3. Інформаційні системи менеджменту

Інформаційні системи менеджменту складаються з людей, комп'ютерів; програм, які приводять комп'ютери в дію; даних; про­цедур управління системами вводу та виводу. Інформаційні системи менеджменту дають можливість людям використовувати інформа­цію для підтримки операцій, контролю й планування в організації. До основних типів інформаційних систем менеджменту відносять:

• сис­теми здійснення угод та операцій

• управлінські інформаційні систе­ми

• системи підтримки рішень й системи, що базуються на знаннях.

Системи здійснення угод та операцій перетворюють постійно зростаючу масу необхідних операцій та угод у керовану задачу. Крім того, вони в значній мірі забезпечують необхідними даними системи, які безпосередньо підтримують операційні, планові та конт­рольні рішення. Типові системи здійснення угод та операцій ведуть загальний бухгалтерський облік: розрахунки оплати, рахунки що­до одержання платіжних відомостей тощо.

Управлінські інформаційні системи (УІС) є інтегрованими звіт­ними системами, спеціально призначеними для допомоги менедже­рам у плануванні, здійсненні та контролі діяльності організації. Зазвичай УІС призначаються для концентрації відібраних даних із си­стем здійснення угод, операцій і зовнішніх джерел, щоб зробити ці дані більш придатними для інформаційних менеджерів.

Системи підтримки рішень (СПР) - це комп'ютерні системи, що допомагають прийняттю рішень та пов'язані з неструктурованими проблемами шляхом взаємодії з даними й аналітичними моде­лями. Системи підтримки рішень корисні у забезпеченні підтримки аналізу даних, які використовуються у прийнятті контрольних і розподільних рішень. Вони надають мож­ливість тим, хто приймає такі рішення виявити різні підходи до ви­рішення проблеми.

Системи, що базуються на знаннях представляють собою прог­рамний продукт, який вміщує знання та силу доводу, тобто вони є штучним інтелектом. Деякі системи, що базуються на знаннях, на­зиваються експертними системами, коли стандарт для їхнього ви­конання повинен визначатися фахівцем-людиною.

4. Матеріально-технічна база інформаційної діяльності

Технічною базою інформаційних систем є настільні електронно-цифрові обчислювальні машини та спеціалізовані технічні засоби обробки окремих видів інформації (наприклад, фактурні машини).

Персональний комп'ютер (ПК) є найбільш перспективним устат­куванням для ведення документації, проведення розрахунків, рі­шення оптимізаційних задач, підготовки і редагування текстів, ве­дення діловодства, підготовки відео -, аудіо -, графічної інформації тощо.

Для копіювання й оперативного розмножування документів іс­нують пристрої, що виводять інформацію, яка зберігається в пам'яті ПК, на папір.

Усі принтери можна умовно розділити на три групи:

3. високошвидкісні матричні

4. рядкові матричні

5. високошвидкісні лазерні

Сканер - це апарат для введення в комп'ютер зображення з па­пера, плівки тощо. Сканери конструктивно підрозділяються на ручні і планшетні. Ручним сканером зображення сканується переміщен­ням сканера на папері вручну, планшетним - сканують автоматич­но, що дозволяє одержати більш якісні відображення.

Для передачі інформації використовуються різні види пошт та зв'язку. Телефонна пошта забезпечує нагромадження інформації та передачу мовних повідомлень з використанням звичайної телефон­ної мережі.

Електронна пошта - інформаційні мережі на базі ЕОМ і сис­теми факсимільної передачі інформації, а також автоматизовані те­лефонні мережі. Електронна пошта найбільш ефективна при передачі письмової кореспонденції. Електронна пошта надає користувачу наступні послуги: адресну пе­редачу; циркулярну передачу; доставку із затримкою (відстрочену передачу); підтвердження прийому (електронна «поштова скринька» (ЕПС); пошук повідомлень у системі; вказівка про дату і час переда­чі з можливим збереженням цих та інших даних; ідентифікацію повідомлень; захист від несанкціонованого доступу; перетворення стандартів для роботи з устаткуванням різних систем.

Радіозв'язок. Останнім часом активно почали застосовуватися системи радіозв'язку, які можна розділити на відомчі, сотові, рухли­вий зв'язок і персональний радіо виклик.

Офісні радіотелефони. Використання радіотелефону надає до­даткові переваги. По-перше, дальність певного зв'язку в міських умовах досягає 300м, що задовольняє потреби власника такого апа­рата. По-друге, практично всі радіотелефони реалізують режим «інтерком», що забезпечує одержання внутрішньо фірмового бездрото­вого зв'язку.

Пейджинговий зв'язок. Пейджинг - система мобільного одно­бічного радіозв'язку, що дозволяє передавати оперативну інформа­цію і сигнали виклику на мініатюрні Укв-приймачі - пейджери.

Супутникові системи зв'язку. Системи супутникового зв'язку, як правило, містять у собі три основних комплекси:

• земний - наземні радіостанції різного призначення і базу­вання;

• космічний - супутники зв'язку;

• управління - автоматизована система управління супутниковим зв'язком.

Національні системи супутникового зв'язку створюються за принципом наявності власного космічного і наземного комплексів, регіональні системи - на основі власних, для регіону, космічного і наземного комплексів або оренди наземного і космічного комплексу.

Питання для обговорення

1. Сутність комунікацій та їхня роль в управлінні.

2. Комунікації та їхні види.

3. Процес комунікацій та їх вплив на ефективність діяльності організації.

4. Міжрівневі комунікації в організаціях та їх зміст.

5. Зміст комунікацій між різними підрозділами організації.

6. Неформальні комунікації, їхня природа, умови виникнення.

7. Комунікації між менеджерами і робочою групою, керівником і підлеглим, різними структурними підрозділами.

8. Перешкоди у процесі обміну інформацією.