2. Ефективність менеджменту

Організаційні зміни та організаційний розвиток передбачають підвищення ефективності систем менеджменту.

Ефективність менеджменту - результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результатів від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат, які супроводжують їх одержання.

При оцінюванні системи менеджменту, яка діє в організації, слід розрізняти економічну, організаційну та соціальну ефективність.

• Економічна ефективність менеджменту.

Відображає економічні результати діяльності організації за конкретної системи управління. 3 одного боку, економічну ефективність характеризують показники, що відображають побудову та функціонування систем менеджменту. Це рівень автоматизації робочих місць управлінців, рівень розроблення інструктивного та нормативного матеріалу, загальний діапазон менеджменту, рівень технічної озброєності управлінців тощо. Водночас ефективність систем менеджменту характеризується показниками, які відображають результати виробничо-господарської діяльності організації: величина прибутку, собівартість, обсяг виготовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рентабельність, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, маневрування, оборотності тощо.

• Організаційна ефективність менеджменту.

Характеризує якість побудови організації, її системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо. Її оцінюють за показниками, які відображають якість побудови організації та її системи управління: рівень централізації функцій управління, співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління, питома вага керівників у загальній чисельності апарату управління, коефіцієнт ланковості структури менеджменту, швидкість прийняття управлінських рішень тощо.

• Соціальна ефективність менеджменту.

Відображає вплив менеджменту на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату в колективі, атмосфери захищеності й причетності до цілей організації, перспектив розвитку соціальних інституцій тощо. Соціальну ефективність менеджменту можна оцінювати з двох точок зору. 3 одного боку, її оцінюють за показниками, що відображають соціально-культурну сферу функціонування організації: рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підприємстві, рівень умов праці тощо. 3 іншого - за показниками, що відображають вплив на досягнення виробничо-господарських результатів та задоволення потреб ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо.

Організаційні зміни та організаційний розвиток впливають на ефективність менеджменту шляхом удосконалення керуючої та керованої систем управління організацією. При цьому економічна ефективність менеджменту визначається, з одного боку, як результат удосконалення керуючої та керованої систем, з іншого - на засадах трансформації організаційної та економічної ефективності.

Спрощено ефективність системи менеджменту визначається рівнем задоволення потреб працівників організації, споживачів та рівнем отриманих результатів. Американський науковець Ч. Бернард зазначає, що рівень задоволення потреб кожного члена організації впливає на величину його внеску в досягнення цілей: якщо потреби не задовольняються, то працівники йдуть із системи як неефективної. За організаційною теорією Ч. Бернарда, лише поєднання організаційних потреб з потребами соціолюдської системи та їх задоволення формуватиме ефективну та дієву систему менеджменту.

Питання для обговорення

1. Обґрунтуйте об'єктивність та необхідність здійснення змін в організаціях.

2. Проілюструйте на конкретних прикладах напрями організаційних змін.

3. Розкрийте сутність технології управління організаційними змінами. Наведіть приклади.

4. Обґрунтуйте ефективність застосування моделі Грейнера в організації при здійсненні змін.

5. Які причини зумовлюють опір змінам в організації?

6. Розкрийте сутність заходів, спрямованих на подолання опору змінам в організації.

7. Охарактеризуйте технологію управління організаційним розвитком.

8. Які складові організаційного розвитку? Обґрунтуйте їх взаємозв'язок.

9. Обґрунтуйте роль, функції, права та повноваження агента змін у процесі розвитку організації.

10. Охарактеризуйте підходи до визначення ефективності менеджменту.

Тема 13. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

ПЛАН

1. Суть кризи та банкрутства підприємства

2. Основні складові антикризового управління діяльністю підприємства

3. Роль і значення санації в запобіганні банкрутства підприємств

1. СУТЬ КРИЗИ ТА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

Антикризове управління слід розглядати як одну із спеціальних функцій управління діяльністю підприємства, як систему подолання в ній кризових явищ.

Банкрутство - невід'ємний елемент ринкової економіки і один з головних факторів ринкової конкуренції.

У сучасному розумінні криза є однією із стадій історичного циклу розвитку підприємства, подолання якої дає можливість забезпечити подальший розвиток підприємства.

Кризові явища в процесі функціонування підприємства є результатом загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей і негативної динаміки кількісних та якісних показників діяльності підприємства, що обумовлює поступову втрату його життєздатності. Кризові явища можуть мати загальні або локальні прояви залежно від того, суперечності якої функціональної підсистеми підприємства потребують свого вирішення.

Передумовою запуску механізму кризи є порушення здатності до саморегуляції внаслідок неефективного управління, руйнівного впливу зовнішнього середовища або неможливості внутрішніх сил протидіяти кризовим явищам. Поглиблення кризи відбувається шляхом впливу негативних чинників та (або) ініційованих нею чинників другого рівня, що й обумовлює поступову втрату параметрів життєздатності підприємства.

Періодичність виникнення, інтенсивність розвитку та можливості подолання кризи є індивідуальними характеристиками мікроекономічної системи та обумовлюються суттю суперечностей, що формуються під сукупним впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Існує типовий перелік факторів, які підвищують ймовірність виникнення та розвитку кризових явищ. Ці фактори слід назвати факторами потенційної загрози. Набір їх завжди індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється в часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги. Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їхній негативний вплив на підприємство. Для організації моніторингу кризових факторів доцільна їх класифікація за такими ознаками, як:

• місце виникнення внаслідок прояву

• ступінь впливу

• ступінь взаємообумовленості

• час і характер дії.

Зовнішні кризові фактори (загального або регіонального рівня) створюють передумови погіршення ситуації, однак за відповідної організації управління та прийняття необхідних рішень підприємство має всі можливості уникнути кризи, незважаючи на негативний зовнішній вплив. Цей висновок підтверджує різний фінансовий стан підприємств, що перебувають у рівних умовах з погляду зовнішнього оточення.

