Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект лекцій.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
966 Кб
Скачать
☆

4. Класифікація підприємств

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами дуже важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію можна скласти, користуючись такими ознаками:

  • метод й характер діяльності;

  • форма власності;

  • національна належність капіталу;

  • правовий статус;

  • галузево-функціональний вид діяльності;

  • технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядку­вання;

  • розмір за кількістю працівників.

Кожна група ознак підприємства (організації, фірми) має відпо­відну класифікацію.

За метою й характером діяльності фірми бувають комерційні га некомерційні. Діяльність переважної їх більшості має комерцій­ний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші орга­нізації невиробничої сфери народного господарства.

За формою власності фірми розрізняють: приватні; колективні; комунальні; державні. Приватними є фірми, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робо­чої сили. До них відносяться також індивідуальні та сімейні підпри­ємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особис­тій праці (праці членів сім'ї). Колективні - організації, що ґрунтуються на власності її трудового колективу, а також коопера­тиву, іншого статутного товариства або громадської організації. Ко­мунальні - організації, які засновані на засадах власності відповід­ної територіальної громади. Державними є організації, що засновані на державній власності.

За національною належністю капіталу фірми розрізняють: на­ціональні (капітал належить підприємцям своєї країни); іноземні (капітал належить іноземним підприємцям повністю, або в тій час­тині, що забезпечує їм повний контроль, реєструється в країні місце­знаходження); змішані (капітал належить підприємцям двох або кіль­кох країн, реєстрація здійснюється в країні одного із засновників).

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за пра­вовим статусом.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини, яка несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіта­лом). Таке підприємство може бути зареєстровано як самостійне або як філія іншого підприємства (організації, фірми). Форму одноосіб­них підприємств мають малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні організації (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяль­ності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у суспільній діяльності, використання власного або орендованого майна.

Господарські товариства є об'єднаннями підприємців, які залеж­но від характеру інтеграції (осіб або капіталу) та міри відповідаль­ності та зобов'язаннями (повною або частковою) поділяються на пов­ні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, командитні, акціонерні, негласні, цільові.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємниць­кою діяльністю і несуть повну відповідальність за зобов'язання фір­ми не тільки своїм внеском у фонд, а й всім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники цього товариства несуть обмежену відпові­дальність, тобто в межах свого внеску. Законом визначається 1 рік для створення статутного фонду, мінімальний розмір якого складає 100 mіn заробітної платні.

Товариство з додатковою відповідальністю є аналогічним това­риству з обмеженою відповідальністю, але в разі виникнення боргів учасник відповідає своїм внеском до статутного фонду, а за недостатністю суми, додатково належним йому майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника (тобто середнє між повним товариством і товариством з обмеженою відпо­відальністю).

Командитним є товариство, яке поряд із членами з повною від­повідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідаль­ність яких обмежується особистим внеском у майно такого товарист­ва. Тобто має місце поєднання двох форм відповідальності. Особа, яка несе обмежену відповідальність, називається командит. Особа, що має повну відповідальність - доповнюючий.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціо­нерне товариство, головним атрибутом в якому служить акція. Акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свід­чить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерне то­вариство має свій статутний фонд, мінімальний розмір якого скла­дає 1200 тій заробітної платні. Ідеальний варіант контрольного па­кету акцій - 51 %. Якщо акціонерів багато то, достатньо мати - 30 % всіх акцій.

Негласним товариством є товариство, де офіційний засновник працює частково або повністю на капіталі негласного (таємного) зас­новника. Ця форма в багатьох країнах заборонена.

Цільове товариство - товариство, яке створюється задля єди­ної мети. Коли мета досягається, товариство розпадається. Це єдина форма, яка не реєструється.

За галузево-функціональним видом діяльності підприємства є: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджу-вальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо.

За технологічною (територіальною) цілісністю і ступенем під­порядкування підприємства поділяються на: головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії. Особливістю діяльності головної (мате­ринської) фірми є те, що вона контролює інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а та­кож правового статусу і ступеня підпорядкування, організації, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані і філії.

Дочірня фірма - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Головна фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційована фір­ма є формально самостійною, але з різних причин вона залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям.

Філія не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного статуту та не складає баланс, діє від імені та за до­рученням головної організації, має однакову з нею назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить головній фірмі.

За розміром кількості працівників підприємства поділяються на: великі, середні, малі (дрібні), мікропідприємства. До малих (дріб­них) фірм, які становлять основу малого бізнесу, належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будів­ництві — до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб; галузях не­виробничої сфери — до 25 осіб; роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємства із середньо обліковою чисель­ністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу про­дукції (подання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

Питання для обговорення

  1. У чому полягає сутність організації?

  2. Основні загальні риси організації.

  3. Від яких основних умов залежить успіх будь-якої організації?

  4. Які змінні ситуаційні фактори відносяться до внутрішнього середовища організації?

  5. Назвіть найважливіші фактори зовнішнього середовища, що впливають на організацію.

  6. Що передбачає горизонтальний поділ праці в організації?

  7. На що переважно спрямований вертикальний поділ праці в ор­ганізації?

Тема 3. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ В СВІТІ ТА В УКРАЇНІ

ПЛАН

1. Розвиток світової управлінської думки до XIX ст.

2. Витоки та джерела вивчення управлінської думки в Україні

3. Наукові школи менеджменту