45. Родина herpesviridae. Герпесвірусні інфекції.

До родини Нerpesviridае відносять віруси з ікосаедричним типом симетрії, геном яких представлений дволанцюговою лінійною ДНК. Родина об’єднує 3 підродини (Alphaherpesviridae, Betaherpesviridae, Gammaherpesviridae) та 12 родів. Їх збирання йде в ядрі, у них є оболонка – похідне ядерної мембрани. До герпесвірусів належить такі віруси людини: вірус простого герпесу 1 і 2, цитомегаловірус, вірус вітряної віспи й оперізуючого лишаю, вірус Епштейна-Барр та інші.

Віріон вірусу герпесу людини (HSV-1 і HSV-2) складається з чотирьох структурних елементів: серцевини, ікасаедричного капсиду, що її оточує; тегументу, розміщеного асиметрично навколо капсиду; і оболонки, що оточує капсид і тегумент.

Серцевина зрілого віріона має тороїдну форму і містить вірусну ДНК. Капсид має 100 нм у діаметрі і складається з 162 капсомерів. Пентамерні капсомери розміщуються у вершинах ікосадельтаедра. Тегумент знаходиться між капсидом і оболонкою. Товщина тегументу залежить від місця знаходження віріона всередині інфікованої клітини; вона більша у віріонах, які скупчуються в цитоплазматичних вакуолях, і менша у віріонах, зосереджених в перинуклеарному просторі. Оболонка герпесвірусів має тришарову структуру. Вона формується з частин модифікованих клітинних мембран.

Геном герпесвірусів – це лінійна дволанцюгова ДНК. Її молекулярна маса варіює від 8х 107 Да до 1,5х 108 Да. Склад Г-Ц пар коливається від 32 до 74%.

Герпесвіруси прикріплюються до специфічних рецепторів на клітинній поверхні. Проникнувши в клітину, нуклеокапсид транспортується до пор в ядерній мембрані, а потім під контролем вірусних чинників вірусна ДНК потрапляє в нуклеоплазму.

Транскрибування вірусної ДНК відбувається в ядрі, трансляція – в цитоплазмі. Кількість поліпептидів, які синтезуються у великих кількостях для HSV, перевищує 50. Вірусні білки синтезуються на вільних і зв’язаних полісомах. Більшість білків після синтезу піддається інтенсивному процесингу: розриваються ланцюги, проходить фосфорилювання, сульфатування, глікозилювання тощо.

Процес збирання віріонів герпесвірусів складається з таких етапів:

1. Збирання порожніх капсидів, які накопичуються в ядрі.

2. Новосинтезована вірусна ДНК піддається процесингу й упаковується в сформовані порожні капсиди. Процесинг включає розрив вірусної ДНК.

3. Сформовані в ядрі ДНК-вмісні капсиди прикріплюються до внутрішніх модифікованих ламел ядерної мембрани, з яких формується оболонка вірусу.

Простий герпес. Інфекція, викликана вірусом простого герпесу, може мати декілька клінічних форм, але найчастіше протікає безсимптомно. Звичайними клінічними проявами є везикулярні висипання на шкірі і слизових оболонках. Вірус простого герпесу може тривалий час знаходитися в латентному стані у вигляді дволанцюгових кільцевих ДНК.

Герпесвіруси проникають у клітину або за рахунок злиття мембрани, або за рахунок рецепторопосередкованого ендоцитозу. Після депротеїнізації в ядрі клітини вірусна ДНК реплікується і траскрибується за участю головно клітинних ферментів, а трансляція відбувається на рибосомах – у цитоплазмі клітини-господаря. Діяльність клітинної ДНК пригнічена. Вірус індукує синтез низки клітинних ферментів і кодує синтез ДНК-полімерази і тимідинкінази.

Віріони, які закінчили морфогенез, відбруньковуються від мембрани і нагромаджуються в просторі між внутрішнім і зовнішнім шаром ядерної мембрани, в цистернах цитоплазматичного ретикулуму.

Епідеміологія різна для вірусу 1 і 2. Близько 90% людей інфіковані вірусом герпесу 1 і що він трапляється в організмі людини більш часто, ніж будь-який інший вірус. Цей вірус передається прямим контактом, через слину, посуд, забруднений слиною вірусоносія. При інфікуванні вірусом первинне його розмноження відбувається в епітелії слизових оболонок. Далі вірус через лімфу проникає в кров і через гематоенцефалічний бар’єр може викликати менінгіт або енцефаліт. При генералізованій інфекції у новонароджених настає смерть.

Вітряна віспа (V-Z) проявляється у розвитку везикульозної висипки на шкірі і слизових. У дорослих, і дуже рідко у дітей, цей вірус може спричинити оперізуючий лишай (зостер), що характеризується запальною реакцією в задніх корінцях спинного мозку і в гангліях; він супроводжується висипанням пухир-ців на шкірі, в ділянці, що іннервується ураженим чутливим нервом. Вітряну віспу розглядають як первинний контакт вірусу з організмом людини, тоді як зостер - це відповідь частково імунного господаря на реактивацію вірусу, що наявний у латентній формі в чутливих гангліях. За морфологічними і біологічними властивостями цей вірус ідентичний вірусу простого герпесу, але він не розмножується в організмах лабораторних тварин.

Цитомегалія з внутрішньоклітинними включеннями є генералізованою ін-фекцією новонароджених, спричинена внутрішньоутробним зараженням цито- мегаловірусом або зараженням відразу після родів. Інфекція дуже розповсю-джена. Антитіла до вірусу виявлені у 80% людей старше 35 років.

Захворювання характеризується появою великих внутрішньоядерних вклю-чень у слинних залозах, легенях, печінці, підшлунковій залозі, нирках, залозах внутрішньої секреції, іноді в мозку. У дорослих, що одержують для лікування імунодепресанти, часто розвивається важка цитомегаловірусна інфекція.

Інфекційний мононуклеоз. Збудником є вірус Епштейна-Барра (ЕБ). Захворювання трапляється повсюдно, ним хворіють люди різних вікових груп. У дітей і юнаків Центральної Африки він спричиняє пухлину верхньої щелепи – лімфому Беркіта. У чоловіків в Китаї викликає назофаренгіальну карциному. За структурою і розмірами вірус ЕБ не відрізняється від інших вірусів групи герпесу, але суттєво відрізняється за АГ властивостями. Вірус ЕБ оригінальний у взаємодії з клітиною-господарем. Він зумовлює не загибель, а проліферацію лімфоцитів. Спричинене вірусом ЕБ трансформування лімфоцитів дає змогу тривалий час культивувати їх у культурі клітин.