Кризові явища, які виникають у процесі функціонування підприємства, залежно від того, з якими конкретно елементами, суперечностями мікроекономічної системи пов'язане виникнення кризи, який характер і глибина пристосування економічної системи до її настання, відрізняються змістом і зовнішнім проявом.

Якщо кризові явища охоплюють усі життєдіяльні елементи системи, її основні функціональні інваріанти та "параметри життєздатності підприємства", то стан такої економічної системи визначається як системна криза.

У разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих суперечностей системи (в межах окремих елементів, функціональних блоків, процесів), виникнення форсмажорних обставин, але без погіршення режиму функціонування основних функціональних інваріантів, мають місцелокальні кризи. Поява та поширення кризових явищ в окремих елементах системи (функціональних підсистемах) тільки спочатку відбуваються ізольовано одне від одного, а потім можуть у разі поглиблення формувати підґрунтя для переходу до системної кризи.

До локальних сегментів прояву кризових явищ належать:

• криза збуту виготовленої продукції, викликана невідповідністю якості, обсягу структури продукції до обсягу та попиту на ринку;

• криза діяльності, пов'язана зі скороченням або захопленням конкурентами стратегічної зони ресурсів: матеріальних, транспортних, людських;

• фінансова криза, що виявляє себе а неможливості отримання необхідних фінансових ресурсів, причиною якої с неефективне використання капіталу;

• криза менеджменту, пов'язана з невідповідністю стилів, форм і засобів управління підприємством (досвіду та умінням керівників);

• криза організаційної структури управління, причиною якої є невідповідність міжорганізаційноправовою формою господарювання, формою власності, внутрішньоорганізаційною структурою управління та обсягом діяльності підприємства;

• криза платоспроможності, що визначається як невідповідність між грошовими доходами і видатками підприємства, що призводить до періодичної або постійної неможливості фінансування діяльності і виконання прийнятих зовнішніх зобов'язань.

Криза платоспроможності виникає здебільшого як наслідок розвитку інших локальних криз, оскільки сфери життя економічної системи знаходять кількісне відображення у його грошових коштах.

Види фінансової кризи підприємств:

• стратегічна

• прибутковості

• ліквідності

Кризові явища носять циклічний характер і тому в них можна виділити окремі фази. Прийнято ідентифікувати три фази розвитку кризового стану підприємства. Кожна з них має свої зовнішні ознаки та різноманітність прояву залежно від ступеня порушення параметрів життєздатності та Індивідуальних причин розвитку кризи конкретного підприємства.

Зовнішні ознаки кожної фази розвитку кризового стану підприємства полягають у такому.

• 1 фаза - криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалості операційного та фінансового циклу підприємства, його ринкової вартості та ін.

Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім - в окремі часові періоди, і поступово – в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки, що виникають покриваються за рахунок внутрішніх резервів (компенсаторних можливостей), нерозподілених прибутків минулих періодів, ліквідної частини власного капіталу. Поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

• 2 фаза-криза платоспроможності. Характерними ознаками цієї фази кризи є періодичний і більш тривалий дефіцит грошових коштів підприємства для виконання своїх зобов'язань І фінансування своєї поточної діяльності.

Зовнішнім проявом такого становища є виникнення ситуації неплато­спроможності, яка характеризується затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення термінів сплати у зв'язку з браком грошей на розра­хунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів і позик. Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємства відповідати за своїми зобов'язаннями за рахунок наявних грошових коштів і високоліквідних активів, своєчасно здійснювати платежі за своїми короткостроковими зобов'язаннями, готовність погасити короткострокову заборгованість власними коштами.

Узагальнюючи існуюче розуміння, платоспроможність - це здатність підприємства вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі та термінові зобов 'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності

3 фаза - криза розрахунків за боргами (загроза банкрутства, фінансова неспроможність). Поглиблення кризи платоспроможності обумовлює виникнення ситуації, за якої підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів протягом певного часу (відповідно до чинного законодавства критичний термін виконання зобов'язань становить три місяці). Це спонукає кредиторів до судового захисту своїх прав шляхом порушення справ про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності.

Наслідком глибокої, затяжної фінансової кризи підприємства може бути його банкрутство.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника становлять сукупно не менше як 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені протягом трьох місяців після визначеного для їх погашення терміну.

Розрізняють такі види банкрутства підприємств:

• банкрутство приховане - умисне приховування факту стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних даних кредиторам, державним органам та іншим зацікавленим особам.

Має на меті отримання кредиту, вигідного державного замовлення тощо. Якщо приховування банкрутства завдало матеріальних збитків кредиторам чи державі, винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України (ст. 220),

• банкрутство умисне - це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, до якого з корисливих мотивів вдається власник або посадова особа підприємства, вживаючи протиправні заходи або не виконуючи чи неналежне виконуючи свої посадові обов'язки, і яке суттєво зашкодить державним або громадським інтересам чи законним правам позичальників і кредиторів.

Винні в доведенні до банкрутства особи караються згідно з Кримінальним кодексом України (ст.219).

• банкрутство фіктивне - вочевидь неправдива заява громадянина-засновника або власника підприємства, а також посадової особи цього підприємства про фінансову неспроможність виконати зобов'язання перед кредиторами і бюджетом. Такі дії мають на меті:

• порушити справу про банкрутство чи санацію підприємства в шжа\ провадження справи про банкрутство;

• приховати незаконне витрачання коштів;

• ліквідацію, реорганізацію чи приватизацію підприємства з метою зміни форми власності;

• завести в оману незалежного аудитора а метою отримання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Якщо факт фіктивного банкрутства завдав матеріальних збитків кредиторам чи державі, винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України (ст. 218).