Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kurs_lekcii_ZSG_ukr._.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
845 Кб
Скачать
☆

Гігієнічні принципи загартовування

Принцип комплексності. Найбільший оздоровчий ефект гартування можливий тільки при одночасному цілеспрямованому застосуванні комплексу різних гартуючих засобів (сонце, повітря, вода).

Принцип виходить з фізіологічної суті гартування. Фізіологічні дії на організм кожного вживаного засобу взаимодополняются в процесі гартування, що розширює діапазон компенсаторно-пристосовних реакцій організму і підсилює оздоровчу дію гартування.

Принцип систематичності. Засіб гартування надасть оздоровчий ефект лише в тому випадку, якщо воно застосовується регулярно, без тривалих перерв. Багатократні і систематичні короткочасні термічні дії з поступовим збільшенням сили роздратування ведуть до формування стійкої адаптації організму людини до конкретного подразника. У відповідь рефлекторні реакції істотно змінюються в процесі гартування, причому деякі з них згасають, а замість них виникають нові, такі, що мають більший адаптивний ефект. У встановленні нових функціональних взаємин організму і навколишнього середовища провідну роль грає утворення умовно-рефлекторних нервових зв'язків, що забезпечують ефективну пристосовність організму до змінних температурних умов. Гартуючі процедури необхідно застосовувати день за днем, а не від випадку до випадку, оскільки реакції слідів, що виникають після окремих процедур, не закріплюються належним чином. При вимушених тривалих перервах гартування відновлюють із слабкіших процедур в порівнянні з тими, які застосовувалися в попередній раз.

Принцип поступовості: ступінчасте підвищення сили впливаючих подразників. Наприклад, приступаючи до водних процедур, необхідно починати з прохолодної води і поступово переходити до холоднішою.

Принцип оптимальності дозування процедур. Правильне дозування — це та, яка в найбільшій мірі відповідає функціональним особливостям і можливостям конкретної людини, у тому числі і стану його здоров'я. Тому всі процедури і методики гартування мають строго віковий характер. При вибиранні гартуючого засобу головне — сила подразника, а не тривалість його дії. У зв'язку з цим надмірно збільшувати сеанси гартування не слід.

Загартовування за допомогою низьких температур

Фізіологічні основи гартування холодом. Основне гігієнічне значення різних температур навколишнього середовища полягає в їх впливі на тепловий обмін організму з навколишнім середовищем: висока температура утрудняє віддачу, низька, навпаки, підвищує її. Завдяки досконалості терморегуляторних механізмів, інтегрованих і керованих центральною нервовою системою, людина здатна пристосуватися до різних температурних умов і може короткочасно переносити навіть значні відхилення від оптимальних температур.

Зміни зовнішньої температури активізують фізіологічні механізми вироблення тепла і її віддачі в навколишнє середовище: людина, з одного боку, змінює умови втрати тепла, а з іншої — ефективно пристосовується до зовнішньої температури, змінюючи кількість тепла, що виробляється.

Зміна величини теплопродукции пояснюється хімічною терморегуляцією. При низькій температурі повітря (починаючи з +15° З) посилюється розпад харчових речовин в організмі, службовців джерелом теплової потенційної енергії, при високій же температурі (вище +25 °С) він зменшується. Активізація обміну при низькій температурі відбувається також завдяки мимовільному скороченню мускулатури (м'язове тремтіння).

Тепловіддача відбувається на основі фізичної терморегуляції. При температурних роздратуваннях шкірних терморецепторів змінюється просвіт периферичних судин шкіри. Якщо температура низька, вони звужуються, кров переміщається в глибоколежачі тканини, до внутрішніх органів, оберігаючи їх від охолоджування. Температура шкіри при цьому знижується, і різниця між нею і температурою навколишнього середовища стає менше, що знижує віддачу тепла. Якщо температура повітря висока, кровоносні судини розширюються, притока крові до периферії збільшується, температура шкіри підвищується і відбувається посилена віддача тепла. Основна маса тепла втрачається з поверхні шкіри в результаті:

випромінювання до холодніших навколишніх предметів (близько 45%);

конвекції, тобто пошарового нагрівання повітря, що прилеглого до тіла і знаходиться зазвичай в деякому русі (близько 30 %);

випаровування вологи з шкіри і слизистих оболонок дихальних шляхів (близько 25%).

