залягає водоносний шар, тим менше вірогідність проникнення в неї різних забруднювачів. Це пояснюється як фільтрацією можливих забруднювачів при їх проходженні з поверхневими водами через товсті шари грунту, так і за рахунок наявності в грунті водонепроникних шарів. Одночасно це супроводжується і зниженням температури води у міру видалення водоносного пласта від поверхні грунту і визначається як постійність температури води на великій глибині. Вода з глибоких підземних водоносних шарів завжди має нижчу і постійну температури, вона чистіша, ніж вода з водоносних шарів високого залягання (розташованих близько до поверхні грунту).