VI. Школа соціальних систем

Представляє собою системний підхід до науки управління, загаль­ний спосіб мислення, суть якого полягає у пошуку простого у склад­ному, декомпозиції проблеми на складові частини, до виходу на прості запитання типу «є - потрібно визначити».

Представниками є Парсон, Мертон. Школу характеризує праг­нення розглядати соціальну організацію як комплексну систему з рядом складових її частин у динаміці.

Внеском школи соціальних систем можна вважати те, що вчені цього напряму розглядали організацію як відкриту або закриту комп­лексну систему.

Представники школи відводили особливу роль зовнішнім силам, наголошуючи на тому, що тільки вони мають бути визначальними для ефективного функціонування організації. Цей погляд можна вважати за недолік школи соціальних систем.

6. Кількісна школа (або нова школа)

Сучасний менеджмент, заснований на науковому дослідженні управління, займається використанням наукового підходу до практики управління. Саме це дало можливість розвинути нову концепцію ме­неджменту шляхом використання математичних методів та комп'ютер­ної техніки, дало їй відповідну назву «кількісна (управлінська) школа».

Представники цієї школи вважають управління процесом логіч­ним та таким, що піддається формалізації, який можливо виразити математично.

Через застосування економіко-математичних методів вирішують­ся такі задачі, як:

• управління запасами;

• задачі масового обслуговування;

• розподіл обмежених ресурсів між споживачами;

• заміна старого обладнання;

• пошук рішень через раціональний добір можливостей;

• задачі теорії ігор;

• прогнозування;

• імітаційне моделювання.

Внесок кількісної школи: розробка та застосування моделей для поглибленого розуміння управлінських проблем; розвиток кількісної х методів на допомогу керівникам в складних ситуаціях.

До недоліків школи відноситься: вузькоспеціалізований підхід до управління; неможливість повного врахування людського фактора.

Питання для обговорення

1. Який конкретний внесок у розвиток управлінської науки внес­ли вітчизняні вчені М. Драгоманов, М. Туган-Барановський, і. Вер­надський та зарубіжні вчені: Ф. Тейлор, Ф. Гілберт, Г. Ганг, А. Файоль, Л. Урвік, М. Паркер, Є. Мейо, Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг?

2. Які основні етапи виділяють у розвитку управлінської науки н Україні?

3. У чому полягає сутність та недоліки наукових шкіл (теорій) «наукового менеджменту», «класичної школи управління», «докт­рини людських відносин»?

4. Яку роль зіграли у розвитку сучасного менеджменту наступні школи: емпірична, соціальних систем, нова.

5.Який розвиток теорії управління за умов державної форми власності.

6.У чому полягає сутність процесного, системного та ситуацій­ного підходу до управління та які основні відмінності між ними?

Тема 4. МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ

ПЛАН

1. Економічні методи менеджменту

2. Організаційно-адміністративні методи менеджменту

3. Соціально-психологічні методи менеджменту

4. Правові методи менеджменту

1. ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Методи менеджменту - це способи впливу на окремих працівни­ків і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації). Головне призначення методів менеджменту в умовах ринкових відносин полягає в тому, щоб забез­печити високу ефективність діяльності трудових колективів, їхню чітку, рівномірну роботу, всебічну зацікавленість кожного праців­ника у досягненні найвищих результатів виробництва.

Економічні методи менеджменту - це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відно­син. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економіч­ного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекта:

1. формування системи оподаткування суб'єктів господарювання;

2. визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів під­приємства;

3. встановлення державою мінімального рівня заробітної платні та пенсій.

Другий аспект економічних методів менеджменту пов'язаний з управ­лінським процесом, зорієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноут­ворення, штрафні санкції тощо.

Застосування планів на рівнях організації, підрозділів, служб тощо дає змогу забезпечити вплив на відповідні групи працівників.

Загальний план для організації впливає на її керівників (директора, його заступників), а цеховий план - на керівників цеху. Для забез­печення впливу на всі групи працівників відповідно використовують плани для відділів, бригад тощо і навіть для конкретних працівників у вигляді норм праці (норм виробітку, часу, обслуговування та чи­сельності).

Для забезпечення конкретних зрушень в організації відповід­но формують техніко-економічні плани: добирають показники, визначають умови їх досягнення, способи доведення до виконав­ців та контролю. З метою залучення додаткових капіталовкладень в організації розробляють плани інвестиційної діяльності, показ­никами яких можуть бути обсяг інвестицій (у гривнях, доларах, марках), напрями використання коштів, розмір очікуваних прибу­тків тощо.

Одним з економічних методів, який стосується безпосередньо працівника є матеріальне стимулювання. Економічне стимулювання базується на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій, пільг тощо.