Решта кількості тепла витрачається на зігрівання їжі, вдихуваного повітря і втрачається з виділеннями — до 10%. В стані спокою і теплового комфорту тепловтрати конвекцією складають 15,3%, випромінюванням - 55,6, випаровуванням - 29,1%.

Приведені величини теплових втрат приближенны і характерні для стану спокою при кімнатній температурі. При високій або низькій температурі навколишнього середовища і під час фізичної роботи вони значно змінюються. Починаючи з температури +30° Із зменшується віддача тепла за допомогою випромінювання і конвекції і збільшується випаровування, яке стає єдиним шляхом тепловіддачі при температурі вище +37 °С. Віддача тепла конвекцією відбувається також при контакті з грунтом або іншими холоднішими поверхнями.

Завдяки регулюванню теплоутворення і тепловіддачі організм людини здатний зберігати постійність температури тіла при значних коливаннях температури навколишнього середовища, проте межі терморегуляції далеко не безмежні.

Гартування проводиться при дії низьких температур навколишнього середовища на шкіру і слизисті оболонки верхніх дихальних шляхів.

Шкіра складається з двох шарів: верхнього — епідерми (епітеліальних кліток із зовнішнім шаром ороговілих лусочок) і нижнего — дерми, що є конгломератом кровоносних і лімфатичних судин, потових залоз, волосяних мішечків, нервових рецепторів, розміщених в підтримуючій сполучній тканині.

У реакції організму на дію температурного подразника (повітряна або водна процедура) виділяють три фази.

У першій фазі (при вдиханні холодного повітря) в шкірі і слизистих верхніх дихальних шляхів відбувається спазм дрібних артерій (артеріол), знижуються кровопостачання і температура шкіри, завдяки чому зменшується віддача тепла. Таким чином, зберігається постійна температура тіла. У мало загартованих людей перша фаза більш виражена як по ступеню зниження температури шкіри і слизистих оболонок, так і по тривалості цієї реакції.

Цю особливість реакції організму використовують для визначення ступеню загартованості. До шкіри прикладають судину з холодною водою (наприклад, 4 °С) і визначають ступінь зниження локальної температури в місці дотику і тривалість її відновлення.

Перша фаза реакції на холод служить пусковим механізмом для розвитку другої фази. Рефлекторно, через нейроэндокринную систему, посилюється обмін речовин, збільшується виробництво енергії скелетними м'язами, печінкою, внутрішніми органами, посилюється кровопостачання, розширюються судини шкіри, зростає кількість капілярів, що функціонують в шкірі.

У другій фазі організм зберігає постійну температуру тіла за рахунок інтенсивнішого вироблення тепла. Ці процеси особливо важливі в механізмі гартування.

При проведенні кожної гартуючої процедури необхідно досягти цієї фази і не допускати розвитку третьої фази, оскільки вона з'являється унаслідок перенапруження і зриву регуляторно-захисних механізмів і служить ознакою передозування гартуючої процедури. У цій фазі кровотік в шкірі сповільнюється, вона набуває синюшного відтінку, з'являється «гусяча шкіра», чоловік відчуває неприємний озноб.

Ефект гартування виявляється в швидшому настанні і стійкому утриманні другої фази реакції. У міру гартування підвищується інтенсивність холодового роздратування. Проте існує специфіка в розвитку фізіологічних механізмів гартування залежно від сили холодового роздратування.

Організм може адаптуватися до дії переважно помірних, але тривалих чинників (тривале перебування на повітрі при помірному пониженні температури, тривале плавання в помірно холодній воді), що охолоджують, або до сильних, але відносно короткочасним холодовым чинникам (купання в крижаній воді — моржування).

Перший вид гартування грає, очевидно, важливішу роль в збереженні і поліпшенні здоров'я людини, підвищенні його стійкості до дії інфекційних і неінфекційних чинників зовнішнього середовища. І не тільки із-за особливостей фізіологічних реакцій, але і через більшу поширеність вказаних чинників в побуті і виробничих умовах і завдяки доступності гартування.