3. Школа людських відносин

Школа базувалася на працях економістів XIX ст. таких, як Роберт Оуен (1771-1858 рр.). Основою політики реформ Оусн вважав кадрову політику. Він відмовлявся від караючих мір, пропонуючи тільки адміністративні та виховні дії. Оуен ще до представників школи біхевіористського напрямку не тільки піднімав питання щодо значення людського фактору для фірми, але й успішно намагався його реалізувати.

Гуго Манстенбер (1863-1916 рр.) вважається батьком школи промислової психології. Займався дослідженням поведінки людей у всіх сферах людської діяльності: у виробництві, освіті, при розкрит­ті злочину та вихованні. Він вважав, що наукові методи організації праці потрібно поєднувати із задоволенням духовних потреб, що дозволить досягти високої ефективності праці і відмінної внутрішньої гармонії робітника.

Філософ бізнесу Мері Паркер Фоллетт (1868-1933 рр.) вважала, що суспільство повинно будуватися на групових принципах, а не на індивідуальних. Таким чином, за Фоллетт, дійсне особисте «я» - це «я» в групі. По-друге, людина не може мати незалежних від сус­пільства прав, як і діяти проти волі суспільства.

Внеском школи людських відносин є- дослідження спрямовані на збереження здоров'я працівників в умовах виробництва; викорис­тання психологічного фактора.

Недоліком школи людських відносин є намагання досягти високої продуктивності праці тільки за позитивні психологічні умови.

Представники школи вважали, що продуктивність праці зростає, коли керівники виявляють турботу про підлеглих, консультуються з ними, володіють прийомами управління людськими стосунками, надають їм можливість спілкування як із керівництвом так і між со­бою, створюють позитивний мікроклімат у колективі.

Школа людських відносин дала поштовх до розвитку таких наук як виробнича соціологія, психологія, соціоніка.

IV. Школа наук поведінки або біхевіористська школа. Промислова філософія Манстенберга та філософія бізнесу Фоллетт довели, що наука управління від досліджень рухів та витрат часу, планування, організації та контролю поступово перейшла до вив­чення таких питань, як мотивація, комунікація, лідерство. Саме ці питання та відповіді на них охоплюють сутність розуміння людсь­кого фактора в управлінні, формують в ньому напрям, який увійшов в історію менеджменту як школа наук поведінки або біхевіористська школа.

Початок цієї школи дало дослідження природи людини та практики мотивації її праці, перші результати якого пов'язані з відомими в історії менеджменту експериментами в Хоторні (штат Іллінойс).

На заводі «Wеstегn Еlесtгіс» компанії «Сеnегаl Elесtгіс» проводи­лися експерименти зі зміною умов праці та режиму роботи з 1924 р. по 1929 р. Дослідники прийшли висновку, що на продуктивність праці великий вплив має психологічний стан та неформальні відно­сини працюючих.

До серії експериментів був запрошений професор біології К. Тер-нер. З його ім'ям пов'язані експерименти зі скорочення робочого ча­су, перерв на відпочинок. Потім до пояснень загадок хоторнських експериментів був залучений професор Гарвардського Університету Джордж Елтон Мейо (1880-1949 рр.). Мейо, на відміну від Тернера, до організації людей підійшов як до соціальної системи.

До розробки проблеми організації як соціальної системи важ­ливим внеском є погляди учня Мейо Фріца Ротліебергера (1898-1974 рр.), який вважав, що технічна та економічна сторони вироб­ництва не повинні розглядатися у відриві від людського фактору. На основі цього було зроблено висновок щодо соціального характеру праці, продуктивність якої залежить не тільки від техніки й розміру отриманої винагороди, але й від характеру відносин між людьми в організації.

Великий внесок своїми поглядами зробив Честер Ірвінг Бсрнард (1886-1961 рр.), визначивши «формальну організацію» як вид співробітництва між людьми, яке є свідомим та обміркованим, називає цілі, за допомогою яких цього можна досягнути: забезпечення виживання організації шляхом підтримки рівноваги всіх н внутрішніх компонентів; дослідження зовнішніх сил; аналіз виконання функцій керівників всіх рівнів в процесі управління організацією. Також Ч.Бернард дав визначення «неформальної організації», як сукуп­ності особистих контактів і взаємодій з групою людей, які не є ні час­тиною офіційних організацій, ні управляються нею. Він довів, що неформальна організація не має структури.

Представником школи наук поведінки є Абрахам Маслоу (нар. 1908р.). Він сформулював п'ять категорій потреб людини.

Якщо прихильники школи людських відносин зосереджувалися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представ­ники школи наук поведінки намагалися допомогти працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.

Внесок школи наук поведінки: застосування прийомів управління між особовими відносинами для підвищення ступеню задоволення Потреб та продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал.

Недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів.

Емпірична школа менеджменту стала синтезом попередніх шкіл.

Це прагматична орієнтація, що будується на практичному вив­ченні управління з метою обґрунтування рекомендацій, які мають практичне значення, що є внеском цієї школи в менеджмент.

Представником емпіричної школи є Пітер Друкер, який вивчає практику управління. Одним з відомих положень Друкера є його концепція управління за цілями. Він вважає, що управління повинно починатися з розробки цілей, а потім переходити до визначення функ­цій, системи взаємодії та процесу. Стрижнем ідей Друкера є ідея виключної ролі професійних менеджерів. Він вважає, що управлінсь­ка еліта є підґрунтям підприємництва.

До недоліків школи можна віднести те, що однакові рекомендації управління не можуть бути ефективними для всіх підприємств через різні умови функціонування організацій.